Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Алекс підвівся, обійшов стіл і підійшов до дошки, на якій були записані останні висновки. Він довго дивився на схему, перш ніж відповісти.

— Я думаю, нам потрібно знайти спосіб, як передати це людям. Всі ці документи, докази, все, що ми зібрали, може допомогти іншим уникнути тієї ж пастки, в яку потрапили ми.

Марк, похитавши головою, додав:

— Але це не так просто. Якщо ми просто опублікуємо інформацію, система «Маяк» може знищити її або приховати правду. Нам потрібен надійний спосіб донести це до людей, захистити дані.

Єва нахмурилася, вдивляючись у схему, яка була перед ними.

— І як ми це зробимо?

Марк і Алекс мовчали, кожен обмірковуючи свої варіанти. Аліса тим часом відкрила свій ноутбук і почала швидко набирати щось на клавіатурі.

— Я можу допомогти з технічної сторони, — сказала вона. — Є кілька способів обійти системи захисту і розповсюдити інформацію так, щоб її не могли відразу видалити. Але нам потрібен час, і потрібно бути обережними.

— Тоді треба діяти швидко, — підсумував Алекс. — Якщо ми зволікатимемо, це може бути надто пізно.

Єва кивнула, все ще відчуваючи слабкість, але її дух не був зломлений.

— Ми повинні це зробити. Для всіх, хто опинився в такій же пастці, як і ми, — сказала вона.

Марк підійшов ближче до Алекса і, незважаючи на свій холодний погляд, поклав руку йому на плече.

— Ти правий, — тихо промовив він. — Давай закінчимо це. Ми не можемо дозволити їм продовжувати свої експерименти.

Останні дні вони провели в підготовці — організовували матеріали, збирали докази і створювали плани для публікації. Напруга між Алексом і Марком трохи ослабла, оскільки тепер перед ними стояла спільна мета.

Нарешті, настав день, коли всі докази були готові до передачі. Аліса створила надійний канал для розповсюдження даних, і вся їхня інформація вже була завантажена на кілька серверів, готових до публікації.

— Все готово, — сказала Аліса, закриваючи ноутбук. — Тепер ми просто чекаємо.

Єва нервово подивилася на друзів, і зітхнула з полегшенням. Вона була готова до того, що її операція і зусилля друзів не пройдуть марно.

— А як щодо тебе, Марку? — запитала вона, бачачи його замисленість. — Що далі з твоїм батьком?

Марк на мить затих, його очі відобразили важкий біль.

— Його посадили на багато років... Він винний у співучасті з «Маяком». Але він повинен відповідати за те, що зробив, — відповів він нарешті.

Єва взяла його за руку, намагаючись підтримати.

— Ми всі втратили щось у цій боротьбі, — сказала вона. — Але тепер ми можемо рухатися далі. Я подала документи в університет і збираюся вступити на юридичний факультет. Хочу продовжити розслідування і допомагати тим, хто потрапляє в такі ситуації, як ми.

Алекс і Аліса усміхнулися, відчуваючи, що їхній спільний шлях ще не закінчений. Вони були готові підтримати Єву і продовжувати разом боротися за справедливість.

Згадуючи всі перешкоди, через які вони пройшли, друзі зрозуміли, що їхнє майбутнє тепер залежить лише від них. Через пару днів Єва глибоко вдихнула, стоячи на пероні вокзалу нового міста. Повітря тут було іншим — чистішим і, здавалося, наповненим новими можливостями. Вона чекала на поїзд, що мав відвезти її до університету, а в думках вже прокладала маршрут до майбутнього. Зараз її життя різко змінилося, і вона була готова до нових викликів.

Поїздка зайняла близько години, і ось нарешті перед нею виріс величезний університетський кампус з його старовинними будівлями, зеленими алеями і щасливими студентами, що поспішали на заняття. Єва не могла не відчувати, як всередині неї розцвітає новий початок.

Вона доїхала до гуртожитку, де їй призначили кімнату. Офіціантка з усмішкою показала їй шлях до кімнати 307. Відчинивши двері, Єва зустріла своїх нових сусідок: Софію та Машу. Обидві дівчини сиділи на своїх ліжках, переглядаючи свої речі.

— Привіт! — радісно промовила Софія, піднімаючись з місця, щоб обійняти Єву. Вона була стрункою, з коротким рудим волоссям, яке блищало на сонці.

— Рада тебе бачити! — додала Маша, яка мала темне волосся і виглядала трохи сором’язливо.

— Привіт, дівчата! Я Єва, — відповіла вона, відчуваючи, як напруга поступово зникає.

Софія і Маша були дружніми і відкритими, і Єва швидко зрозуміла, що вона зможе покладатися на них у новому середовищі. Вони почали знайомитися, обмінюючись жартами і спогадами про свої життя.

— Я з Одеси, — сказала Єва, розповідаючи про своє минуле, — а ви звідки?

— Я з Львова, — відповіла Софія. — А Маша з відси, з Києва. Тож ми трохи з усіх куточків України.

Вони ділилися своїми мріями та планами на майбутнє. Єва розповіла про своє бажання вивчати право і свою мету стати адвокатом. Дівчата слухали її, з цікавістю ставлячи питання.

— Як тобі вдалося вирішити таку складну ситуацію з твоїм минулим? — запитала Маша, коли Єва згадала про свої пригоди з «Капсулами».

Єва посміхнулася, але не хотіла заглиблюватися в деталі. Вона вважала за краще зосередитися на майбутньому, тому просто сказала:

— Це було непросто, але я навчилася цінувати кожен момент. Тепер я готова до нових викликів.

У перші дні в університеті Єва відчувала себе наче в казці. Вона швидко знайшла нових друзів, і кожен ранок починався з посмішок Софії і Маші. Вони разом відвідували заняття, спільно виконували домашні завдання, а вечорами розмовляли про все на світі.

Після навчання дівчата часто сідали на сходах перед гуртожитком, смакуючи каву і насолоджуючись теплим сонцем. Софія завжди приносила свою улюблену книгу, а Маша розповідала кумедні історії зі свого життя. Єва з нетерпінням чекала цих моментів, адже це були її перші щасливі дні після всіх труднощів.

Через кілька тижнів Єва вже впевнено почувалася у новому середовищі. Вона підготувалася до перших іспитів, і навіть з'явилося кілька нових знайомств. Однак, з усім цим щастям, вона не могла забути про своїх друзів — Марка, Алісу і Алекса.