Іванна Боразан - Ігри долі

Коли Стас опритомнів, першим його порухом було звільнитися з оков. Але його руки і ноги були міцно прив’язані, а рот заклеєний скотчем. Він оглянувся навкруги. Нічого дивного не було, окрім що зв’язаного Дениса, який жалібно дивився на нього і ледь кліпав очима. Його рот був також заклеєним. Вони не могли обмінятися ані словом, за те, їхні очі говорили за них. Очі Стаса метали іскри гніву. Здавалося, що от-от він розв’яже свої руки і задушить свого друга. Денис спочатку дивився на Стаса з провиною, а потім це відчуття пройшло. Воно перейшло також у гнів, але інакший, ніж у Стаса. У Стаса він був властний, який не зважає на пояснення. Ти мене підставив, а отже, — ти труп. Ніяких пояснень, аргументів, тільки провина з одного боку і покарання — з іншого. Денис зі свого боку звинувачував у всьому Стаса. Це він задумав помсту, це він убив сім'ю Андрія, то нехай він і розплачується за свої дії.

Стас, напевне, зрозумів думки Дениса, а ще злість за те, що його підставили, не давали йому спокійно сидіти. Тому він почав вовтузитися, намагаючись скинути пути, але вони тільки сильніше в’їдалися у шкіру.

Почувши шум і стогони безсилля, Андрій зрадів. Зрадів тому, що мучителі його сім’ї нарешті відчують, як це бути у безвиході, коли немає іншого виходу, окрім піддатися своєму катові.

Жоден з присутніх не хотів опинитися у ролі жертви, тим паче Андрій. Сьогодні він палач і зробить це діло до кінця.

Андрій був у сусідній кімнаті і готував своїм полоненим ліки. Ліками він називав смертельну ін'єкцію, яку застосовують для страти у США.

Андрій довго вибирав болючу смерть для мучителів. Переглядав сайти, читав історичну літературу і думав: «як багато придумала людина способів, щоб познущатися над іншою людиною. Коли людина винна у якомусь злочині — це ще куди не йшло, але як часто за часів Римської імперії людей жорстоко вбивали просто задля розваги. Кидали у клітки хижаків чи просто напускали їх на людей, щоб отримати садистську насолоду, бачивши, як беззахисних засуджених роздирають на клаптики ікла і кігті хижаків».

Він часто бачив на місці засуджених Стаса з Денисом, але думав, що ніяка тварина не хотіла б покуштувати їхньої «гнилої плоті». Та й проблемно у наш час знайти хижака, та ще й провести його непоміченим. Тому такий варіант відпав сам по собі.

Варіння живцем у окропі — також нічогенька смерть. Але Андрій не сильно славився кулінарними здібностями. Горіння на вогнищі — забагато мороки та й шуму.

Найбільше Андрію сподобався вид страти, який називався «кривавий орел». Суть його полягає у тому, що на спині засудженого розсікали ребра, розводили їх в сторонни на зразок крил і витягали назовні легені. У такому випадку причиною смерті ставав больовий шок.

Андрій уявляв собі, як це робить зі Стасом. Як той кричить від болю, молить про пощаду, та Андрій невгамовно робить свою справу, насолоджуючись помстою.

Та все ж таки обрав найоптимальніший варіант — смертельна ін’єкція. Без крові, заморочок, а головне, просто, але так болісно. Потрібний один маленький укол і твоє тіло немов у вогні.

Для внутрішньовенної ін’єкції потрібен набір трьох препаратів: пентотал натрію, який використовується для анестезії та наркозу; павулон — паралізує дихальну мускулатуру та хлорид калію, який призводить до зупинки серця.

Денису Андрій приготував суміш усіх трьох препаратів у дозуванні, як вказувалося, а от Стасу, він пожалів пентатол натрію. За відсутності знеболювального ведення павулон і хлорид калію викликає задуху і нестерпний біль.

І тут на арену виходить він. Хтось назве його месником, хтось — захисником правосуддя, а хтось просто — вбивцею. Але його як не назвеш, все одно він вчинить так, як велить йому серце. А воно прагне помсти.

Коли заручники побачили Андрія у кімнаті, запанувала тиша. Кожен знав, що до кульмінації залишились лічені хвилини. Стас почав знову вовтузитися на кріслі. Перші секунди відчаю і страху пройшли, на зміну їм прийшов інстинкт виживання. «Вибратися звідси будь-якою ціною», — говорив Стасу внутрішній голос. Він вже зрозумів, що потрапив у пастку, з якої вибратися, ой, як не легко… але внутрішній голос не давав йому права здаватися. А ще образа на Дениса. Як він міг його так легко зрадити? Спочатку він знищить Андрія, а потім і Дениса. Але потрібно думати, як діяти. Та часу вже немає.

Спокійними, урівноваженими рухами Андрій поклав тарілку з уколами ін’єкції і попрямува до горе-друзів.

Відірвав скотч з рота, спочатку у Дениса, а потім у Стаса, сам відійшов, щоб вони поговорили. Довго чекати не прийшлося. З уст Стаса невгамовним потоком понеслися образи й лайливі слова у бік Дениса. А Денис навіть рота не розтулив на образи з боку Стаса. Він уже привик, тому ніяк на них не реагував. Він Стаса не боявся, бо бачив, що той прив’язаний і його не зачепить. Це як дразнити собаку, який прикутий до ланцюгів і бути впевненим що той тебе точно не покусає.

Денис боявся іншої загрози. Боявся, що, можливо, якимось необдуманно сказаним словом може скомпрометувати себе і накликати гнів Андрія. Денис думав, що з цієї ситуації вийде цілим і неушкодженим, але так не судилося.

Коли Стас нарешті закінчив обливати потоком бруду Дениса, то переключився на Андрія.

Його очі палали ненавистю до нього. А рот скривився у жалюгідній пародії на усмішку. Хитру посмішку, повну неприхованого зневаження.

Та Андрій на це не реагував. Він продовжував безпристрасно, без емоцій дивитися на Стаса. Він знав, що б той не говорив і не робив — переможцем все одно буде він. Скоро єхидна гримаса Стаса перетвориться на гримасу страшного болю. Його обличчя, яке перекошене зараз зневагою, буде перекошене передсмертною агонією. Як маленька дитина чекає на подарунок, так Андрій чекав цієї миті.

— Ну! Яке буде передсмертне бажання? — звернувся Андрій до засуджених. І першим подивився на Дениса.