Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

сюди, в тюрму, свого бойового товариша — Катюшу Козлову, Кет Кін, Інгу, Анабель. Так, він міг би, звісно, посадити її в машину і, показавши свій жетон, повезти в Бабельсберг, а потім знайти їй квартиру й забезпечити новими документами. Це означало б, що, рятуючи життя Кет, він заздалегідь ішов на провал операції — тієї, яку запланував Центр, тієї, яка була надзвичайно важливою для сотень тисяч російських солдатів, тієї, яка, так чи інакше, могла вплинути на майбутнє Європи. Він розумів, що після викрадення Кет з госпіталю, все гестапо піднімуть на ноги. Він розумів також, що, коли й пощастить утекти, слід неодмінно поведе до нього: значок таємної поліції, машина, зовнішні прикмети. Отже, йому також довелося б перейти на нелегальне становище. А це все одно, що провал. Штірліц розумів, що наближається кінець, і кати Мюллера лютуватимуть і нищитимуть усіх, хто був у їхніх катівнях. Тому він сказав Кет, щоб вона спершу поставила умову: її нічого більше не зв'язує з Росією, чоловік загинув, і вона тепер ні в якому разі не повинна потрапити до рук свого колишнього «шефа». Це був запасний варіант, на випадок, якщо Кет усе-таки передали б гестапо. Якби Кет лишилася в нього, він би так не тривожився, поселив би її на конспіративній «радіоквартирі» під охороною СС, а в потрібний момент зробив би так, щоб Кет з хлопчиком зникла, і ніхто не зміг би її знайти. Хоча це надзвичайно важко. Тепер, при всьому трагізмі становища на фронтах, при тій величезній кількості біженців, які запрудили центр країни, гестапо працювало так само чітко й злагоджено: кожен другий давав інформацію на сусіда, а той сусід, у свою чергу, давав інформацію на свого інформатора. Думати, що в цій каламутній воді можна без перепон утекти, могла тільки наївна людина, незнайома із структурою СС і СД.

Мюллер три години працював над першим допитом росіянки. Він звіряв запис, який представив Штірліц, із стрічкою магнітофона, вмонтованого в штепсель біля столу штандартенфюрера СС фон Штірліца.

Відповіді росіянки цілком збігалися. Запитання штандартенфюрера було записано скорописом і різнилися від того, що він говорив російській радистці.

— Він усе-таки спритно працює, цей Штірліц, — сказав Мюллер Рольфу, — ось послухайте…

І, відмотавши плівку, Мюллер увімкнув голос Штірліца:

— Я не буду повторювати вам тієї азбучної істини, що в Москві цей арешт буде для вас вироком. Людина, яка потрапила в гестапо, мусить загинути. А той, хто вийшов з гестапо, — зрадник, тільки зрадник. Хіба не так? Це перше. Я не проситиму у вас імен тих агентів, котрі залишилися на волі, — це не так важливо: шукаючи вас, вони неодмінно прийдуть до мене. Це друге. Третє: ви розумієте, що, як людина і як офіцер рейху, я не можу не співчувати вам: я знаю — то страшні муки для матері, коли ми будемо змушені віддати вашу дитину в приют. Дитина назавжди зостанеться без матері. Зрозумійте мене правильно: я вам не погрожую, просто, навіть якби я й не хотів цього робити, наді мною є керівництво, а накази завжди набагато легше віддавати тим, хто не бачив вашої дитини у вас на руках. А я не можу не виконати наказу: я солдат, і моя батьківщина воює з вашою країною. І, нарешті, четверте. Ми в свій час одержали копії ваших кінофільмів, знятих в Алма-Аті Московською кіностудією. Ви показуєте німців дурними, а нашу організацію — божевільною. Смішно, але ми ж стояли біля воріт Кремля…

Мюллер, звісно, не міг бачити, як саме на цих словах Штірліц підморгнув Кет і вона, миттю зрозумівши його, відповіла:

— Так, але тепер частини Червоної Армії стоять біля воріт Берліна.

— Правильно. Коли наші війська стояли біля воріт Кремля, ви вірили, що дійдете до Берліна. Так і ми впевнені тепер, що незабаром ми повернемося до Кремля. Але годі дискутувати. Я почав вам говорити про це, тому що наші дешифрувальники зовсім не дурні люди, і вони вже багато чого відкрили у вашому шифрі, і вашу роботу, роботу радиста, може виконувати наша людина…

Штірліц знову підморгнув Кет. Вона сказала:

— Ваш радист не знає мого почерку. Зате мій почерк дуже добре знають у Центрі.

— Правильно. Але в нас є записані на плівку ваші донесення, ми можемо легко навчити вашого почерку нашу людину. І ця людина працюватиме замість вас. Це вас остаточно скомпрометує. Вам не буде прощення на батьківщині — ви це добре знаєте, як і я, а може, ще й краще. Якщо ви будете розсудливі, я обіцяю вам повне алібі перед вашим керівництвом, — провадив він далі.

— Це неможливо, — відповіла Кет.

— Ви помиляєтесь. Цілком можливо. Ваш арешт ми не зафіксуємо в жодному нашому документі. Ви поселитеся з моїми добрими друзями на квартирі, де буде зручно дівчинці…

— У мене хлопчик.

— Пробачте. Вас, скажете потім, коли побачите своїх, знайшла після смерті чоловіка одна людина, яка назвала вам пароль…

— Я не знаю пароля…

— Ви знаєте пароль, — наполегливо повторив Штірліц, — пароль ви знаєте, але я не прошу його у вас, це дрібниці, гра в романтику Так от, людина, яка назвала вам пароль, скажете ви, привела вас на цю квартиру і передала вам зашифоовані телеграми, які ви гнали в Центр. Це — алібі. В спектаклях і в фільмах про розвідників заведено давати час на роздуми. Я вам цього часу не даю, я запитую зразу: згодні чи не згодні?

Мовчання…

… Мюллер подивився на Рольфа й зауважив:

— Лише один прокол: він сплутав стать дитини. Він назвав дитину дівчинкою, а в усьому іншому — віртуозна робота.

— …Згодна, — тихо відповіла Кет, скоріше прошепотіла.

— Не чую, — сказав Штірліц.

— Згодна, — повторила Кет. — Згодна! Згодна! Згодна!

— Ось тепер добре, — мовив Штірліц. — І не треба істерики. Ви знали, на що йшли, коли погодилися працювати проти нас.

— Але в мене є одна умова, — сказала Кет.

— Так, я слухаю.

— З батьківщиною в мене обірвався будь-який зв'язок після загибелі чоловіка й мого арешту. Я працюватиму на вас, якщо ви гарантуєте мені, що в майбутньому я ніколи не потраплю до рук моїх колишніх керівників…

Тепер, коли життя Кет висіло на волосинці, а атака на Бормана з якихось незрозумілих причин зірвалася, Штірліцу був конче потрібен контакт з Москвою. Він сподівався на допомогу: одне-два імені, адреси кількох людей, навіть ніяк не зв'язаних з Борманом, але якимось чином зв'язаних з племінницею двоюрідного брата, одруженого на сестрі дівера його кухаря…

Штірліц посміхнувся: це свояцтво здалося йому цікавим.

Чекати, коли