Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Марк зупинив на ньому погляд, його очі стали холодними і настороженими.

— Єва вже має підтримку. Я завжди був поруч. І якщо ти думаєш, що можеш захищати її краще за мене, то, можливо, ти переоцінюєш себе.

Тиша наповнила коридор. Аліса перевела погляд з одного на іншого, відчуваючи, як атмосфера між ними загострюється. Алекс стиснув щелепи, але його голос залишився спокійним.

— Я ніколи не сумнівався в тому, що ти важливий для неї, Марку, — сказав Алекс. — Але зараз інший час, інші обставини. І, можливо, Єві потрібна не тільки твоя турбота, як брата.

Марк невимушено посміхнувся, але в його очах відчувалася напруга.

— Брата, кажеш? Так, я захищаю її, бо вона для мене більше ніж просто хтось. Вона мені як сестра. І я не дозволю, щоб хтось зруйнував її життя, особливо якщо вважає себе її рятівником.

Алекс кивнув, злегка посміхнувшись, хоча його погляд був гострим.

— Я не рятівник. Але я не можу стояти осторонь, коли її життя під загрозою. Може, ти бачиш її як сестру, але я... — Алекс замовк на мить, не бажаючи прямо сказати те, що він відчував, — я просто хочу, щоб вона була в безпеці. І я не збираюся відступати.

Марк зупинився, пильно дивлячись на Алекса. У його голосі з'явилася твердість, якої не було раніше.

— Мені не треба від тебе дозволу, щоб піклуватися про Єву, — сказав Марк. — І, якщо бути чесним, я думаю, що ти сам не до кінця розумієш, що робиш поруч із нею.

Алекс зробив крок вперед, його погляд зустрівся з Марковим.

— Я знаю, що хочу бути поруч з нею. І це не зміниться.

Аліса відчула, що обидва хлопці за крок від серйозної розмови, яка може перейти у щось більше.

— Хлопці, — тихо промовила вона, намагаючись зняти напругу, — давайте зосередимося на Єві. Ми всі тут, і для не для того, щоб сперечатися.

Марк трохи заспокоївся, але його погляд залишився холодним.

— Правильно, — погодився він, відступаючи на крок. — Головне зараз — це Єва. Все інше — другорядне.

Алекс мовчки кивнув, але всередині відчув, що цей конфлікт з Марком тільки починається.

Тиша знову наповнила коридор. Алекс більше не ходив по ньому, а зупинився біля вікна, з якого відкривався вид на невеликий парк перед лікарнею. Його думки були зайняті Євою, тією дивною прив'язаністю, яку він почав відчувати до неї за ці кілька тижнів. Марк був правий у чомусь — він сам не розумів до кінця, що саме відчуває, але одна річ була ясна: Алекс не міг просто дивитися, як Єва проходить через ці випробування без нього поруч.

Марк, навпаки, зберігав мовчання, але його думки також кидалися з одного боку в інший. Він не був сліпим до того, як Алекс дивиться на Єву, і це його непокоїло. Марк завжди вважав себе її захисником, підтримкою, а тепер з'явився хтось інший, готовий взяти цю роль на себе. Він сам не хотів визнавати, що ревнує, але відчуття власної непотрібності росло всередині нього.

Аліса, відчуваючи напругу, глибоко вдихнула і, спершись спиною на холодну стіну, підняла голову до стелі, закривши очі. Вона хотіла вірити, що все буде добре, що обидві операції пройдуть успішно, але передчуття неприємностей не залишало її. Вона теж дбала про Єву, але її хвилювало, як це все відіб’ється на їхній дружбі і на них усіх.

Двері операційної нарешті відкрилися, і з неї вийшов лікар, знімаючи маску. Всі троє одночасно піднялися на ноги, зустрічаючи його напруженими поглядами.

— Як вона? — голос Алекса був першим, хто прорвав тишу.

Лікар поглянув на нього, потім на інших і злегка посміхнувся, хоча його обличчя залишалося втомленим.

— Операція пройшла успішно. Ми змогли видалити чіп без ускладнень. Єва зараз у палаті, прокидається після наркозу. Вам можна буде до неї зайти через кілька хвилин.

Марк відчув полегшення, але не показав цього. Він лише кивнув лікарю.

— Дякуємо, — коротко сказав він.

Алекс перевів погляд на двері, за якими була Єва, а потім глянув на Марка. Той вже прямував до палати, але зупинився на порозі, кивнувши Алексом і Алісі, щоб ті йшли за ним.

Коли вони увійшли в палату, Єва вже почала повільно приходити до тями. Вона відкрила очі, але ще не до кінця усвідомлювала, що відбувається навколо. Її погляд, здавалося, шукав когось серед розмитих тіней у кімнаті, і першою фігурою, яку вона чітко побачила, був Алекс. Він стояв біля ліжка, дивлячись на неї з теплою усмішкою.

— Як ти себе почуваєш? — тихо запитав він, нахиляючись ближче.

Єва повільно кліпнула очима, намагаючись зібрати думки.

— Алекс? — її голос був слабким і нерішучим. — Ти... ти тут?

Вона ще не розуміла, що це реальність. Її підсвідомість грала з нею, і після трьох днів ілюзій вона знову повірила, що Алекс — це щось більше, ніж просто людина.

— Ти прийшов за мною? — запитала вона, і в її голосі звучала легка усмішка. — Це... це вже кінець?

Алекс злегка нахмурився, не зовсім розуміючи, про що вона говорить.

— Ні, Єва, це не кінець. Ти в безпеці. Все вже позаду, операція пройшла добре.

— Операція? — вона виглядала розгубленою. — Але ж ти... ти — ангел, правильно?

Всі в кімнаті завмерли, а Марк і Аліса переглянулися.

— Єва, ти у справжньому світі, — Алекс намагався говорити якнайм'якше. — Я ніякий не ангел.

Єва кліпнула, намагаючись зрозуміти його слова, але в її свідомості все ще плуталися образи.

— Ти ж приходив до мене... кожного ранку... Я думала, що це знак.

Алекс на мить розгубився, не знаючи, як відповісти, але тоді тихо зізнався:

— Ти дала мені ключі, коли була в маренні, — сказав він, трохи засоромлено. — Ти думала, що я ангел, і сказала, що мені треба приходити до тебе, щоб забрати тебе... у "краще місце".

Єва тихо засміялася, хоча її очі наповнилися сльозами.

— Тобто, ти не ангел? І я не померла?

— Ні, Єва, — м'яко відповів Алекс, взявши її за руку. — Ти жива. І ти в безпеці.

Єва відчула теплоту його руки, і поступово реальність почала прояснюватися в її свідомості.