Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Так, вона гуляла, й у піввуха слухала, що розповідав Рональд. Дивилась на квіти й думала, якими не гарними вони виглядають тоді, коли Гаррі не доглядає за ними. Батько знайшов іншого садівника, проте Лінді квітник видавався пустим і навіть трохи ворожим тоді, коли її хлопця там не було.

Нічого. Скоро вона назавжди попрощається з цим місцем.

Кет сиділа на призьбі неподалік, гралася з сином і чомусь постійно позирала кудись убік, туди, де стояв воротар.

-Ви знаєте, що увесь вищий світ гомонить про наші з вами заручини? - запитав Рональд.

-Ні - неуважно відповіла Лінда. Їй було до того байдуже. Лишилось недовго, й скоро вона поїде звідси назавжди. Нехай говорять, що хочуть.

-А я думаю, що ми з вами могли б скласти гарну пару.

-Ви ж сказали, ми друзі - так само неуважно відповіла Лінда, думаючи про Гаррі.

-Так, сказав. І це дійсно правда. Але ж найкраще подружжя - це те, де двоє вміють дружити, хіба ні?

Лінда мимоволі задумалась над цим. Вміють дружити…Вони з Гаррі, здається, не дуже вміли, у них краще виходило інше робити разом…

-Не знаю - відповіла дівчина - Я так не думаю. Я не вийду за вас, ви ж знаєте.

-Шкода.

Рональд чомусь глянув прямо на Кет. А потім повернувся до Лінди.

-Я б віддав усе на світі, тільки б раз вас поцілувати.

-Ще чого надумали! - Лінда водночас здивувалась і розлютилася - Хіба друзі можуть такого хотіти?

-А чому ні? Ви ж сказали, щоб заборгували мені. Я ж вам не раз допоміг. Тож поверніть мені борг поцілунком.

Лінда хотіла відвернутися, але Рональд знову став прямо перед нею.

-Якби я знала, що ви такого вимагатимете, краще обійшлась би сама - сердито відповіла Лінда - Йдіть собі, я зроблю вигляд, що не чула таких ваших пропозицій.

-Не треба - Рональд несподівано схопив дівчину за руку, притягнув до себе й поцілував. Різко й відразу в губи, так, що Лінда перші секунди не зрозуміла, що сталося.

Гаррі стояв і дивився на це.

Він добре бачив Лінду в садку. Він уже хотів покликати її, коли помітив Рональда. Він бачив їх обох через огорожу й лише хвилину назад був готовий стрибати через неї.

До того, як вони поцілувались.

Це не могло бути оманою. Це відбувалося на його очах. Його Лінда, яка ніколи й ні з ким не була до нього, тепер дозволяла огидному, напомаженому джентльмену цілувати себе. Тому, кого ненавиділа й не любила, кому відмовила, начеб-то, за кого категорично не хотіла виходити заміж.

Гаррі здавалося, що його ноги вросли в землю. Він не міг поворухнути ними, хоча голос усередині нашіптував, що не потрібно більше дивитися, він і так побачив достатньо. Але його тіло наче заклякло, й він не міг повернути голову.

Чиясь легка, проте знайома рука лягла на його плече.

-Ходімо, друже. Тут немає на що дивитися.

Але Гаррі не міг поворухнутися. І не міг уже нічого бачити, бо очі раптово застелило пеленою, ніби щось всередині нього вгадало, що він не хоче, не може й не повинен дивитися.

Алекс ухопив друга за плечі й потяг подалі від будинку баронета.