Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

найродючіші землі Аттики, пересічні громадяни мали ділянки переважно у гористій місцевості й тому час від часу позичали зерно або гроші в заможніших сусідів. Заставою була земля, на якій встановлювали так звані «боргові камені». Якщо селянин не повертав позички вчасно, його могли навіть продати у рабство. Судитися доводилося в ареопазі, тож справи зазвичай вирішували на користь аристократів.Драконт. Дерев’яний рельєф (Бібліотека Конгресу США)

Демос вимагав письмових законів, і врешті-решт знать на це погодилася. Справу доручили архонту Драконту. Створені ним закони були жорсткими, у давнину навіть казали, що їх писали кров’ю. За зазіхання на чужу власність передбачалася смертна кара, навіть за крадіжку виноградного грона у сусідському саду. Відтоді будь-які невиправдано жорсткі заходи називають драконівськими (до міфічних і казкових драконів цей вислів не має ніякого відношення).

2. Реформи Солона. Заспокоїти демос за допомогою драконівських законів не вдалося. Заворушення не припинялися, і 594 року до нашої ери примирити громадян доручили іншому архонту — Солону. Він належав до царського роду і уславився на полі бою — під його командуванням афіняни остаточно захопили в мегарців Саламін. Багато хто гадав, що він стане тираном, проте сам Солон прагнув не одноосібної влади, а мирних реформ.

Солон. Мармуровий бюст (Національний музей у Неаполі)

Афінський реформатор намагався не повторювати помилок мегарських демагогів. Тому Солон скасував усі несплачені борги. Лихварі та позичальники при цьому втратили лише неотримані прибутки, повертати боржникам раніше стягнуте від них не вимагали. «Боргові камені» знищили, боргове рабство заборонили. Після цього Солон поділив громадян за рівнем їхніх доходів. До вищого класу належали так звані «п’ятсотмірники» — ті, хто отримував щорічно не менше 500 мір зерна. Лише вони мали право обіймати найвищі посади в державі й командувати військом. Далі йшли ті, чиї доходи перевищували 300 мір, вони дістали право обіймати менш впливові посади, а під час війни воювали верхи. Щоб належати до третього класу, треба було отримувати 200 мір, — це цілком відповідало статкам більшості селян. Під час війни вони билися як гопліти. Усі інші громадяни належали до четвертого класу і воювали або в легкоозброєній піхоті, або на кораблях.

Хоча Солон сам належав до аристократії, він суттєво обме­жив владу ареопагу. Насамперед був створений суд присяжних. Присяжних обирали за жеребом, відтак у цій ролі міг опинитися будь-який громадянин, незалежно від його походження чи статків. Це робило суд більш неупередженим у рішеннях. Солон розширив повноваження народних зборів. І рішення зборів тепер готував не ареопаг, а нова рада — буле, яка складалася вже не з представників знаті, а з усіх громадян — її склад також обирали за жеребом.

3. Тиранія Пісістрата. Реформи Солона не задовольнили і не могли задовольнити всіх. Знать була обурена «відступом від звичаїв» і обмеженням своєї влади, торгівці й лихварі — тим, що й після реформ влада залишилася в руках тих, хто мав землю, а не гроші. Навіть у селян, які домоглися скасування боргового рабства, були причини для невдоволення — адже всупереч сподіванням Солон не став перерозподіляти землі на їхню користь.

Апофеоз Геракла, якому уподібнював себе Пісістрат. Зображення на вазі (Мюнхенське античне зібрання)

Невдоволенням з боку демосу скористався родич Солона — Пісістрат. Він спочатку хитрістю домігся, аби йому дозволили мати збройну охорону, а потім за її допомогою захопив одноосібну владу в Афінах і став тираном. Пісістрат не був жорстокою людиною, не переслідував своїх ворогів і навіть приходив до суду, коли хтось до нього позивався. Тих, хто міг відібрати в нього владу, він прагнув позбутися без застосування сили — найбунтівливіших і найчестолюбніших аристократів, скажімо, відрядив воювати і засновувати колонію на півночі Егейського моря.

Тиран не скасовував законів Солона, і, поки мудрець жив, завжди уважно вислуховував його поради. Щоб громадяни не кидали свого господарства заради судових справ, Пісістрат створив місцеві суди й особисто стежив за тим, щоб вони виносили справедливі вироки. Він щиро прагнув, аби пересічні афіняни були заможнішими, сприяв розвитку ремесел і садівництва, допомагав селянам позиками і забезпечував роботою міських бідняків, побудував водогін і численні храми в Афінах. Пісістрат запровадив нові свята і наказав нарешті записати гомерівські поеми, на героїв яких він намагався бути схожим. Тиран дожив до глибокої старості, і після смерті влада перейшла до його синів. Проте, на відміну від батька, нові володарі були пихатими й жорстокими. Громадяни збунтувалися. Одного з тиранів убили, а другого — вигнали з Афін.

4. Реформи Клісфена. Боротьба за владу завершилася перемогою прихильників демократії. Їхнім ватажком став афінський аристократ і водночас онук сікіонського тирана, якого батьки на честь діда теж назвали Клісфеном. Клісфен домігся проведення цілої низки важливих реформ. Щоб позбавити знать впливу на громадські справи, був скасований старий поділ громадян за походженням, натомість запроваджений новий — за місцем проживання. За новим поділом відтепер відбувалися і вибори до буле. В інтересах торгівців, лихварів та інших багатіїв статки почали оцінювати не мірами зерна, а грошима. А виборчі права отримали всі громадяни, незалежно від статків.

Клісфен. Мармуровий бюст (Сенат Огайо)

Однак чи не найбільшої слави з нововведень Клісфена зажив запропонований ним закон про «суд черепків», або ж грецькою — остракізм. Він передбачав, що громадяни могли щорічно на загальних зборах визначити, яка людина, на їхню думку, є небезпечною для міста. Для цього кожен із учасників зборів міг записати на черепку ім’я того, хто викликав підозру, і кинути його до загальної купи. Якщо те саме ім’я виявляли на більшості черепків — ця людина мала добровільно залишити Афіни на десять років. Родину вигнанця при цьому ніхто не переслідував, а його майно увесь цей час перебувало під захистом громади, тож після повернення він міг одразу повернутися до повноцінного суспільного життя.

Черепок з ім’ям людини, яку пропонували вигнати з Афін (Музей Стої Аттала)

Як жили, навчалися і кого шанували давні греки

1. Повсякденне життя греків. Яким би не був устрій грецьких держав, побутові звички та вподобання їхніх мешканців були зазвичай схожими. Жили греки в невеликих будинках, що мали не більше двох поверхів. Усі вікна