Ксю Бадб - Закохана В Диявола, Ксю Бадб

Давид мені наливає віскі, а я досі не впевнена, що готова зізнатися йому у своїй правді. 

Як мені сказати чоловікові, який довіряє мені, про те, що насправді все було підставлено? 
Що насправді його найбільший ворог – це людина, яку я вважаю своєю родиною. Людина, яка замінила мені батьків, бо в принципі нікого іншого я ніколи і не мала. Я дивлюся на Девіда, який знатно напружився. Це буде досить неприємна історія, і йому доведеться це або прийняти і відпустити, або ж позбутися мене прямо тут. 

- Девіде, сьогодні була не перша наша зустріч із Шательє. - Його погляд стає холоднішим. Я розумію, що зараз він тривожиться, що Шательє міг мені щось зробити. Але все набагато гірше. 

- Коли він до тебе підходив? - Інтонація каже, що він готовий розірвати чоловіка просто зараз. 

- Девіде, це буде довга історія. Пообіцяй мене вислухати. Щоб я не сказала, пообіцяй дати мені договорити. - Він стискає кулаки, але киває. Я наважуюся. 

- Девіде, наша зустріч у казино не була випадковою. 

Він знову дивиться на мене таким пристальним поглядом, що всередині все перевертається. 

- Поясни. - Голос стає холодним та відчуженим. 

- Я працюю на Шательє. Вже дуже давно. Шістнадцять років цей чоловік мене виховував. Саме він навчив мене стріляти. Дуже добре стріляти, якщо ти помітив. - Він чіпається за стіл, і я бачу, наскільки важко йому сидіти на місці. 

- Лізі, про що ти говориш? - Я не сумнівалася  в тому, що він може мені не повірити. Та все ж я хочу розповісти всю історію. 

- Шість місяців тому Шательє відправив мене, щоб я з тобою зблизилася. Як він сказав, щоб у тебе з'явилася слабкість. Я занадто добре зіграла цю роль. Я спочатку сама не вірила, що це взагалі має якийсь сенс. Та коли ми почали з тобою зближатися, і коли Шательє перейшов до активних дій, я зрозуміла, що все не так просто. А тепер уся твоя турбота може бути небезпечною для тебе самого. — Видихаю  та роблю ще ковток віскі. 

Девід мовчить, але його погляд темнішає. 

— Розумієш, Девіде, мене забрали від батьків, коли мені було п’ять. Я не знаю своїх біологічних батьків, ніколи про них не запитувала. А Шательє замінив мені всіх. Він став моєю родиною. Він ніколи не був хорошою людиною, яка дарувала мені тепло, турботу чи любов. Але він завжди був поруч, оберігав мене від проблем. Годував, одягав та вчив. Він навчив мене дуже багато. Хоча зовсім не тих умінь, які б мені хотілося мати. 

Я встаю, щоб підійти до нього, але він виставляє руку. Розумію, зараз він не готовий до будь-якого контакту зі мною, значно близько. Чоловіку потрібно докладати багато зусиль, щоб не наробити дурниць. 

- Продовжуй. - Голос звучить так, наче я його найбільший ворог. Хоча так і є. Я зрадила його. Але я не мала іншого вибору. Чи все-таки мала? 

- Шість місяців тому він відправив мене в це місто з Едвардом разом. Ми ніколи не були з ним нареченими. Він був просто моїм партнером. Тому весь план був добре продуманий. І коли ти запросив нас до VIP-кабінки, ми зрозуміли, що ти клюнув. А далі почала розвиватися наша історія. Тобто в якийсь момент у мені щось прокинулося. Можливо, мої зізнання зараз нічого не виправляють, але все ж я хочу, щоб ти знав правду. Рішення, як вчинити в цій ситуації, залишається за тобою. Я прийму будь-яку твою думку. Але, Девіде, я можу допомогти в цій війні з Шательє. Я знаю дуже багато його таємниць. Таємниць, які можуть стати в пригоді. Розумієш, він ніколи від мене нічого не приховував, тільки через те, що ніколи не вважав мене гідною суперницею. Він знав, що я ніколи не піду проти нього. Та я б, напевно, і не пішла, якби не зустрілася з тобою. 

Наливаю собі стакан віскі та випиваю залпом. Що ж, алкоголь сьогодні потрібен нам обом. 

- Ти думаєш, що я тобі після цього повірю? 

Очікувана реакція. Я б теж не повірила людині, яка б зрадила мене в такий підлий спосіб. 

- Ти можеш мені не вірити. Я повністю заслужила на твоє засудження, зневагу, злість. Але зрозумій, я не знала, який ти насправді. В мене було лише досьє, яке передав мені Шательє. На цьому все. Ти був просто фотографією з ім'ям. Ціль, з якою мені потрібно було розібратися. Але все змінилося, Девіде. Все змінилося в той вечір, коли я вперше поцілувала тебе. 

Я видихаю та опускаю погляд. Я не думала, що буде так тяжко. Не думала, що мені буде настільки боляче дивитися в його холодні очі. Саме в ті, які колись говорили теплими почуттями до мене. Саме в ті очі, які виражали скільки турботи, скільки ніжності, коли ми залишилися один на один. А зараз він дивиться на мене так, наче я найогидніша людина в цьому світі. 

- Єлизавето, ти ж розумієш, що я можу пристрелити тебе просто тут? 

Звісно, я це розумію. Я йшла на цю сповідь з думкою про те, що може статися будь-що. Він може просто витягнути пістолет і випустити кулю мені в голову. Та хоча б я помру з чистою совістю, знаючи, що я зробила все, що було в моїх силах. 

- Знаю, але дозволь сказати мені ще дещо, а потім вирішуй, як вчинити далі. 

Він не підводиться і не ворушиться, а отже, я продовжую. 

- Шатель  дуже схильний проводити час з певним типажем жінок. Це ніякий не секрет, що він любитель жінок, але є певні жінки, від яких він втрачає голову. Не надовго, на одну ніч, але я думаю, цього буде достатньо. Я можу дати тобі пораду, яка повинна допомогти, якщо, звісно, ти хочеш. 

Він мовчки киває. 

- Підійшли до нього жінку. Я розкажу, яку, або, можливо, допоможу тобі навіть вибрати з кандидаток, якщо вони в тебе є. Нехай вона затуманить йому розум і звабить. Звабити Шатель є не наскільки складно. Складніше потрапити до нього в будинок. А їде він туди тільки з жінками, готовими до його сексуальних експериментів. В нього є червона кімната, в яку він часто привозить жінок, які над ним домінують. 

Після останнього сказаного речення обличчя Девіда змінюється, на ньому з'являється відраза, змішана зі здивуванням. Звісно, такого він не очікував. Таких дрібниць про могутню Шательє не знає ніхто. А мені довелося не тільки це знати, а й чути. І я випадково навіть колись бачила, що вони там роблять. 

- А далі справа лише за її вміннями. Приїхати, відімкнути його. І в його кабінеті стоїть ноутбук. Ноутбук без пароля. Туди можна вставити флешку і завантажити всю необхідну інформацію. Він ніколи не захищає свої особисті комп'ютери будь-якими схемами безпеки, тільки тому, що вважає свій будинок фортецею, в яку неможливо зайти. Там багато охоронців. 

Бачу, що Сореро замислюється над моїми словами. Можливо, все-таки він прислухається до моєї поради і зможе перемогти Шательє. А я буду вільною, навіть якщо не житиму. 

- І як мені знати, що це не черговий план Шательє? 

Згодна, звучить підозріло, тим паче від дівчини, яка 16 років прожила з його ворогом. Але мені нема чим йому це довести. 

- Девіде, питання лише в тому, чи повіриш ти моїм словам чи ні. Я не можу тобі довести, що я зараз не брешу. Але я дуже хочу допомогти. Навіть незважаючи на те, що передувало нашій зустрічі. 

Допиваю віскі та ставлю стакан, опускаючи голову. Ми сидимо мовчки, сидимо в тиші. І я не знаю, що буде далі. Я поки що жива, хоч він не поспішає стріляти.  Можливо, я навіть вийду звідси на своїх двох. Але те, що в нас немає майбутнього, я впевнена. Він ніколи не пробачить цієї зради. 

Хоча, якщо бути справедливими, це і не було зрадою. Ми були одне одному ніким. Та зараз це змінилося. 

З думок мене вириває звук рідини, яка наливається в мій стакан. Та смачний запах цитрусу, впереміш з димом, який знаходиться дуже-дуже близько. Я піднімаю очі, а Девід присідає переді мною. Коли він закінчує наливати віскі, просто дивиться мені в очі. Ми сидимо мовчки. Немов кожен боїться порушити цей момент тиші. Немов, якщо ми скажемо слово, все розіб'ється на друзки. Неначе будь-який звук може порушити цю ілюзію, повертаючи нас до реальності. До реальності, в якій я зрадила його. В якій я була послана його ворогом, щоб знищити Сореро. Та замість того, щоб дивитись на мене очима повними ненавистю, зневаги, його погляд теплішає. Він простягає свою руку до моєї щоки та проводить пальцями по ній. Коли я завмираю від його дотиків, то заплющую очі. 

- Як же ж ти, янголятко, так вляпалася? 

А мені стає смішно. Смішно до болю. Ця посмішка не виражає жодних позитивних чи щасливих емоцій. Мені боляче від його слів, бо голос звучить зломлено. Я дійсно стала його слабкістю. Слабкістю пана Сореро,  яка може його знищити. 

- Пробач. - Єдине, на що мене вистачає. Я дійсно шкодую, що наша зустріч відбулася саме так. Я хочу бути поруч із цим чоловіком. Хочу мати з ним щось спільне. Але не хочу становити йому загрозу. 

- Ну що ж, якщо ситуація так склалася, ми повинні використати її на нашу користь.  
Відкриваю очі та переводжу зацікавлений погляд на Девіда. На його обличчі з'являється легка посмішка. Вона зовсім не весела, але вона щось оживляє в його очах. Він сідає поруч та обіймає мене за плечі, притягуючи до себе. Я розслабляюсь та ложу голову йому на груди.
- Який у вас варіант, пане Сореро? 

Він обіймає мене ще міцніше іншою рукою, проводячи по моїй нозі. 

- Ми дозволимо Шательє вірити, що його план спрацював. І ти справді досі працюєш на нього. 

Що ж, до такого я була неготова. Можливо, це дійсно класна ідея, але я не знаю, чи зможу я відіграти свою роль так, щоб Шательє нічого не запідозрив. Він занадто добре мене знає, і я боюся помилитися. 

- Але як? - Я відсуваюся та повертаю погляд, зустрічаюся з очима Девіда. 

- У потрібний момент – ти вб'єш мене, щоб у нього не виникло сумнівів. Просто вистрілиш мені в серце. 

Від почутого тіло похололо і заніміло. Я ніколи цього не зможу зробити. Навіть якби я ненавиділа цього чоловіка, я не впевнена, що змогла б це зробити. А зараз, коли в моєму серці зростає нове почуття, я навіть думати про таке не хочу. 

- Девіде, ні, ніколи такого не буде. Я не для того тобі розповіла правду, щоб  тебе не стало. 

Та він проводить рукою спочатку по моїй щоці, а потім по нижній губі. Нахиляється майже впритул. 

- Лізі, ти стріляєш дуже добре. І один твій постріл у правильну точку змусить усіх повірити, що Девід Сореро помер. А це зіграє нам на руку. Просто довірся мені. 

Він каже, це так просто, наче пропонує  мені випити кави чи почитати книгу. Просто один постріл. Постріл, який може закінчитися смертельно, якщо я схиблю на пів міліметра. Цей чоловік довіряє мені життя. Людині, яка прийшла, щоб його вбити. Мені ніколи не вдасться зрозуміти Девіда Сореро. Зрозуміти — ні. А от полюбити — напевно, так. Напевно, я вже його кохаю.