Мері Роуч - Вояки

припинилося протягом 48 годин, після чого личинки більше не з’являлися. Можна дійти висновку, що, по-перше, личинки мухи «не в змозі спричинити справжній міоз у людини», а по-друге, безкоштовної медицини не існує.

У будинку Пеків 20:00. Джордж заносить тацю з наколотими на булавки зразками комах. Та мою увагу привертає жива комаха.

— Джордже!

— М-м?

— У вас на плечі сидить щось велике і страшне.

Пек навіть не дивиться на плече. Не відриваючи погляду від таці зі зразками, він каже:

— Мабуть, це коричневий мармуровий смердючий клоп.

Цієї пори року вони тут скрізь. Пек пояснює, що назва йде від запаху, який з’являється, якщо клопа роздавити. Цього клопа ніхто не давить, його акуратно виносять із приміщення в мерілендські сутінки. Пек знову всідається за стіл у кухні.

— Дивитися на них у мікроскоп — саме задоволення.

ПЦЕДФ виконує у військових функцію каральної щодо шкідливих комах руки. Ця робота нескінченна. Покоління комах змінюються за кілька тижнів, тож мухи дуже швидко виробляють опірність до будь-яких пестицидів. Завжди знайдуться кілька мух із мутаціями, які дають можливість виживати, а потім ті, що вижили, та їхні нащадки, які дуже швидко розмножуються, заселяють ареал, посміюючись із людських стаціонарних та пересувних обприскувачів.

Мухи, з якими довелося мати справу під час війн у Перській затоці, запам’яталися дратівливою завзятістю, адже їжі в пустелі небагато. Під час операції «Щит пустелі» (Desert Shield)[131] Джо Конлон, флотський ентомолог, перебував у таборі батальйону легкої піхоти, що розташувався в пустелі на кордоні між Саудівською Аравією та Кувейтом. Мухи виконували роль дуже ефективного і неприємного будильника.

— Спиш собі такий з роззявленим ротом. Тільки-но сонце сходить — мухи. Вони шукають їжу і вологу. І залітають тобі просто до рота. Від кашлю та лайки всі просинаються. Дослідник мух із Міністерства сільського господарства Джеррі Гогсетт розказував, як команда ентомологів під час операції «Щит пустелі» виїхала подалі в пустелю. Коли базу вже було не розгледіти, вони зупинились і відкрили бляшанку сардин. Через кілька секунд мухи їх знайшли.

Міцний потяг мух до людей та людського сміття пояснює наполегливість військових щодо їх знищення: солдати, вимушені постійно відмахуватися від мух, не можуть сконцентруватися на виконанні завдань. А коли завдання пов’язані зі стріляниною, та ще й щоб у тебе самого не поцілили, відволікання уваги може бути смертельним. Відволікання уваги може бути смертельним і для свійської худоби. Гогсетт каже, що корова може так зосереджуватися на битті мух, що забуває їсти і може померти з голоду. У сільськогосподарській спільноті це називають «заклопотаність мухами».

Під час війн у Перській затоці виникала подібна ситуація — заклопотаність розпилювачами інсектицидів. Невдовзі після входу армії Сполучених Штатів до Кувейту розвідка виявила, що Саддам Гуссейн закупив сорок розпилювачів інсектицидів. На тлі розмов про «зброю масового ураження» рівень параної підвищився. Задля оцінювання ймовірності (і рівня небезпеки) використання тих пристроїв для розпилювання хімічної чи біологічної зброї був залучений Джо Конлон. Він дійшов висновку, що це малоймовірно. «Контролювати напрямок руху хмари розпиленої речовини неможливо. З тим самим успіхом можна потруїти власних солдатів». На професійну думку Конлона, Саддам Гуссейн таки хотів потруїти мух.

На військових базах пастки на мух великого об’єму досить популярні, адже їх майже не потрібно обслуговувати. Тут весь фокус — у виборі принади. У ПЦЕДФ випробовували ультрафіолетове світло різної довжини хвилі, різноманітні кольори для тла, а також усілякі види хімічних принад. У Другій світовій війні був один швидкоплинний момент, коли принада для мух мала стратегічне значення на полі бою. Нацисти насідали на іспанський анклав у Марокко, маючи на меті перерізати шляхи постачання союзних військ, що билися проти Африканського корпусу Ервіна Роммеля. Пентагон залучив Стенлі Ловелла, директора з досліджень і розробок в Управлінні стратегічної служби (УСС), попередника сьогоднішнього ЦРУ, щоб він винайшов спосіб тихого «здобуття Іспанського Марокко», як писав Ловелл у мемуарах.

«Я вирішив підробити козячі бібки», — згадував Ловелл. На його думку, в Іспанському Марокко, краї, де «кіз більше, ніж людей», фальшиві кізяки не викличуть підозри. Він планував нашпигувати свої вироби як потужною принадою для мух, так і коктейлем з небезпечних мікроорганізмів, а потім уночі розкидати їх з літаків. Далі до справи мали братися сміттєві мухи: вони сідали б на підроблений послід, підхоплювали б патогени, а потім доправляли б смертоносну бойову частину нацистам у їжу.

У теках з документами УСС, що зберігаються в Національній адміністрації архівів та записів, можна знайти десятки описів різноманітних пристроїв та видів зброї, що придумали співробітники[132], але за ключовими словами «кози», «послід» чи за назвою «Операція “Каприз"», як назвав цей проект Ловелл, я не змогла знайти нічого. У мемуарах Ловелл писав, що вони з колегами встигли чимало зробити, коли стало відомо, що німці відступили з Іспанського Марокко. Я підозрюю, що насправді розроблення «лайна-убивці» не просунулось далі креслярської дошки. А може — що ймовірніше, — коктейльної серветки.

А потім я натрапила на теку, підписану «Хто, я?». І стало ясно, що я недооцінила Стенлі Ловелла.

10. Не вбиває, а смердить

Трохи про смердючі бомби

Це були перші в моєму житті секретні документи, і вони не розчарували. На кожній сторінці в теці, угорі, а потім ще й унизу, проставлено штамп «СЕКРЕТНО», набраний буквами великого розміру. Додатковий штамп попереджає, що документ містить «інформацію, яка має вплив на оборонну готовність Сполучених Штатів Америки» і що розголос змісту документа являє собою порушення Акта про шпигунство. На деяких з документів проставлено позначки, що їх доставлення дозволяється тільки «безпечною рукою», рукою урядового кур’єра, який пройшов ретельну перевірку і чию шкіряну сумку не мав права доглянути жоден митний інспектор.

Перший документ у теці датований 4 серпня 1943 року, він адресований Стенлі Ловеллу з УСС, шпигунської агенції часів Другої світової війни. Його написав хтось із британських контактів, з посиланням на записку від спеціаліста з розроблення спецвиробів однієї з британських служб розвідки, Управління спеціальних операцій УСО (Special Operations Executive — SOE). Записка починається словами «У відповідь на Ваш лист від 6 липня», що скидається на присипані пилом урядові протоколи. Правда, потім стиль різко змінюється.

«До цього часу використання нами речовин з неприємним запахом здебільшого було спрямоване на забруднення одягу окремих людей». У записці міститься секретна формула «С-рідини» (С — від «сморід»), оліїстої суміші з «надзвичайно тривким запахом, що наводить на думку про особисту неохайність». Також надано схеми двох систем доставлення: капсула із желатину, яку треба проштрикнути шпилькою та стиснути, направивши