Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-Вони будуть гарною парою. Молодша донька баронета та містер Бартон.

Саймон, один із журналістів, говорив про це з іншими товаришами так, ніби між іншим, але Гаррі стояв неподалік і все чув.

І ледве стримував лють.

Коли вони бачилися з Ліндою, він забував про все й не знаходив часу, щоб розпитати більше про її, за чутками, несподівану прихильність до Рональда. Проте якщо про неї говорили, отже, вона мала місце бути. І щось означати.

Він запевняв себе, що це нічого не означає. Нехай Лінда танцювала з Рональдом на балу, проте віддалась вона йому й бігала на побачення до нього. Тільки до нього вона довірливо притискалась усім тілом, коли вони лежали разом, і з ним збиралась поїхати. Цього було більше, ніж достатньо, проте по мірі того, як чутки поширювалися, вони починали муляти.

І все складніше було робити вигляд, ніби він не має жодного відношення до тих чуток і не цікавиться ними.

Гаррі не хотів, щоб їхні стосунки лишалися таємницею. Він не мав приводу для того, щоб ховатися. І перше, що повинен був зробити - настояти й одружитися з дівчиною. Якомога швидше. Може, навіть сьогодні, ввечері.

Але, виходячи з Алексом із роботи, він зустрів Ненсі.

Та стояла, скоцюрбившись, хоча на вулиці було тепло. Аж зігнулася, ніби щось важке тиснуло на неї зверху.

-У мене до вас лист - сказала вона, підходячи до Гаррі - Від моєї хазяйки.

Хлопець відразу забув усе погане, про що думав досі. Рональд повністю вилетів із голови.

Він ухопив папірця й не звернув уваги на те, як Ненсі ще більше посмурніла й зігнулася. Слідом за нею Алекс також перестав посміхатися й тихо зітхнув.

«Вітаю, Гаррі!

Я довго думала над тим, що ми з тобою запланували й задумали разом. Я справді хотіла поїхати з тобою і думала, що кохаю тебе. Але мушу визнати, що це була брехня.

Ти дуже привабливий і розумний, ти не схожий на усіх джентльменів, які досі оточували мене, тому я захопилась тобою. Мені здавалося привілеєм кохати такого, як ти, і на додаток ще й порушувати правила, тобто, робити те, чого від мене ніхто не чекає. Ти ж знаєш, я люблю робити все наперекір.

Але я зробила страшну помилку, коли віддалась тобі. Я справді цього хотіла й думала, що щира по відношенню до тебе. Але зараз, коли на нас чекає спільне майбутнє, мушу визнати, що не готова до нього.

На жаль, я зрозуміла, що ми йдемо різними шляхами. Ти хочеш досягти вершини, але за океаном, а я хочу лишитися на своєму місці тут. Тому нам краще розірвати наші відносини й ніколи більше не бачитись. Зараз я стверджую впевнено, що не кохаю і не кохала тебе, а просто мала захоплення, яке минуло. Цього недостатньо, щоб кинутися з тобою в невідомість.

Отже, я не їду до Америки, бо хочу будувати своє життя тут. Прощавай, Гаррі, і вибач мені. Ти був хорошим хлопцем, і сподіваюсь, ти знайдеш собі відповідну пару за океаном».

Гаррі зімʼяв папірця.

Він почувався так, ніби його вдарили по голові. Раптово, підкравшись зі спини.

Він уявив, як Лінда, яку він бачив, якої він торкався та з якою кохався тільки вчора, говорить таке. Ні. Це писала якась інша Лінда. Вона не могла бути тією, яку він знав, бо та тремтіла й втрачала голову в його руках. Він знав, що так було, бо це неможливо розіграти.

-Що це, Ненсі? - запитав Гаррі, чуючи свій голос ніби звідкілясь збоку. Він зробився чужим.

-Це… - служниця раптом схлипнула й ще більше зігнулася - Лист від моєї хазяйки.

-Що там? - запитав Алекс.

Гаррі не звернув уваги, проте його друг виглядав занадто сумним. Так, ніби точно знав зміст листа, якого вперше бачив і не читав.

-Маячня - пробурмотів Гаррі - Хто це писав?

Він хотів говорити, але насправді почав кричати. Ненсі аж перелякалася від звуку його голосу та розлюченого, перекошеного обличчя.

Служниця відскочила вбік.

-Хто це писав, я тебе питаю? - заревів Гаррі.

-Мо…моя хазяйка…міс Лінда…

-Вона написала це своєю рукою?

-Так…

-Її ніхто не примушував? Це не розіграш?

-Ні…Вона написала, і віддала мені й попросила передати вам…Це все…

-Не все. Бо вона не могла це написати. Алексе… - Гаррі повернувся до друга. Той відразу змінив вираз обличчя з сумного на зацікавлений - Прочитай це.

Алекс пробігся очима по строках, при цьому послідовно змінюючи вираз обличчя на сумний, а потім шокований.

-Ну, друже - він розвів руками - Я, напевне, підозрював, що так буде…

-Що ти підозрював? - знову заревів Гаррі.

Думки проносилися в його голові, наче вихор, і він не міг їх спинити. Це могло бути правдою, адже ніхто, окрім присутніх тут і Лінди, не знав, що насправді відбувалося між ними…

-Що вона просто морочить тобі голову - спантеличено відповів Алекс.

-Ось так морочить голову? Тобто, спить зі мною? Жінки так роблять, правда? В перший раз?

Алекс промовчав. А потім відповів:

-Деякі - так, вони розглядають це, як цікавий досвід…

-До біса досвід - буркнув Гаррі, зриваючись з місця.

Він мусив побачити її прямо зараз. У присутності її батька та інших родичів, без таємниць. Нехай скаже йому те ж саме в обличчя, й тоді…

Він не знав, що тоді. Бо за останні дні варіанти будь-яких тоді остаточно перестали існувати для нього. Був тільки один - той, у якому вони разом.

І так буде. Бо це якась дурна, нікому не потрібна брехня, чийсь розіграш, дурний жарт.

Він вірив Лінді, останніми днями так сильно, як ніколи. Вона не могла ось так кинути його, й те, що сталося між ними, нагадувало що завгодно прекрасне, але тільки не огидну брехню.

Алекс перезирнувся з Ненсі.

-Хоч би не наробив дурниць - промовив він і побіг слідом за другом.

Лінда прогулювалась у садку. Сьогодні був невимовно гарний, погожий день, вона хотіла побігти до Гаррі ось-ось, тільки-но Кет перестане всюди ходити за нею взірцем. Вислизнути ніяк не виходило, бо раптово приїхав Рональд. Батька не було вдома, а Кет розважала сина, тож Лінді довелося вийти з ним на прогулянку.