Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

такого дому виходили у внутрішній двір. Потрапити на вулицю можна було через єдині двері. Дім поділяли на дві половини — чоловічу, в якій приймали гостей, і жіночу, вхід до якої для чужих був суворо заборонений.

Меблів греки мали небагато, і були вони надзвичайно простими. Обходилися без шаф — одяг, білизну, інші речі зберігали у скринях. На ліжках не лише спали, а й їли. Страви і питво ставили на низькі столики перед ними. Посуд був переважно глиняним, на золотий і срібний розщедритися могли хіба що багатії. Проте звані вечері й відвідування гостей були найулюбленішими розвагами більшості містян — незалежно від їхніх статків.

Одяг давніх греків складався з двох частин: сорочки без рукавів і кишень (вона мала назву хітон) і плаща. Жінки намагалися вкривати голову плащем, чоловіки надягали капелюха лише в дорозі — щоб захиститися від сонця чи дощу. Взуття носили різноманітне, але найпоширенішими були шкіряні сандалії. Жінки використовували косметику — білила, рум’яна, запашні олії.

Вулиця в Ольвії (реконструкція Київського археологічного музею)

Усе своє життя давньогрецькі жінки змушені були підкорятися — спершу батькові, потім — чоловікові, а якщо той помирав — його родичам. Вони майже не залишали домівки, а якщо й виходили надвір — лише в супроводі. Дружина виконувала усю хатню роботу, і лише в заможних родинах їй допомагали служниці чи рабині.

Жінка складає речі до скрині. Рельєф з Локр Епізефірських (Національний музей Реджо-Калабрія)

2. Виховання дітей. Давньогрецька школа. «Жіночою справою» греки вважали і виховання дітей. Хлопчиків семірічного віку в більшості полісів віддавали до школи, де їх вчили читати, писати, рахувати, співати і грати на музичних інструментах. Зазвичай до учнів приставляли спеціально навченого раба — педагога, який піклувався про належну поведінку хлопця, супроводжував його до школи, носив його речі. Неуважних учнів та пустунів учитель міг повернути до тями за допомогою різок.

Школа. Зображення на вазі (Берлінське античне зібрання)

Для навчання використовували вощені дощечки, на яких писали загостреною паличкою — стилем. Тупим кінцем стиля затирали помилки. Підручників не було, замість них використовували сувої з переказами або віршами.

Займалися учні й фізичними вправами. Для цього існували навіть особливі приміщення — палестри. З грецької це слово перекладається як «місце для боротьби». Але в палестрі не лише боролися, а й вправлялися в бігу, стрибках, вправах зі списом і диском.

Хлопці, що виконують фізичні вправи. Зображення на вазі (Лувр)

Навчання було платним, і хоча вартість була невисокою, хлопчики з незаможних родин зазвичай ходили до школи недовго. Решта — вчилися до 16 років. І лише сини найбагатших батьків мали змогу ще два роки навчатися в гімнасії.

Дівчата ані шкіл, ані гімнасії не відвідували, їх виховували і навчали вдома. Під маминим наглядом вони перебували, допоки їх не видавали заміж.

Хлопці з 18 років проходили ще й військовий вишкіл — вчилися ходити строєм і битися, володіти різними видами зброї, чергувати на бойових постах. Лише після цього їх вважали повноправними громадянами. Однак брати участь у народних зборах і голосувати у багатьох містах вони могли лише з 30 років.

Загальний вигляд Олімпії (сучасна реконструкція)

3. Олімпійські ігри. Змагалися між собою, звісно, не лише юнаки. Спорт був улюбленою розвагою дорослих греків. Змагання, що мали виявити найсильніших і найспритніших, влаштовували в кожному з міст Еллади, але існували і загальногрецькі перегони, що їх називали іграми. Ігри влаштовували у Дельфах, Коринфі, Афінах, проте найвідомішими були змагання в «священному місті» Олімпії, розташованому на Пелопонесі. Вони відбувалися раз на чотири роки, і на час їхнього проведення припинялися усі війни між греками. Час між іграми називався олімпіадами. Вважали, що перша олімпіада почалася 776 року до нашої ери, хоча, за переказами, змагання в Олімпії проводили і раніше.

Спартанська дівчина. Бронзова статуетка (Британський музей)

Змагалися учасники Олімпійських ігор у бігу на один стадій (тобто близько 192 метри), стрибках, боротьбі, киданні диска і списа (разом ці види спорту називалися п’ятиборством), а також — у бігу на два і на сім стадіїв, бігу в озброєнні, кулачному бою і пакратіоні — своєрідному поєднанні кулачного бою і боротьби. Влаштовували також змагання колісниць і кінські перегони. Участь у змаганнях брали тільки чоловіки. Виняток робили лише для громадянок Спарти, жінкам з інших міст і країв було заборонено навіть спостерігати за іграми. Але вони могли перемогти у кінських і колісничних перегонах, бо в цих видах змагань переможцями оголошували господарів коней, а не вершників чи візників.

За дотриманням правил під час змагань стежила особлива комісія суддів. Перемоги не присуджували тому, хто використовував заборонені прийоми або вбивав суперника, хай навіть ненавмисно. За спробу підкупити суддів чи навіть сваритися з ними шмагали батогом.

Борці. Мармуровий рельєф (Національний археологічний музей в Афінах)

Переможця ігор називали олімпіоніком. Його нагороджували вінком із гілок священної маслини, що росла біля храму Зевса, а господарів коней, що прийшли першими у перегонах, — пальмовою гілкою. Проте найголовнішою нагородою вважали саму перемогу. Греки вбачали в цьому особливу відзнаку богів. У рідному місті олімпіоніка зустрічали як справжнього героя, влаштовували на його честь бенкети, складали пісні й вірші, встановлювали статуї. Він ставав чи не найповажнішою людиною в місті, до думки якої завжди дослухалися, а обрáзу олімпіоніка вважали образою всього міста, яке він своєю перемогою прославив на всю Грецію.

Гесіод. Бронзовий бюст (Національний музей у Неаполі)

4. Грецькі поети. Театр. Не лише у фізичних вправах і боротьбі за владу змагалися між собою греки. Подейкували, що сам Гомер не соромився доводити вправність у складанні віршів у змаганні з іншими поетами — і зрештою навіть програв у змаганні. Переможцем Гомера називали Гесіода, автора поем «Походження богів» та «Труди й дні». Утвердження полісного устрою сприяло справжньому розквіту грецької поезії. Більшість поетів цієї доби були аристократами, адже лише знать, не обтяжена щоденною важкою працею, мала багато вільного часу для здобуття гарної освіти, читання та складання віршів. Чимало поезій, власне, й розповідає про безтурботне життя їхніх авторів та розмови у