Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 18.

Олеся стояла на виході з будівлі, де проходив бал, кутаючись у пальто, і дивилася, як паркувальник валет-сервісу відводить за ріг черговий автомобіль. Усередині вирувала буря сумнівів. Вона має поїхати з Максимом до його батьків. Це було вирішено заздалегідь. Але тепер... після розмови зі Світланою, після того, як її буквально прибили її слова, Олеся вже не була впевнена.

«Максим — людина звички. Щойно він зрозуміє, що ти в нього закохана, він піде».

Ці слова застрягли в голові, заважаючи прийняти рішення. Усе, що було між ними, здавалося таким справжнім, щирим. А тепер, після цієї проклятої зустрічі, на їхніх стосунках ніби повисла тінь.

Вона відчувала на собі погляд Максима, але не поверталася. Губи її стиснулися в тонку лінію, пальці нервово смикали край рукава.

А потім вона відчула, як його руки м'яко лягли їй на плечі, як він нахилився до самого вуха, і його голос зазвучав низько, тепло, майже інтимно:

— Горобчику, усе гаразд?

Цей голос... Цей тон... Олеся відчула, як у неї перевертається все всередині.

«Та якого біса!» — промайнуло в голові. Чому вона взагалі слухає якусь розлючену жінку? Чому дозволила зіпсувати собі вечір? Якщо Максим справді відшив Світлану, логічно, що та виходила жовчю. Хіба вона не бачила цього? Хіба не відчувала?

Олеся глибоко вдихнула і різко розвернулася до нього, заглядаючи в його темні очі.

— Що пов'язувало тебе зі Світланою?

Максим трохи підняв брову, але не здивувався. Ніби вже чекав цього запитання. У його очах промайнула усмішка, цинічна, але не зла.

— Секс... Нас пов'язував тільки секс, — спокійно відповів він, спостерігаючи за її реакцією. — Я платив їй за нього дорогими подарунками. Світлана цінує тільки діаманти. Мене влаштовував такий бартер, поки... — він зробив паузу, вдивившись у неї. — Поки я не зустрів особливу жінку

Олеся напружилася, намагаючись зрозуміти, наскільки щирі його слова. І тепер, вдивляючись у нього, аналізувала кожен рух, кожен відтінок його голосу, вона намагалася зрозуміти: брехня це чи правда?

Максим бачив, як у її очах зародився сумнів, як його рудий Горобець закривається, віддаляється. І він зрозумів, що зараз - найважливіший момент. Переломний. Або він втратить Олеся назавжди, або вони стануть ближчими одне до одного.

Він давно навчився читати емоції людей, а її вираз обличчя говорив сам за себе. Світлана хотіла посіяти сумніви, і в неї майже вийшло.

Нічого немає гіршого за скривджену жінку. І подвійно - ображеної й відкинутої. Вона, як скажений собака, буде кусати всіх, хто опиниться на її шляху. Але він не збирався дозволити минулим стосункам зіпсувати його сьогодення.

— Я зустрів тебе Олесю, — нарешті тихо промовив він. — І хочу запропонувати тобі стосунки.

Олеся широко розплющила очі.

— Ти можеш не відповідати зараз, — додав він, проводячи кінчиками пальців по ніжній шкірі на її зап'ясті.

Дівчина відчула, як усередині щось тьохнуло. І не просто тьохнуло - її серце буквально зробило кульбіт, зметнулося вгору, наповнилося чимось світлим. Її дихання збилося, і це, чорт забирай, було помітно.

Максим чув її прискорений пульс. Та він сам занадто гостро реагував на неї. На свого Горобчика! І він не дозволить нікому, особливо його минулим стосункам, зруйнувати цей тендітний мир між ними, який тільки зароджується.

У цей момент під'їхала машина. Паркувальник вийшов, передаючи ключі господареві. Пан Сапсан дав на чай молодому хлопцеві й плавним рухом відчинив перед Олесею двері, запрошуючи сісти. Вона злегка забарилася, але потім все-таки зробила крок, сідаючи всередину позашляховика.

Машина була теплою, м'яке світло приладової панелі розганяло напівтемряву салону. Чоловік нахилився вперед, простягнув руку, і перш ніж застебнути ремінь безпеки на Олесі, на секунду завмер.

Дівчина подивилася на нього від низу до верху, губи прочинилися, ніби збираючись щось сказати.

Але Максим скористався цією тіснотою між ними. Його рука лягла на ремінь, але замість того щоб просто застебнути його, він повільно нахилився ближче і вкрав у неї короткий, м'який поцілунок.

Це було так несподівано, так стрімко, що Олеся навіть не встигла зреагувати. Коли її свідомість наздогнало усвідомлення, Максим уже відсторонився, обійшов машину спереду і сів за кермо.

Немов нічого й не сталося.

Він увімкнув легку джазову музику, запускаючи двигун.

— Можеш відпочивати. Нам їхати п'ять годин, — сказав він із легкою посмішкою, кинувши на неї короткий погляд.

Олеся видихнула і розслабилася. Повернувши голову, вона притиснула її до підголівника і почала розглядати чоловічий профіль.

Чіткі лінії, впевнені рухи, спокій, яким він буквально дихав. Максим здавався таким зібраним, таким упевненим у собі...

Олеся дивилася на нього, затамувавши подих. З погляду художника його профіль був майже бездоганний: правильні пропорції, чіткі вилиці, різка лінія підборіддя, впевнена посадка голови. Золотий перетин.

Вона подумки провела лінії Фібоначчі, уявляючи, як його обличчя ідеально вписується в спіраль гармонії. Природа немов створила його за правилами класичного мистецтва - бездоганно вивірений баланс симетрії й асиметрії, поєднання м'яких тіней і різких переходів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍