Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

одне одному — словом, життя йде своїм звичаєм. Бували ночі, коли він згадував своїх дітей…

роджер бевінс ііі

Філіпа, Мері, Джека.

ганс воллмен

…і розповідав нам, як їм ведеться.

роджер бевінс ііі

Його розповіді ми цінували більше, ніж самі могли б сподіватися, адже звучали вони зазвичай дуже весело й потішно.

ганс воллмен

Наближаючись до нас сьогодні, він знай гукав то якогось «містера Лінкольна», то «пана президента».

преподобний еверлі томас

Та хоч ми Мандерса й любили…

ганс воллмен

Цієї ночі з’явився він абсолютно недоречно.

преподобний еверлі томас

Страшенно недоречно.

роджер бевінс ііі

Гірше й не придумаєш.

ганс воллмен

Він кличе тата, озвався хлопець, який далі кволо стояв під стіною біля дверей.

Твій батько — президент? скоса зиркнув на нього преподобний.

Так, кивнув хлопець у відповідь.

Президент чого? поцікавився преподобний.

Сполучених Штатів, відказав хлопець.

Це правда, запевнив преподобного я. Він — президент. Минуло багато часу. Тепер є штат, який називається Міннесота.

У нас війна, сказав містер Воллмен. Ми воюємо самі зі собою. Гармати дуже вдосконалили.

У Капітолії стоять табором солдати, додав я.

Ми самі все це бачили, пояснив містер Воллмен.

Коли були у ньому, мовив я.

роджер бевінс ііі

Містер Мандерс ступив у двері; у замкнутому просторі кам’яниці його ліхтар видавався напрочуд яскравим.

ганс воллмен

Ясне світло розвіяло темряву; тепер можна було розгледіти кожну тріщинку та шпаринку в кам’яних стінах і складки на одязі містера Лінкольна.

роджер бевінс ііі

Й запалі обриси блідого хлопцевого хвороб-тіла.

ганс воллмен

Яке лежало у…

преподобний еверлі томас

Хвороб-коробі.

ганс воллмен

Ах, мовив Мандерс. Ось ви де, сер.

Так, відповів містер Лінкольн.

Вибачте, Бога ради, що заважаю, сказав Мандерс. Просто я подумав, може… може, вам світло буде потрібне. Щоб не йти назад потемну.

Якось спроквола звівшись на ноги, містер Лінкольн потиснув йому руку.

роджер бевінс ііі

Схоже, чувся він явно не в своїй тарілці.

ганс воллмен

Збентежений, либонь, тим, що сторож надійшов якраз тієї миті, коли він…

преподобний еверлі томас

Стояв навколішки перед хвороб-коробом свого сина.

ганс воллмен

Відкритим хвороб-коробом.

преподобний еверлі томас

Погляд містера Мандерса мимохіть ковзнув повз президента, всередину хвороб-короба.

ганс воллмен

Містер Лінкольн запитав, як сторож сам повернеться назад без світла. Містер Мандерс на це відповів, що хоч і воліє ходити зі світлом, бо трохи страхопуд, але ж і знає тут усе, як свої п’ять пальців. Тоді містер Лінкольн запропонував, щоб містер Мандерс дав йому ще буквально кілька секунд, і тоді вони підуть назад разом. Сторож погодився і вийшов.

роджер бевінс ііі

Катастрофа.

преподобний еверлі томас

Вони зовсім не поспілкувалися.

ганс воллмен

Не трапилося ще нічого такого, що могло б піти хлопцеві на користь.

роджер бевінс ііі

Він так і не ступив уперед.

ганс воллмен

Далі стояв, спершись до стіни; видно, його скував страх.

преподобний еверлі томас

Та тут ми побачили, що то ніякий не страх.

Стіна за ним розрідилася, з неї полізли пагони, і чотири чи п’ять уже обхопили його за поперек, утворивши огидний зелений пояс, який не давав йому ступити й кроку.

роджер бевінс ііі

Щоб його звільнити, нам потрібен був час.

ганс воллмен

Нашого добродія треба було будь-що якось затримати.

преподобний еверлі томас

Ми з містером Бевінсом перезирнулися.

ганс воллмен

Що тепер робити, нам було зрозуміло.

роджер бевінс ііі

Цією здатністю ми володіли. Здатністю переконувати.

ганс воллмен

Уже це робили, ще й години не минуло.

роджер бевінс ііі

Містер Бевінс був молодший і мав чимало (дуже сильних) рук; я ж був голий та ще й постійно стикався з наслідками своєї важкої недуги, а тому не надто годився для нелегкої праці, за допомогою якої можна було звільнити хлопчака.

Тож цього разу в містера Лінкольна я ввійшов сам-один.

ганс воллмен

LXIX

І, Господи Боже, як же кепсько було йому на душі.

Прощання він намагався скрасити хоча б на дрібку позитивним духом, щоб не покидати те місце у такому пригніченому стані: ану ж син якось це відчує (хоч і говорив собі, що той тепер там, де нічого подібного вже не відчувають); та його переповняли почуття печалі, провини й жалю, і знайти у себе в душі бодай щось іще було просто неможливо. Тож він і барився, сподіваючись, що до голови ось-ось прийде та чи інша втішна думка, на яку можна буде спертися.

Та жодна така думка чомусь не приходила.

Був пригнічений, ще сумніший, ніж раніше, та й змерз уже добряче, а коли спрямував помисли назовні, шукаючи втіху у своєму житті там, у підтримці задумів на майбутнє й у шані, якою був оточений, то втіхи не знайшов, радше навпаки: думали про нього, схоже, не так уже й добре, та й успіхів він сягнув зовсім не бозна-яких.

ганс воллмен

LXX

У міру того, як кількість загиблих усе зростала і сягала вже небачених висот, а печаль знай примножувалася, нація, яка до того мало що знала про жертви, почала звинувачувати Лінкольна у нерішучості та в помилках у провадженні воєнної кампанії.

Ларрі Теґґ, «Непопулярний Лінкольн: історія американського президента, якого лаяли найбільше».

Президент — ідіот.

«Записки Джорджа Б. МакКлеллана про Громадянську війну», за ред. Стівена Сірса.

Марнославний, слабкий, незрілий, лицемірний, невихований, неприємний у спілкуванні, а розмовляючи з вами, постійно тицяє вам кулаком під ребра.

Карл Сендберґ, «Роки війни» (з уст Шеррарда Клеменса).

Очевидно, особа вельми посереднього характеру, цілковито невідповідна поточній кризі.

Аллан Невінс, «Поява Лінкольна: пролог до Громадянської війни, 1859–1861» (з уст Едварда Еверетта).

Під час його промов усі тут мало не засинали. Коли він починав говорити, від бодай якогось поняття про велич не зоставалося й сліду.

Теґґ, там само (з уст конгресмена Чарлза Френсіса Адамса).

Безумовно, найслабший з усіх, кого будь-коли обирали [на цю посаду].

Клеменс, там само.

Залишиться у пам’яті нащадків як той, хто не вмів читати знаків часу, не розумів ні обставин, ні інтересів, притаманних власній країні… не мав