Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Глава двадцять пʼята. 

Але ні, не вигадала. Як Васа не намагалась, та на думку їй не спало жодних гарних ідей. Все завершилось тим, що вона заявилася до мого номера з діжкою, більшою за неї саму, міцного алкоголю. 
    ⁃    Малий, треба відзначити твого платинового жетона! 
    ⁃    Шановна Васа, то вже зайве…
    ⁃    І нічого не зайве, циц мені! Я свого колись пів року з друзями відзначала! 
    ⁃    Невже у великої Богині Війни є друзі? 
    ⁃    Ну, багацько! 
    ⁃    Гаразд, раз так. 
    ⁃    Було, принаймні, доки від старості не здохли. Мунк он ще лишився з тих часів. 
Васа поставила діжку на підлогу і пальцями вирвала верхню її частину. Вона зачерпнула повного кухля, та випила його за кілька великих ковтків. 
    ⁃    Уххх! Гномʼяче пійло! 
Та мене лише від одного запаху ледь не знудило. Вміст спирту там до сотні відсотків наближався, не менше. 
    ⁃    Шановна Васа, в мене ще є справи у місті! - вигукнув я, тікаючи з кімнати. 
    ⁃    Гей, шмаркач, я до тебе прийшла!
    ⁃    Наступного разу, шановна Васа! 
Хух, ледь втік… Вибачте, шановна, але глегати те пійло з вами я не буду. Краще сходити до Бутча за останнім з замовлених списів. Але… Дідько, мені її було шкода, дійсно. Самотність гнітить навіть сильних. 
    ⁃    Пане Бутч, це Аней, відчиніть будь ласка!
Я кілька разів стукав у двері, доки не почув як клацнув замок, після чого зайшов всередину. Бутч був саме в майстерні, тому я попрямував до нього, коротко привітавшись з його пра-пра якоюсь там правнучкою. 
    ⁃    Ти рано. Та проходь, усе завершено. 
Він простягнув мені списа і я помітив, як тремтить його рука. 
    ⁃    Пане Бутч, вам зле? 
    ⁃    Тобі що до того? 
    ⁃    Ну, то не добре, коли майстер вашого рівня погано себе почуває.
    ⁃    Скажеш таке! 
    ⁃    Ваші руки, однак..
    ⁃    Чув, вилупок малий, доживеш до мого віку, тоді й будеш пащекувати! 
    ⁃    Гаразд, пане Бутч, вибачте…
Я витягнув ядро восьмого класу і простягнув йому. Вже збирався прощаватись, коли Бутч махнув рукою, вказуючи мені на стілець. 
    ⁃    Присядь трохи, є розмова. 
Я сів на запропоноване мені місце, а старий підтягнув свого стільця поближче, та почав щось показувати мені на мигах. Я накрив нас аурою, щоб ніхто не чув нашої розмови. 
    ⁃    Слухай, Анею, людина ти непогана, бачу. Є в мене прохання до тебе. 
    ⁃    Кажіть, пане Бутч, якщо зможу допомогти…
    ⁃    Розумієш, Анею, старий вже я, дуже старий. І як не хочеться цього визнавати, лишилося мені зовсім недовго…
Я хотів заперечити, але він зупинив мене, піднявши руку. 
    ⁃    Слухай, я вже все випробував, далі мені жодні ліки не допоможуть. Ще рік, чи два - то є відпущений богами мій максимум… Та не за себе я хотів тебе попрохати. За Аліку мою… Нікого в неї більше не буде, як мене не стане…
    ⁃    Пане Бутч, я…
    ⁃    Зачекай, я ж не одружитися тебе з нею прошу, просто наглядай за нею, по можливості, щоб ніхто не ображав бува…. А років за десять вона стане найкращим майстром континенту, це я гарантую, руки та мізки в неї значно кращі за мої, тоді вона віддячить тобі сторицею. Це вже точно, така вона людина. Що скажеш? 
    ⁃    Пане Бутч, ваше прохання настільки відверте, наскільки і несподіване. Але, перед тим, як погодитись на ваше прохання, маю сказати вам, що в мене дуже багацько сильних ворогів, тож чи не краще мені триматися від неї подалі? 
    ⁃    Кхе-кхе, вороги, Анею, то добре, вороги, а ще й сильні, роблять людей або сильнішими, або мертвими. Я ж вірю, що тобі скоріш перший варіант стане, аніж другий. То я повторюю своє прохання. Твоя відповідь? 
Я замислився. Мати поруч кращого в майбутньому зброяра континенту, без сумніву, заманливо, але от моя ворожнеча із сильними світу цього…. Хоча, я легко зможу заховати Аліку або в Льготе, або у князівстві поруч з Хеком. Тож майбутні плюси значно переважали мінуси. 
    ⁃    Гаразд, пане Бутч. У разі, якщо вас не стане, я знайду Аліку і допоможу їй чим зможу. Якщо, звичайно, сам буду живий. 
    ⁃    Хе-хе, переможець з платиновою табличкою боїться що його хтось прибʼє… Та що за часи нікчемності…
    ⁃    І ви вже знаєте?!
    ⁃    А що дивного? Гадаєш, таких переможців як мух на лайні? Я вже років вісімдесят не памʼятаю, щоб зʼявлялись…
    ⁃    Ого, я не знав. 
    ⁃    Аж дивно, з якої діри ти виповз! 
    ⁃    Та є таке. Гаразд, пане Бутч, то я піду? 
    ⁃    Зачекай, малий, є в мене дещо для тебе, дрібниця, але зможе стати у нагоді. 
Він витягнув зі сховища сувій з кількох аркушів та простягнув мені. 
    ⁃    Що це, пане Бутч? 
    ⁃    Це, можна сказати, я створив спеціально для тебе. Формація девʼяти списів, може бути використана лише з тими списами, що ти мені замовив. Хотів, звичайно, щоб усі десять були задіяні, але не зміг, моїх знань не вистачило. Це мій тобі подарунок. 
    ⁃    Дякую, пане Бутч…
    ⁃    Та пусте. Хоча справжнього Бога ця формація вбити не зможе, а от звичайні Боги Війни для неї не більше, аніж блохи, це я гарантую. Тільки от один недолік - треба багато ядер монстрів високого класу…
Я ошкірився. 
    ⁃    Пане Бутч, що що, а от ядра для мене не проблема. 
    ⁃    Ну то гаразд, я радий це чути. Ну йди тоді, поки Аліка не запідозрила чого, а то тихо тут у нас. 
Я прибрав барʼєр аури і попрощавшись вийшов з майстерні. Формація, для якої Боги Війни мов блохи… Не те, щоб я не вірив Бутчу, у його майстерності зброяра я був певен, але така сила… Якщо це правда, то вирватись зі столиці не стане проблемою. Я обов’язково мав вивчити формацію якнайшвидше. Аури двох Богів Війни супроводжували мене до самого готелю. 
Та те, що чекало мене у номері… Дарма я полишив Богиню Війни наодинці з діжкою пійла. Перше, що впало мені в око, то напівоголена Васа, що спала на підлозі, обіймаючи порожню діжку. Та це не все. Ще у номері я знайшов двох абсолютно голих бикоподібних чоловіків. Не у сенсі, що вони були великими на розмір, вони й справді були напів людьми з величезними товстими рогами та мордами, схожими на звірячі. Я поляскав одного з них по морді. 
    ⁃    Гей, чоловіче, прокидайся, тобі вже час…
Той вилупив на мене очі, намагаючись втямити що відбувається. 
    ⁃    І товариша з собою не забудь… - додав я, коли він звівся на ноги. 
Хлопці були ще дуже пʼяні, і я ледве дочекався, щоб вони вдягалися та пішли собі. 
    ⁃    Обережно, одвірок! - дідько, як вони живуть з такими рогами? 
Я зняв скатертину зі столу, накинув її на Васу та відніс її у ліжко. Як вона примудрилася так нажертись? Мене ж лише кілька годин не було… Ще й компанію собі таку знайшла… Про її смаки я зрозумів, ще коли жив у палаці, та не у моєму ж номері то влаштовувати. Лишатись тут я не хотів, тож довелося спускатися у фойє і брати ще один номер. 
Зачинивши двері, я витягнув сувій, котрий подарував мені Бутч і занурився в нього. В принципі, там не було нічого складного, основного принципа формації було вже внесено в самі ратища списів, мені ж треба було лише вірно розташувати їх у просторі за допомогою аури. Коли ж списи займуть своє правильне місце, то має загорітися печать формації, куди вже треба буде вкласти ядра восьмого або девʼятого класу. Після чого списи атакували противника як звичайні маріонетки, розуміючи голосові накази. Дідько, та це й справді можна прирівняти до маріонеток девʼятого класу, та ще й з властивостями елемента простору девʼятого кола! Старий Бутч просто геній, і якщо Аліка стане таким же майстром як він то… я не пожалкую за сьогоднішню угоду. Нажаль, кімната номера була замала для створення формації, інакше я б тут же її випробував. 
Цікаво було ще те, що цю ідею з формацією він почав втілювати з самого початку, коли лише починав працювати над списами. Він гадав звернутися до мене зі своїм проханням ще тоді? До того, як я виборов перемогу у один проти ста? А якби я йому відмовив, то він і не розкрив би мені цього секрета? Сам би я основи формації в ратищах навряд чи б розгледів, сприймаючи за звичайний орнамент луски. Хитрий старий чорт! 
За цими заняттями мене застав ранок, коли до мого номера зайшла замотана у ту ж скатертину Васа, зламавши замка. Вона підійшла до мене і вмазала смачного ляпаса. 
    ⁃    Ти мене кинув, сраний вилупок!… Чуєш, Анею, у тебе є кілька пігулок відновлення? 
От же дурепа… Я втягнув пляшку, з наміром дати їй пару пігулок, але вона вихопила її з моєї руки і просто насипала собі їх до рота скільки вмістилося. Ага, не своє то не жалко ж. 
    ⁃    Не кинув, шановна Васа, а лишив у компанії з діжкою пійла. Та я навіть гадки не мав, що це призведе до таких наслідків…
    ⁃    Біс з тобою. Дурень ти є, дурнем і помреш…
Вона кинула мені назад пляшку з пігулками і пішла з номера, кволо пересуваючи ногами. Дурна ж ти баба… Замка було зламано, тож я витягнув списа, що подарував мені Крук і підпер ним двері. Трохи подивився на це, та голосно розсміявся з того, як повторюється історія. Вперше я побачив цього списа майже чотири роки тому, коли Крук так само підпирав ним двері. 
    ⁃    Що, залізяка, то доля твоя, мабуть, двері підпирати…
А в чому була моя доля? Та біс його знає… Але точно не підпирати чиїсь двері та добробут. 
Нарешті настав день змагань. Я рано вийшов з готелю і пішов до центральної арени столиці. Сонце тільки зʼявилося на обрії, забарвлюючи стіни будинків у дивакуватий рожевий колір. Місто прокидалося і йдучи вулицями я мимоволі підслуховував як люди встають зі своїх ліжок, готують сніданки чи, як деякі, співають у ванних кімнатах. Я посміхнувся, уявляючи, чи міг би я жити таким життям. Мабуть так, але недовго, адже неприємності знаходять мене так часто, що я навіть не встигаю їх вирішувати. 
Я зайшов на зовсім ще порожню арену і озирнувся навкруги. Жодної живої душі, лише сірий камінь під ногами і сотні тисяч однакових синіх стільців на трибунах. Та повна тиша і спокій. Я сів на землю, схрестивши ноги, і заплющив очі. За пару годин я влаштую їм тут таку виставу, що столиця мене ще довго не забуде. Я бажав ще раз луснути Віст по носі, і цапом відбувайлом мала стати команда столичної академії. 
Я розповсюдив відчуття на декілька кілометрів навкруги та спостерігав, як люди потроху почали йти у бік арени, часто зупиняючись поруч з вуличними торгівцями, щоб прикупити з собою смаколиків, адже день сьогодні мав бути довгим та гарячим. Мої наглядачі, два Боги Війни теж розташувалися у кількох кілометрах від мене, один по праву руку, інший по ліву. Не хвилюйтеся, хлопці, дійде і до вас черга, але не сьогодні. На цей день я мав інші плани. На трибунах почали зʼявлятися перші глядачі, які розглядали дивака, що один сидів посеред арени. 
    ⁃    Один проти ста! Це він! Це Аней, я упізнав його! - закричав хтось на трибунах. 
    ⁃    Так, вірно, я теж його упізнав! 
    ⁃    Удачі тобі, Аней! 
    ⁃    Порви їх! 
    ⁃    Постав на місце цих вилупків! 
    ⁃    Ми вболіваємо за тебе! 
Гамір на трибунах усе наростав, чим більше людей прибувало, тим більше з них хотіло щось мені вигукнути, щоб привітати чи побажати удачі. Несподівано для себе, я став відомим на усю столицю. Бажаючи їм віддячити, я розплющив очі і злетів у повітря. 
    ⁃    Дякую усім, хто прийшов сюди сказати мені щось добре та побажати перемоги, повірте, я дуже вдячний вам за це! 
Я розповсюдив ауру і доброзичливо поплескав їхні плечі. Десятки тисяч горлянок на трибунах зревіли від захвату. 
    ⁃    Сьогодні, я сподіваюсь, що зможу показати вам новий шлях у битвах магів! Незважаючи на те, що сам я маг лише шостого кола, усі битви турніру я буду проводити самотужки! Сподіваюсь, що вам, мої любі глядачі, сподобається таке шоу! 
На кілька секунд запала тиша, адже вони намагалися усвідомити те, що я тільки-но заявив. 
    ⁃    Тааааааак! - ревіння трибун струснуло чи не усе місто. 
Я ще раз їм подякував і опустився на землю. Ну, увагою їхньою я заволодів, це точно. Люди не перестаючи переказували мою заяву новоприбулим на трибуни, і схвальні вигуки не переставали лунати серед них. На арену почали виходити команди магів, що брали участь у змаганнях. Я ошкірився, смакуючи передчуття майбутньої битви. На трибуни вийшли відповідальні, за проведення змагань. Уперед них виступила та худа лярва Віст. 
    ⁃    Вітаю вас, любі друзі, і дякую Вася за ту зацікавленість до змагань на звання найкращої академії Північної Імперії, що ви виявляєте! Сьогодні я, Віст, буду ведучою та головним суддею! Насамперед, маю нагадати усім учасникам про правила змагань, а також повідомити про невеликі зміни. Щоб уберегти життя та здоров’я учасників, кожен з них отримає магічного жетона телепортації. Коли рівень ураження студента наближатиметься до критичного, що відповідає смертельній загрозі, жетон зламається та телепортує вас за межі барʼєру! 
Вона махнула рукою і до кожного з нас прилетів невеликий жетон з прозорого зеленого каменю. От же сволота, вона цим усе мені спаскудила! Тепер, вона не лише позбавила мене можливості знищити її команду, але й поставила під загрозу і мою участь. Адже, за її задумом, не важливо наскільки міцне моє тіло, котрому не страшні будь які удари магів шостого кола, рішення буде за цим дурним камінцем, і якщо він розсиплеться - то мене просто викине з арени. Хитра потвора! Я вишкірив зуби, дивлячись на Віст. Але ти все одно програєш. Магиня обʼявила початок змагань групи А. Я з іншими учасниками піднявся на виділені для нас місця на трибунах і сів подивитися на це. Усе було настільки нудно, що мені відверто хотілося спати. Спостерігати, як дві шеренги магів, що вишикувалися одна напроти одної, гамселять одна одну по щитам мани різноманітними закляттями… Дідько, та у цьому не було навіть сотої частини того запалу і динаміки, як у битвах воїнів! Чотири боя восьми команд тяглися майже дві години, лишивши врешті решт чотири команди, котрі пройшли у чвертьфінал. Серед них була й команда столичної академії. Нічого, сподіваюсь, я зустріну вас у фіналі, я вже здогадувався як обійти обмеження клятого зеленого камінця. 
Розпочалися змагання групи Б. Мій бій мав бути третім, тож я терпляче висидів майже годину на протязі якої змагалися команди з першого по четвертий номер. Нарешті! Організатори викликали команди Б 5 та Б 6. Я просто з трибун стрибнув на арену, чим викликав хвилю оплесків та схвальних вигуків від глядачів. 
    ⁃    То де ваша команда? - запитав мене суддя, коли десять суперників вишикувались навпроти мене. 
    ⁃    Мене і одного на них вистачить! 
Суддя знизнув плечима, чи то мало дурнів по світу бігає… та обʼявив початок бою. Як тільки барʼєр піднявся, я активував магію усіх моїх шести кіл одразу. Великі яскраво-червоні магічні печаті зʼявлялися над моєю головою і опускалися до рівня колін, де починали повільно обертатися. Закляття елемента часу шостого кола - сталий час! Я відразу використав його, не даючи своїм суперником ані секунди, щоб звести щити мани поперед себе. Тепер, у цьому полі зупиненого на кілька секунд часу, міг рухатись лише я, та інші речі, що могли зʼявитися тут після приведення мого закляття у дію. Закляття елемента вогню першого кола - вогняна куля! Черга з десяти невеликих розпечених куль полетіла у моїх суперників на шаленій швидкості. Вони усе зрозуміли, та не могли поворухнути навіть зіницями. Варто було першій з куль влучити у суперника, як він перетворився на тонкий білий промінь і опинився поза барʼєром арени. Он воно як, камінець точно сильніший за мою магію шостого кола. Ну та нехай, команду столичної академії я знищу у інший спосіб. Наш бій тривав менше двох секунд, коли усі мої суперники були викинуті з арени. Суддя зняв барʼєр та обʼявив мене переможцем. Натовп на трибунах лютував від  захвату, вони ще ніколи не бачили, коли один маг бʼється проти десяти, та ще й виходить переможцем. Я подивився на бліду Віст, що вчепилася пальцями у крісло. Вона вже зрозуміла, що перемога для її команди просто неможлива, але ще сподівалась врятувати їхні життя. Нічого, зачекай ще кілька годин і побачиш… Я стрибнув на своє місце на трибунах. Суддя обʼявив останній матч одної восьмої…