Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Єва ще кілька секунд мовчки дивилася на Алекса, намагаючись зібрати докупи всі свої думки та почуття. Врешті-решт, вона глибоко вдихнула, перевертаючи голову на подушці, щоб подивитися прямо на нього.

— Тобто, це не якесь диво? — запитала вона, і в її голосі вже не було тієї впевненості, яку вона мала кілька хвилин тому.

Алекс усміхнувся, хоча усмішка була скоріше теплою і сумною.

— Ні, це не диво, — відповів він. — Я всього лише людина.

Єва повільно кивнула, приймаючи реальність. Але щось ще залишалося в її думках. Щось, що вона давно хотіла запитати, але ніколи не наважувалася.

— Але... — її голос був тихим, майже шепотом. — Твоє волосся. Воно завжди було білим. Я пам'ятаю, як вперше побачила тебе і подумала, що це... особливий знак.

Алекс на секунду замовк, його погляд опустився на підлогу. Він завжди уникав цього питання. І ось тепер, в момент, коли вони були так близькі один до одного, коли їм довелося пройти через стільки всього разом, він не міг більше ховати правду.

— Це не знак, — нарешті сказав він, повертаючи погляд на Єву. — Це альбінізм.

Єва нахмурилася, намагаючись згадати все, що чула про цю хворобу. Але в її уявленні Алекс завжди виглядав як ангел, і тепер ця реальність здавалася ще дивнішою.

— Альбінізм? — повторила вона. — Це...

— Це генетичний розлад, — пояснив Алекс, помітивши її збентеження. — але я не чистий альбінос. Через це в моєму організмі виробляється дуже мало меланіну. Тому моє волосся трохи біліше ніжу інших.

 ­— І це ти називаєш трохи? Ти білий як сніг. — сказав Марк.

 — Слухай, я за все життя начувся вже… так що будь ласка захлопнись! — повернувся до Марка.

— Не ображай мого ангела — сказала Єва до Марка.

 — Чудово! — розвів хлопець руками

— Це трапляється рідко, але... через це я часто опиняюся в центрі уваги, — продовжив Алекс, — Люди дивляться на мене, як на щось дивне або особливе. Але це не робить мене якимось незвичайним. І коли ти... коли ти називала мене ангелом, я не знав, як реагувати. Це була приємна ілюзія, але... я не міг дозволити тобі залишатися в ній.

Єва мовчала, дивлячись на нього з м'яким виразом. Вона вже почала усвідомлювати, що Алекс не був тим, за кого вона його приймала, але зараз відчувала ще більше тепла і поваги до нього.

— Я зрозуміла, — тихо промовила вона, посміхаючись. — Можливо, ти не ангел, але ти — хороша людина. І я рада, що ти був поруч зі мною.

Алекс, почувши це, відчув, як невелике полегшення охопило його. Всі ці роки він намагався тримати людей на відстані, не розкривати свого стану, бо боявся їхньої реакції. Але Єва прийняла його таким, яким він був, і це було для нього важливо.

— Дякую, — тихо відповів він, опустивши очі.

— Тепер я знаю, що ти просто людина, — жартома сказала Єва, намагаючись полегшити напругу, — але якщо тобі буде потрібно мене рятувати, можеш не соромитися. Хто знає, можливо, я все одно буду думати про тебе, як про свого особистого ангела.

Алекс усміхнувся у відповідь, хоч і злегка червоніючи від її слів.

Марк, стоячи збоку, лише хмикнув, спостерігаючи за цією сценою. Він усе ще тримався осторонь, але не міг не помітити, як змінювалася Єва, і як вона зближувалася з Алексом. Може, йому варто було зрадіти за них, але всередині було відчуття, що щось змінюється в їхньому колективі.

Аліса, яка сиділа поруч, лише тихо усміхалася, знаючи, що справжні випробування для них тільки починаються. Тепер, коли операція була позаду, потрібно було повернутися до справ і завершити всі розслідування, щоб раз і назавжди покласти край впливу системи "Маяк" на їхні життя.

Розслідування, яке тривало кілька місяців, підходило до свого логічного завершення. Четверо друзів знову зібралися в тому самому маленькому приміщенні на околиці міста, де все почалося. Папери, які вони вивчали, були розкидані по столах, дошки із записками та схемами майоріли кольоровими стрілками і примітками, які вони старанно збирали протягом усього розслідування.

Алекс сидів за столом, обережно гортаючи папери, його обличчя було зосередженим і напруженим. Єва, ще слабка після операції, підняла голову, обвівши поглядом кімнату.

— Отже, що в нас є? — спитала вона, злегка поправляючи волосся.

Марк, який стояв поруч, схрестив руки на грудях і кивнув.

— Ми знайшли всі ключові зв'язки, — почав він. — Система «Маяк» була розроблена як засіб контролю за мисленням і поведінкою людей. Вони використовували чіпи для збору даних і маніпулювання пам'яттю. Але головне питання, яке залишалося без відповіді, — чому тебе, Єво, це так сильно зачепило? Чому ти забула про експеримент?

Єва насупилася, ще не готова повністю зіткнутися з цією відповіддю, але знала, що це неминуче.

— Я... ще не до кінця розумію. Але мені здається, вони стерли частину моїх спогадів, — тихо промовила вона.

Аліса, сидячи поруч, кивнула.

— Це має сенс, — додала вона. — Якщо вони хотіли, щоб ти не пам'ятала про експеримент, вони просто маніпулювали твоєю пам'яттю. Але чому тільки тебе?

— Не тільки її, — втрутився Алекс, піднімаючи руку. — Я теж це відчув, коли почав згадувати деякі моменти зі свого минулого. Мені стерли кілька важливих спогадів. Але вони почали повертатися після того, як ми почали з'ясовувати правду.

Марк на мить замовк, поглянувши на Алекса.

— Тобто, у них була можливість стерти спогади, але ці чіпи... — він зробив паузу, показуючи на шию, де ще кілька днів тому були імплантовані чіпи, — вони не мали стільки влади, щоб змусити нас забути про все повністю. Мабуть, система вийшла з ладу, або...

— Або вони більше не контролювали ситуацію, — додала Аліса, закінчуючи його думку. — Всі ці роки вони зберігали нас під контролем, але втратили контроль, коли ми почали розслідування. Це все пояснює.

Єва зітхнула, все ще намагаючись осмислити почуте.

— І що тепер? — запитала вона. — Ми з'ясували, як вони діяли. Але що нам робити з цією інформацією?