Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Глава двадцять четверта. 

Наступного ранку ми з Васою стояли поруч з бойовою ареною. Це була велетенська багатоповерхова споруда, котра нагадувала центральну арену столиці, хоча й була меншою за неї. Увесь фасад та територію навколо прикрашали скульптури та інші різноманітні художні зображення битв. На численних проекціях над нами повторювалися уривки з найкращих боїв відомих бійців арени. 
    ⁃    А тут точно набереться сотня Предків вищого ступеня? - запитав я Васу. 
    ⁃    Звичайно. Адже першим місцем, куди приходять Предки з усієї Північної Імперії є ця арена. Бо лише тут можна швидко зробити собі імʼя, та й гроші, що виплачують бійцям за бій, не малі. Навіть Бойові Предки, котрі вже давно мешкають у столиці частенько сюди навідуються, по-перше, щоб покращити свої навички, а по-друге, щоб заробити.  
    ⁃    Хм, цікаво. 
    ⁃    Хочу попередити, на арені заборонено навмисно вбивати суперника, власник арени, доречі, анітрохи не слабший за мене, прискіпливо за цим слідкує. Тож, Анею, тримай себе в руках. 
    ⁃    Вас зрозумів, шановна Васа. 
    ⁃    Що ж, ходімо на реєстрацію. 
Васа мов звір рушила крізь досить щільний натовп що стояв поблизу входу до арени. 
    ⁃    Дорогу! Ану позабиралися геть з мого шляху, шмаркачі! Стояти так будеш, коли яйця більш за мої мати замаєш, вилупок малий! Геть, я сказала! 
І мушу визнати, ці її вигуки та пихатість працювали. Аж ніяк не слабкий народ у натовпі спритно сунув у сторони, пропускаючи нас без перешкод. У фойє арени Васа упіймала першого ж зустрічного працівника, що ледь не зомлів, коли побачив Богиню Війни поруч з собою. 
    ⁃    Нам зареєструватися, бій один проти сотні, новачок, Бойовий Предок вищої ступені. Веди і хутко давай. 
Святі їжаки, та вона богиня комунікації з незнайомими людьми. Я аж аплодував подумки. Очікувано, спершу мене повели на перевірку сили, де я легко, з двох ударів, показав пікову силу Бойового Предка вищого ступеня. Нажаль, стрілка приладу навіть не колихнулася у сторону показника «Бог Війни». Ех, все ж мав на то невеликі сподівання. Отримавши свого жетона учасника арени, ми пішли на реєстрацію для боїв. 
    ⁃    Вибачте, але новачок і одразу на «один проти сотні»… це не правильно!
Працівник відділу реєстрації на бої, що мав вигляд, наче його щойно витягли з ліжка, вперся рогом. 
    ⁃    Слухай сюди, вилупок! - Васа вже кипіла від злості - Той малий мій учень. Хочеш сказати, що я, Васа, не можу підготувати достойного бійця для вашої арени? Та ти зовсім тут інстинкт самозбереження втратив! Де бісів Ханк?! Як не ти, то я сама його змушу зареєструвати мого учня! 
    ⁃    Шановна Васа, шановний Ханк просив його не турбувати…
    ⁃    Хааааанк! - гаркнула вона так, що стіни кабінету затримтіли - Ходи сюди, допоки я твою арену не розвалила! 
Здається, таким чином вона кликала власника. Та що ж з нею робити…
    ⁃    Шановна Васа, може біс із ним… - я хотів її заспокоїти. 
    ⁃    Тебе ще не питала! Чекай тут, я зараз! 
Та не встигла вона закрити рота, як двері кабінету відчинилися, і всередину проліз, так, саме проліз а не зайшов, адже двері були йому замалі, здоровенний напівоголений дядько з блискучою лисиною. Ого! Та він просто монстр! Я з захопленням роздивлявся цього здорованя з рельєфними мʼязами, котрі ворушилися навіть на його лисій голові. 
    ⁃    Васочка! Невже ти вирішила до мене навідатись?! 
Голос йому теж пасував, дуже низький та хриплий. Я вже навіть не був певен, що він людина, а не напів звіролюд якийсь. 
    ⁃    Ханк! Що за тюхтія ти тут посадив?! Я привела свого учня на бої, а він мнеться замість того, щоб виконувати свою роботу! 
    ⁃    Та що ти кажеш, зараз ми все владнаємо, аби ти лише не гнівалися, моя люба! 
    ⁃    Лапи прибери, чортяка! 
Васа ляснула Ханка по рукам, що тяглися до її талії. 
    ⁃    Така ж зла, як і завжди! Так кого ти кажеш, привела сюди? 
    ⁃    Учня! Учня свого! На один проти ста хочу його поставити. 
Ханк оцінив мене поглядом. 
    ⁃    Кволий він якись, проти сотні битися. Ти ж мою репутацію так зганьбиш, Васочка! 
Ага. Проти тебе будь-хто кволим буде, напевно. Але ж мені і не проти тебе на арені стояти. 
    ⁃    Кволий? Та що ти верзеш, лиса макітра! Мій учень і проти Бога Війни вийти здатен! 
    ⁃    Хмммм… Якось я сумніваюся…. Я бачив багацько бійців, які кидали виклик на один проти сотні, і усі вони геть кращі за цього маломірка були, та все одно програвали. 
Маломірка?! Цей лисий йолоп вибісити мене вирішив? Але Васа зупинила мене. 
    ⁃    То давай забʼємося! Га, Ханк? Якщо мій учень виграє - віддаси мені десять відсотків бійцівської арени, а якщо програє, то… кажи, що ти хочеш? 
    ⁃    Що я хочу? Нащо питати таке, Васочка? Тебе, тебе я, люба, хочу! Тож як програє шмаркач - ти будеш моя, зрозуміла? 
Васа, навіть секунди не коливаючись, вигукнула: 
    ⁃    Згода! По рукам, Ханк! 
Здоровань знов простягнув до неї свої клешні, та натомість отримав смачного ляпаса по морді. 
    ⁃    Куди граблі сунеш?! Я ще не програла! 
    ⁃    Та я ж авансом! - морда Ханка розтяглася у широкій посмішці, оголюючи здоровезні білі зуби. 
    ⁃    Підеш пересмикнеш собі авансом, бовдур! 
    ⁃    Коли вже ти лагідною до мене станеш, Васочка…
Натомість Богиня Війни вхопила мене за одяг і витягла з кабінету. 
    ⁃    Ходімо вже, чого став! Битися пора! 
Ми рушили до бойових арен. 
    ⁃    Шановні Бойові Предки вищої ступені! - голос лунав зі стелі та розносився по усій будівлі - у нашому раю зʼявилося нове курча, що одразу замахнулося на святе - бій одного проти ста! Але, чи не маємо ми його провчити за таку пихатість і надмірну самовпевненість? Тож, адміністрація бойової арени пропонує пʼятдесят золотих кожному, хто візьме участь у процесі виховання новачка! А також тисячу золотих за перемогу над ним! Не проґавте свою вдачу, панове! Також, зараз буде запущений окремий тоталізатор на цей бій! Сам поєдинок почнеться на арені номер один за пів години, чекаємо вас там, наші любі глядачі! 
Скрізь, де було хоч невелике скупчення народу, почали загоряться голограми з моїм зображенням у повний зріст, а також надавалася інформація про мій вік, рівень сили, тощо. 
    ⁃    Ха-ха-ха, двадцять чотири роки…
    ⁃    Та в нього ж жодного досвіду!
    ⁃    Точно на пігулках свого рівня досяг…
    ⁃    Ходімо, може встигну записатися на бій з ним…
    ⁃    Яка легка тисяча! Я в ділі!
Гомін, після обʼяви адміністрації, наростав. Я витягнув кошіль з сотнею тисяч і простягнув його Васі. 
    ⁃    Шановна Васа, поставте будь ласка на мене!
    ⁃    Ага! Я теж соточку накину! Які легкі грошики самі пливуть до рук! Гріх же не зібрати!
Збуджена Васа побігла робити ставку, а я повільно попрямував до першої арени, прислухаючись до того, що люд теревенів. Загалом, ніхто у мою перемогу не вірив, думки розходилися лише на тому, скільки боїв я витримаю, і чи не програю у першій же сутичці. Що ж, іншого ніхто й не очікував. Але у цьому був плюс також. Прикидатись слабким, щоб ставки проти мене росли невпинно до самої моєї перемоги! Я з вас, чортів, добре шерсті обстрижу. Мене наздогнала Васа. 
    ⁃    Готово! Не підведи тепер, Анею!
    ⁃    Шановна Васа, я тут вирішив, що мені краще прикидатися слабким так довго, наскільки у це будуть вірити глядачі, щоб ставки проти нас невпинно зростали. Що скажете? 
    ⁃    Ах ти хитрий вилупок! Мені подобається твоє завзяття у заробітку грошей! Роби, як вважаєш на краще, лише не програй. Не хочу потім Ханку шию скрутити, коли він до мене полізе. 
Васу аж пересмикнуло, як вона собі те уявила. Та й мене теж. Над першою ареною загорівся зелений вогник, щоб бійці піднялися на неї. 
    ⁃    Ну, я пішов! - сказав я Богині Війни, стрибаючи на арену. 
Наді мною загорілася цифра нуль, яка потім мала змінюватись залежно від кількості перемог. Також до мене піднявся суддя, і за деякий час перший суперник. Я оцінив його. Нічого незвичайного, середній зріст, худорлява статура. Скоріш за все швидкий та спритний. 
    ⁃    Суперники, готові? Правило лише одне - навмисно не вбивати. У мене все! 
Суддя зістрибнув з арени, і піднявся барʼєр. 
    ⁃    Синку, здайся одразу, щоб татко тебе не бив! 
    ⁃    Багато говориш, старий мотлох!
Я витягнув списа, подарованого мені вчителем і крутнув його над головою. 
    ⁃    Покажи, на що здатен, йолоп старий! - я вказав на суперника списом, і тримав його так, доки той не кинувся на мене, вихопивши парні кинджали. 
Здається, я навіть переоцінив суперника, не таким він вже й швидким був, як я очікував, та усе одно мені довелося відігравати роль. Десь хвилин пʼять я робив вигляд, що ледве ухиляюся та блокую його клинки, а потім підловивши його на незграбній атаці, зробив підсічку і встромив у стегно, під сідницю, вістря списа і крутнув ратище, розриваючи рану у тазовому суглобі. Предок мов  підкошений впав на підлогу, намагаючись затиснути проникаючу наскрізь рану, після чого суддя зупинив бій. Нуль наді мною змінився на одиницю. Я подивився на табло тоталізатора - ставки були приблизно один до восьми не на мене, і продовжували зростати. Усе добре, моя перемога у бою здавалася глядачам, наче прикра випадковість. На арену піднявся новий суперник, чималеньких розмірів дядько з широким мечем, що міг і щитом слугувати, як на мою думку. 
    ⁃    А тобі щастить, малий. Та зараз перестане, ха-ха-ха! 
    ⁃    Старий, ти як рота розкриваєш, з нього тхне! Давай я вибʼю з нього ті трухляві пеньки, котрі ти через свою дурість називаєш зубами! 
Почувши таке, Бойовий Предок кинувся на мене, та завдяки техніці послідовних кроків ухилятися було ще легше, аніж від попереднього суперника. Процибавши таким чином хвилини три, я наче перечепився і розтягнувся на підлозі мов лантух. Гучно хекнувши, мій суперник стрибнув на мене, заносячи меч над головою для удару. У останню мить, коли лезо майже торкнулося мене, я зсунувся у сторону, через що удар відбувся у підлогу, і тої ж миті я вдарив мечника ногою по відкритих ребрах, перетворивши його внутрішні органи на суцільну кашу. Той відлетів до барʼєру і впав навзнак, а з його рота фонтаном вилітали бризки крові. Коли я встав на ноги, суддя зупинив бій. Одиниця над моєю головою змінилася на двійку. Я знову подивився на таблицю тоталізатора. Глядачі все ще були впевнені, що мені от просто так щастить, тож зараз коефіцієнт вже перевищував одинадцять до одного. Ну що ж, продовжимо цю веселу гру. 
За наступну годину я провів ще чотирнадцять боїв, де з усіх сил вдавав з себе везучого клоуна. Та усе одно щось мене бентежило - коефіцієнт перестав змінюватись. Він завмер на позначці сімнадцять до одного і був таким вже чотири бої підряд. Або ж у глядачів скінчились гроші на ставки, або вони почали розуміти, що їх дурять. Дідько! Я мав щось вигадати і негайно! Адже якщо я покажу свою справжню силу, коефіцієнт може різко хитнутися у мій бік. Я маю змусити їх поставити проти мене навіть брудну білизну! Дочекавшись у двадцятому поєдинку майстра бою на кулаках, я навмисно пропустив кілька важких ударів, після чого змусив того здатися, зламавши йому обидві руки захватом, що на мені багато разів тренувала Васа. Коли суддя зупинив бій і назвав мене переможцем, я вдав, що ледве зміг встати на ноги, і ось-ось впаду без сил. Подіяло! Вісімнадцять до одного. Двадцять до одного. На арену піднявся новий суперник озброєний палицею. Двадцять один до одного. Суперник провів швидкий удар, поціливши мені у внутрішню сторону стегна. Я закрутився і впав на підлогу.  Двадцять два до одного. Суперник ще хвилину продовжував бити мене тою сраною палицею… Глядачі ревіли від захвату, що ось-ось усе скінчиться моєю поразкою. Двадцять два до одного. Все, грошей у них більше нема. Я перехопив палицю рукою і розчавив її. Не розуміючи, що відбувається, мій суперник відскочив назад. Та ні, рідненький, лише нещодавно ти гамселив мене, а тепер хочеш уникнути відповідальності? Я встав з підлоги і застосував техніку послідовних кроків, опинившись прямо перед ним. Зіниці суперника розширились з жаху, вже не знаю я, що він там побачив, та мої руки вже лежали на його плечових суглобах.
    ⁃    Бувай, вилупок!
Я не дав йому ані секунди на здачу, та стис пальці, розчавивши усе, що між ними знаходилось. Який приємний звук! Я впустив додолу зімʼякле тіло, наді мною загорілося число двадцять один. Я розтер руки, шию, ребра та ноги, які у останніх двох боях отримали чимало стусанів. Та все, досить. 
Народ на трибунах мовчав, люди не розуміли, що відбувається. Хоча, можливо і розуміли, та не хотіли у це вірити. Ага. Як їх взули. 
На арену піднявся новий суперник, але я вже не став з ним гратися, і розтрощив йому пику до втрати свідомості за секунду. Над головою загорілось число двадцять два. З такою ж швидкістю я провів іще пʼять боїв, суддя більше часу витрачав на оголошення переможця, аніж я на каліцтво претендента. Коли над моєю головою загорілося число двадцять сім, я голосно попросив: 
    ⁃    Суддя, це довго та марудно, нехай виходять на бій групами, кількість учасників групи не важлива. 
На арені запанувала повна тиша. Такої пихатої заяви тут, здається, ще не чули. 
    ⁃    Дозволь йому! - почув я з трибун голос Ханка. 
Що, чортяка, не хочеш програти парі, котре вклав з Віст? Дзузьки, десять відсотків з арени ти їй обов’язково віддаси! 
На арену почали виходити Бойові Предки командами по три, чотири, іноді пʼять чоловік. Я трощив їм зброю та кістки, незважаючи на те, як сильно вони намагалися укріпити їх аурою. Результат був один - в кінці бою я стояв посеред трощі, а мої суперники лежали в ній та кволо стогнали. Над моєю головою горіла цифра сімдесят чотири, коли на арену піднялася знайома мені команда з шести Бойових Предків. 
    ⁃    О, а я вас знаю, хлопці! Кажуть, що ви найсильніша тут команда? - я витягнув списа і ткнув ним у їх сторону - То покажіть мені, що вас так називають не даремно! 
    ⁃    Гаразд, Анею, ми покажемо найкращий наш бій! 
Вони дійсно були на голову кращими за інших і билися гідно рівня Бойових Предків вищого ступеня. Але… Я провів занадто багато боїв з Богинею Війни, та й техніка списа Крука… Вони одразу не мали жодного шансу на перемогу. Хоча трималися, ще раз нагадаю, гідно. За десять хвилин наді мною вже горіло число вісімдесят. Я чекав на нових суперників, але пауза затягнулася, ніхто не поспішав кидати мені виклик. Числа на тоталізаторі повільно змінювалися до двадцяти одного до одного. 
    ⁃    Сто тисяч! - Ханк стояв над трибунами голосно роблячи своє оголошення - Сто тисяч команді із двадцяти бійців, які вийдуть на арену і придушать того малого вилупка! 
Ого, то он як ти заспівав! Мабуть, доля у десять відсотків арени приносить набагато більше, аніж ті сто тисяч золотом, якими ти згоден пожертвувати. Ну давай, я теж не усі свої козирі показав. А раз це буде останній мій бій на цій арені, то чом би й ні? Я подивився на Васу, котра гучно реготала, вказуючи на Ханка пальцем. Ну хоч їй весело. Ханк таки зумів зібрати групу з двадцяти бійців та запхати їх до мене на арену. Барʼєр піднявся. Всередині було аж тісно від такої кількості бійців, ніхто не думав, що будуть проводитися бої двадцять на одного, коли її проектували. Вони усі разом кинулися на мене, сподіваючись розчавити мене своїми тілами, похоронити під тою живою масою… Але я просто на повну вивільнив свою жагу крові. На мене одночасно кидалися тисячі високорівневих монстрів, то що мені якісь два десятки Предків? Багряно-чорні язики розлетілися від мене в усі сторони. Часто переплітаючись між собою, вони охоплювали людей навколо мене і поглинали їх у собі. Мої суперники попадали на землю, бʼючись у конвульсіях, мов хворі. Вони жахливо кричали щось, намагаючись відповзти подалі, але лише шкребли зламаними нігтями брудну камʼяну підлогу арени. Моя жага крові діяла навіть на Богиню Війни вищого ступеня, то що вже за цих було говорити. Вони божеволіли і лише паскудили під себе. Ну як, заробили по пʼять тисяч на носа, хлопці? Я легко міг випалити їм розум вщент, щоб вони вже ніколи не повернулись до реальності, а так і лишилися до смерті у полоні жахів, але… Я пішов поміж них, бʼючи по потилицям, щоб вони втратили свідомість, і коли вимкнув останнього, то прибрав жагу крові. Битва двадцяти проти одного завершилася за кілька хвилин. Суддя прибрав барʼєр. Над моєю головою загорілося число сто. На табло тоталізатора застигла відмітка двадцять один до одного. 
    ⁃    Ха-ха-ха! Це мій учень! - Васа злетіло над ареною - Знайте ви, усі! Це мій учень переміг у битві один проти ста! Я, Богиня Війни Васа, тренувала його для цього дня! Ха-ха-ха-ха! 
Ой дурепа… ці люди програли тільки що більше аніж чотири мільйони золотих, а один з них ще й десять відсотків свого бізнесу, а ти отак про це кричиш? Хоча, з її силою, Васі було точно плювати на їх почуття та емоції. 
На арену піднявся Ханк. 
    ⁃    Згідно законам Північної Імперії, переможець ста битв отримує платинову відзнаку Імперії! Я вітаю переможця! Ми вітаємо переможця! Імперія вітає переможця! 
Він повернувся до мене і вклав мені у руку платинову табличку. 
    ⁃    Вітаю, Анею! Даремно я в тебе не вірив! Ти зробив те, чого на цій арені не бачили вже багато десятиліть! 
    ⁃    Та що ви, шановний Ханк, мені просто пощастило! 
    ⁃    Ха-ха-ха, ну хай буде так. - він нахилився до мого вуха і прошепотів - і дякую тобі, за те, що зблизив мене з Васочкою. Тепер, коли вона стала моїм партнером у бізнесі, ми будемо бачитись частіше. Я твій боржник. 
Сказавши це і гучно розреготавшись він пішов геть, але його місце поруч зі мною одразу зайняла Васа. Вона вихопила з моєї руки платиновий жетон. 
    ⁃    Ну дай, дай хоч подивитися! Ти задоволений, так? А тепер йдемо за нашим виграшем! 
Васа потягла мене, скажімо так, на касу. 
    ⁃    Два мільйони сто тисяч! - вона поцілувала персня сховище, у якому були гроші. - Та це найлегші гроші у моєму житті! Дякую, учню мій! Ти мій щасливий талісман! 
Я теж сховав свою частку і посміхнувся. 
    ⁃    Шановна Васа, то що тепер? Є ще які варіанти підзаробити? 
    ⁃    Дурень, гадаєш, хтось ще захоче ставити проти тебе у цій країні? 
    ⁃    Ех, а як гарно усе починалось…
Васа узяла мене під руку і потягла до виходу. 
    ⁃    Ой, не нуди, я щось вигадаю!