Дмитро Шилов - Прихований Харків. Том 1, Дмитро Шилов

— Без твого дозволу, я не зможу вивудити зовнішність того, кого ви шукаєте, — вона простягла мені скальпель. Він був чистий і навіть, мабуть, стерильний, а я витріщив на дівчину очі.

— Мені потрібна твоя кров.

Я знову подивився на батька Алесі, той знову ж таки ствердно кивнув. А що мені ще робити? Підписався допомогти — так давай, йди до кінця. Я взяв скальпель і різонув великий палець.

— Тепер голосно скажи: я дозволяю, аморано.

— Я дозволяю, аморано.

Дівчина забрала скальпель і спокійно, як професіонал своєї справи, облизала роздвоєним язиком скальпель, на якому була моя кров.

— Коли?

— Одинадцять днів тому, перша половина дня, метро, ​​бомж, який розмовляв по гранату, як по телефону, — випалила Алеся.

Дівчина в крові поклала скальпель поруч із пилкою, а потім різко застрибнула голими ступнями мені на стегна, а руками вхопилася за голову. Якого…

Картинки у голові почали змінювати одна одну. Наче хтось гортав фотоальбом у моїй голові.

Ліжко. Умивальник. Маршрутка. Алеся. Трамвай. Вагон метро. Клітчасті сумки. Гранат.

— За звітом зайдете за кілька годин.

Що? Звідки голос? Бомж заговорив жіночим голосом? Нічого не бачу. Де я?

— І дайте йому апельсинового соку, бо відходитиме довго.