Ліля Ваніль - Обіцяй, що не закохаєшся, Ліля Ваніль

15.2

***

Уже за шторкою, повернувшись до дзеркала, бачу, як пашать мої щоки. Очі виблискують азартом, а в животі наче бульбашки стріляють. Вішаю плечики на гачок, притуляю долоні до обличчя. Соромно бачити себе такою легковажною і безстрашною, такою грайливою. Але наскільки приємним було розгублення Марка. А ще я помітила в його погляді справжню цікавість. Таку цікавість жодна дівчина не сплутає ні з чим іншим. Він справді фантазував про мене. 

Затримую дихання в грудях, швидко через голову стягую светр, знімаю штани. Моя білизна не дуже підходить до такого вбрання, і я трохи подумавши, стягую спортивний топ. Його бретелі потворно виглядатимуть з-під сукні. Хоча без білизни приміряти її для мене ну просто якийсь божевільний вчинок. Але там, за шторкою Марк, і я хочу, щоб в нього теж завмерло серце, коли мене побачить. 

Перша сукні, ніжна, персикова. Довгі рукава якраз для холодної пори, а спідничка така пишна, у стилі ретро, кльошна, невагома. Так і хочеться прокрутитись. Я в цій сукні як цукерочка, скромна дівчинка-студентка. Дійсно мрія всіх батьків. Не дивно, що її одну з перших порекомендувала консультант. Але це не зовсім те, що я хочу.  

― Варіант номер один, ― рішуче оголошую. І відсмикую шторку. 

Роблю повний оберт, так, щоб поділ здійнявся хвилями й вичікувально дивлюсь на Марка. 

― Як тобі?

― Ти виглядаєш такою юною, ― говорить. А в самого губи тремтять, бачу, що приховує посмішку.

Його очі з цікавістю обдивляються мої голі коліна, ледве прикриті спідничкою. 

― О, тоді нам це не треба. Не хочу здаватись поряд з тобою надто молодою, ― відкидаю волосся за спину. Й швидко ховаюсь у примірочній. 

Персик йде на плечика, а з інших знімається щось гладеньке, наче з шовку. За мить, на мені сукня-олівець. З розміром консультант теж вгадала. Вона сидить, наче на мені зшита. Підкреслює все, що потрібно. 

Мимовільно морщу носа. Гарно, але геть не моє. 

Визираю у щільну. Знаходжу очима терплячого Марка.

― Готовий до варіанту номер два?

Киває, і тільки тоді наважуюсь висковзнути. Знову роблю оберт. Його кадик різко сіпається

― Подобається?

― Так… ― тягне. 

Задоволено посміхаюсь і пірнаю за шторку, щоб приміряти наступний варіант. 

Ще одна червона сукня, але трохи темнішого відтінку, з ажурними рукавами, здається, на мене трохи короткувата. Можливо б на побачення я в такій пішла, але до батьків навряд. Спідничка дзвіночком підстрибує від кожного руху. Якби на мені були панчішки, мабуть, з-під подолу уже б визирали резинки. Але реакція Марка неперевершена. І я всерйоз задумуюсь, на цим варіантом. 

Блакитна здається трохи занудною, як для гімназистки з минулого тисячоліття. Я навіть не показуюсь в ній, а то знову Марк вирішить, що я занадто юна. Чорна на бретелях цікава й гарна. Я кручусь перед фіктивним нареченим, не раз, а двічі, але відкидаю її, тому що вона вже занадто вечірня. Марк казав що це просто буде сімейний вечір. 

І врешті одягаю білий комбінезон. Сама завмираю перед дзеркалом. Так, це не сукня, але наскільки я в ньому виглядаю потрясно. Юною вже не назвеш. Підбираю волосся, щоб відкрити шию. Обдивляюсь з усіх боків. Й знову захоплююсь прозорливістю консультантки, вона дивовижно вгадала і з розміром, і з фасоном. Тільки куди ж мені його одягати. 

До Марка виходжу тримаючи поставу. І бачу, як його очі захоплено пробігають по моїй фігурі. 

― Як тобі? ― чомусь хвилююсь.

Хапаю своє відображення у дзеркалі боковим зором, і розумію, що дуже схожа на наречену. Щокам миттєво стає гаряче.

― Ти дуже гарна… ― несподівано хрипко промовляє.

― Раніше ти цього не казав. В сукнях була не гарна?

Намагаюсь перевести все в жарт, але не можу відмежуватись від відчуття теплоти, яке викликали ці слова. 

― Гарна, ― погоджується. 

А я буквально тану від його погляду.

― Але він мені ні до чого, ― зітхаю й знову кидаю погляд в дзеркало біля примірочних. ― Нема куди таку красу одягати.

― Для мене одягатимеш

― Куди, на кухню?

― Та й хоч би на кухню… 

Пирхаю. Й благаю себе подумки: тільки не закохуйся, тільки не закохуйся. 

― Ми беремо його і те, рожеве! ― наказує, прориваючись у мої думки.

― Рожеве? ― не стримуюсь від питання. 

― В рожевому ти мила. 

Знизую плечима. Рожеве так рожеве. Хоч вибір і дивує. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍