Рита Адлер - Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер

- Так, приєднуйся до нас, ми радо приймемо тебе в свої обійми,- лагідно пропищала дудука.

- Ні, красно дяку, але бути третьою я не хочу, - поблажливо скривилася я. – Але, якщо ваша ласка, поясніть мені - хто такий це Чорний Скорпіон, і чому він за мною полює?

- Н-не знаю, - розчаровано буркнув дудук.

- Як це – не знаю? Що ти від мене приховуєш? Говори! Адже ти мій друг.

 Замість відповіді монстр змінив колір – він став багряно-червоним, а потім заверещав, сіпаючись, немов у пропасниці. Його дівчина теж заверещала, обхопивши дудука всіма вісьмома лапками, їх хвости скрутилися у спіраль, очі зліпилися, так що збоку здавалося, це одна істота.

Хвилин п’ять монстри трусилися та вищали, мов бджолиний рій, а коли нарешті замовкли – порозпадалися в різні сторони й позаклякали.

- Господи, що за мерзота, тепер що, очі мити, чи як? – роздратовано видихнула я, кладучи шолом та сідаючи просто на підлогу, обіймаючи коліна. – Нормально так прогулялася, ага, розважилася. Тепер цілу ніч снитимуться кошмари, якщо ще пощастить взагалі заснути.

- То це ви і є та сама землянка Анастасія? – за якусь мить запитала зелена монстра, уже відсвічуючи бірюзою, напевно, від задоволення.

- Так, це я. Але можете називати мене Настею, приємно познайомитися, - я взяла в руки шолом та зробила вигляд, що пильно його розглядаю – насправді, мені було соромно, бо не щодня побачиш злягання інопланетних монстрів.

- А у нас на Баракурді всі тільки про вас тепер і говорять, - манірно протягнула подружка мого дудука. – Я – Досіна - 2.

- То ти щойно із Баракурди? І як там його мама?.. Стривай, а як звати тебе? - звернулася я до свого друга, у якого так і не спромоглася запитати ім'я.

- Бухін-8356, - промурмотів монстр.

- Ого, напевно, ти якась важлива персона на Баракурді , - я з розумінням кивнула головою, а потім звернулася до Досіни-2. – Ти як тут опинилася? Теж займаєшся волонтерством?

- Моя кохана -  улюблена дудука Міранди Окс, - пояснив Бохін-8356. - Вона завжди із нею мандрує, ось ми і побачилися.

- Тепер ми зустрілися завдяки тобі, Насте, - радісно витріщилася на мене трьома очима монстра, - ми з Бохіном-8356 нарешті змогли побачитися. А його мама, так, вона вже народилася, її народив брат Бохін-9356/7.

– О, навіть так? – я вже добряче заморочилася у всій цій плутанині - з іменами, цифрами, з тим, хто і кого повинен народити. – А що щодо Чорного Скорпіона?

- Та плюнь і розітри, - розслаблено розчепіривши кінцівки, мій монстр знову міцно обійняв свою подружку, мало не кинувши її на підлогу. – То не вартує витраченого часу, аби говорити, усе дурниці.

- А що тоді вартує?

- Ось це! - очі Досіни-2 раптом розширилися до неймовірного розміру, третє взагалі виглядало зовсім як яйце на підставці, готове ось-ось із неї викотитися. - Ось там…

Я поглянула в той бік, куди показувала монстра, і помітила, як, минаючи станцію, до нас наближається невідомий літальний об’єкт.

Звичайно, проклятий зореліт капітана Дейва виглядав трохи дивно, але ця конструкція…