Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через кілька миттєвостей уже була в офісі. Варто було підійти до коханого, як у мене голосно в животі заурчало.
— Упс, ні сніданку, ні обіду, — сказала зі збентеженою посмішкою.
В офісі були ті самі хлопці, що заручників звільняли, і ще якісь маги.
— А як ти тут опинилася? — запитав ошелешений Маркус.
Тільки зараз побачила, що чоловіки стоять біля намальованих дверей.
— Здається, мій дар розвивається, — сказала, почухавши маківку. — Я поки що сама нічого не розумію. Варто було подумати, де хочу опинитися і за кілька кроків я вже там. Але я нічого не робила! І додому також дісталася і до тебе, ось. А чому в мене таке відчуття, що мене зараз мало не препарувати будуть?
Напружився тільки Маркус.
— Або ще того гірше буду підозрювати у всіх смертних гріхах і віщати всі справи що не закриті?
— Нея, я заднім числом взяв тебе в штат, — сказав шеф.
— Ким? — запитала зітхнувши.
— Художником.
— І що навіть на повну ставку?
— Ні.
— Ось і славненько. І що від мене хочуть? А то вже поглядом препарують.
— Покажи, як ти відкривала прохід і фокус із малюнком, — сказав один із незнайомих мені магів.
Підійшла до звичайних дверей і відчинила їх до себе додому. Маги в шоці втупилися на мене і те, що за відчиненими дверима не кабінет шефа, а моя квартира.
— Точно так само і в банк. Мені показали куди. Я й відкрила.
— Тобто тобі потрібно бувати там раніше або побачити фото чи відео?
— Так. Або потрібен той, хто там був і тоді він буде ключем. Одного типу так додому відправляла. Хоча сьогодні щось пішло по-іншому. У мене замовлення на малюнок було, я тому місці жодного разу не була і не бачила. Тільки в мережі подивилася, як дістатися. Можна сказати подумки промалювала маршрут. Але кілька кроків і я вже там біля потрібно офісної будівлі.
— Що ти відчула?
— Нічого. Додому і сюди прийшла так само. Просто думала куди мені потрібно і йшла.
— Зі мною зможеш так пройтися. Давай сходимо до кабінету шефа, — він зачинив двері і, відкривши, знову був кабінет шефа. — Тільки тим способом новим, як ти сьогодні ходила.
Подивилася на шефа, він кивнув. Взяла чоловіка за руку і пішли ми не в бік кабінету, але думала я про точку призначення. І через два кроки вже були в кабінеті. Чоловік мене пригальмував.
— Дійсно цікаво.
З кабінету вийшли по-звичайному.
— Хтось щось помітив? — запитав чоловік.
— Навіть магічний фон не здригнувся, — сказав ще один незнайомий мені чоловік, — і артефакти ніяк не відреагували. Я тільки магічним зором помітив наче щілину, яка відкрилася перед вами. Схоже на портал. Поки що тільки схоже. Тому що портали, які я бачив, мають інший вигляд. Тут потрібно ще дослідити.
У мене дуже голосно пробурчало в животі. Я густо почервоніла.
— На сьогодні вистачить, — заступився Маркус, — не варто доводити до виснаження.
— Нехай покаже фокус із малюнком. І досить.
— На вас?
— Ні!
Ось тільки добровольцем ніхто не хотів бути.
— Ви ж нічого не відчуєте.
— Маркусе, ти ж довіряєш своїй нареченій, давай ти.
Він нехотя погодився. Коханий стояв біля стіни. Я легенько штовхнула його в стіну і він став малюнком. Маги дружненько ахнули і відсахнулися. А я гляну на них, доторкнулася до малюнка і Маркус одразу мене обійняв.
— Відчув щось?
— Якщо про малюнок то, так. Я вас бачив і ваші ошелешені обличчя. Немов в іншій площині перебуваєш.
— Хм, коли поміщала в аркуш паперу, говорили, що ні чого не відчувають.
— Помістіть його в аркуш паперу наостанок.
Маркус мені просто кивнув. За мить він був на малюнку. Точніше було видно тільки його долоню. А через хвилину я дістала.
— А тепер щось відчув?
— Те саме що і в стіні. Немов я нікуди не зникав, тільки все навколо має інший вигляд. Дивно що Тьєрі нічого не відчув. На сьогодні дослідів з моєї нареченої вистачить, ви її втомили!
— Згоден із ним, — сказав шеф. — Ви втомили вже дівчину. І вона вам не піддослідний кролик. Її здібності тільки почали розкриватися.
— Таких, як вона, потрібно тримати в спеціальній установі й вивчати. У неї унікальний дар і потрап вона в погані руки, ми біди не уникнемо.
У мене всередині все вузлом зав’язалося, а ноги банально почали підкошуватися.
— А таких як ти потрібно гнати поганою мітлою! — рявкнув шеф. — Досліди над розумними істотами заборонені. І вона жодного разу не порушувала закон, маючи унікальний дар. Хоча я знаю багато моральних виродків, які це роблять. Робота в мене така — виродків різних ловити, зокрема й тих, що володіють магією. І тепер я серйозно поговорю з твоїм начальством і з вищим теж. Такі слова просто так на вітер не можна кидати. І це дає привід задуматися, а чи немає випадково таких установ, де проводять досліди над розумними.
— Ні!
— Бреше, — спокійно сказав Діма і стиснув кулаки.
— Ви про це знали? — запитав шеф в інших магів. — Відповідати по одному!
Усі відповіли чесно, що не знають. І на свого колегу дивилися тепер з побоюванням.
— Але вона небезпечна!
— Я більш небезпечний, — прошипів Ігнат, він набув свого справжнього вигляду, і я бачила, на скільки він злий, що ледве тримається, щоб не кинутися. — А вона нешкідлива.
— Маркусе, йдіть додому. І вам краще пожити в тебе в селищі, безпечніше буде. За одне нормально з родиною познайомиш.
Він кивнув і взяв мене за талію. Вдома ми були за один крок. Мене міцно обійняли і заспокійливо почали погладжувати по спині.
— Давай я відразу зателефоную своїм і скажу, що ми сьогодні будемо в них.
— А ти де жив увесь цей час?
— З батьками. Година їзди машиною до роботи, до тебе півтори. Вони живуть за містом, у нас своє селище для таких як ми.
— А мене приймуть?
— Ти моя пара, тому приймуть. І мама вже давно хоче познайомитися. Тоді в моїх і поїмо. Збирай поки що речі на перший час, а я зателефоную.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.