Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Баланс сил задля рівноваги континенту? Я не прийму це - нехай боги ідуть у дупу! Книга друга

Глава 1 - 2

Глава перша. 

 

То чому ти тут? І як ти сюди потрапив?

Суі відсторонилася від мене і спробувала зазирнути мені у вічі. 

Ха! А чому студент магічної академії не може знаходитись на території магічної академії? 

Я з поважним виглядом витягнув значка, котрого дав мені ректор, та покрутив його у пальцях. 

Так це був ти! То це ти влаштував сьогоднішній переполох і трохи не вбив вчителя?  Ой, не слухай ті плітки, я її ледь пошкрябав… Казали, що у неї о-о-о-от така обвуглена діра у животі була! 

Суі розвела руки у сторону якомога ширше. Я посміявся і склав її долоні разом. 

За такої діри пані Анду вже б хоронили. Та, якщо я не помиляюсь, саме  зараз її аура рухається у нашу сторону і скоро буде тут. Ходімо звідси? Куди?  У Матан. Тот дуже скучив за сестрою. 

Суі вирвала свої руки з моїх. 

Аней, я не можу. Не знаю, чи розповів тобі брат, але… Розповів. І я все вже владнав, тобі більше нічого боятися. Ані Бургун, ані його сімʼя більше не зможуть тобі зашкодити.   Правда?  Так, ходімо! 

Ми швидко рушили до воріт академії. 

Шмаркач! Ану стій! 

Я озирнувся. Нас наздоганяла ще бліда вчителька Анду. 

Побалакаємо потім, тьотю! Я зараз зайнятий! 

Я розсміявся і підхопив Суі на руки. 

Біжімо звідси! 

Звичайно, жоден маг і близько не міг зрівнятися з воїнами у фізичній силі та витривалості, тож Анду могла лише сипати прокльони нам услід. Магію вона розсудливо не стала використовувати, щоб зупинити мене. Вибігши за ворота академії я стрибнув у небо і пішов по дискам ущільненої аури на досить значній висоті над землею. Суі обхопила мою шию руками і міцно притислася до мене. 

Так ти вже Бойовий Предок?  Ага. І маг третього кола, завдяки твоїм конспектам.  Правда?  Так, я їх чи не на памʼять вивчив усі. 

Дівчина на моїх руках посміхалася, хоча ще з острахом поглядала на землю, котра майоріла під нами далеко знизу. 

Приїхали! - сказав я опускаючи її на землю у їх родовій садибі. 

Тота і Мії не було тут наразі. 

Наскільки я можу судити, твій брат зараз у цеху, не хочеш з ним побачитись?  Дай мені пів години, будь ласка. 

Суі побігла до своєї кімнати, а я тим часом застрибнув на камʼяний куб, що розчавив подвір’я мого вчителя. Темно сірий колір, дуже висока щільність, та незнайомі мені руни висічені на поверхні…. Що ж це значить? Помста? Чи, може, якесь попередження? Ця брила не давала мені спокою. Від неї було чутно слабкий слід аури Бога Війни, котрий лишив її тут і ще щось. Щось дуже погане, чого розрізнити я не міг. Походивши по поверхні і не знайшовши жодної шпарини я напружив зір та спробував зазирнути всередину брили. Однорідна структура, жодних порожнин. Здається, каменюка була вирізана з простої скелі. Аж раптом в відчув усередині щось чужорідне, саме те, чого я не міг розрізнити при поверхневому огляді. Я сконцентрував увагу і побачив по центру брили кисть. Це була кисть лівої руки людини. Жовті, абсолютно цілі кістки, були вкриті зеленими візерунками, немов потоками лави, котра стікає з вулкану. Але, це не можливо, як кістки могли потрапити туди? Я був певен, що каменюка була цільною… невже камінь сформувався навколо кисті? То скільки ж їй тоді років? 

Анею!

Я повернув голову до Суі, не встигши вгамувати свій зір. Дідько, це було неввічливо роздивлятися те, що зараз бачив. 

Іду! - я пару разів кліпнув повіками повертаючи зір до нормального стану і зістрибнув на землю.  Йдемо пішки, я давно не гуляла містом. - вона узяла мою руку під лікоть. 

Тота ми знайшли у цеху, де він курував демонтажем старого обладнання. Після теплої зустрічі він одразу звернувся до мене:

Я розпочав це! Скоро приїде устаткування для ливарного та ковальського цехів, а також інше обладнання для металообробки. Але нам треба креслення та інша проектна документація для створення хочаб дослідних зразків…

Я витягнув зі сховища кілька аркушів паперу з кресленнями, котрі робив вночі. Тот роздивлявся їх, схвально хитаючи головою. 

Добре, та ще нам потрібен алгоритм за яким маріонетки будуть використовувати техніки бойових мистецтв. 

У мене була ідея запрограмувати їх моїми техніками послідовних кроків та бою списом, але я не хотів, щоб вона стала загальнодоступною. Здається, Тот зрозумів мої вагання. 

Якщо ти хочеш використати секретні техніки, то я можу особисто їх гравіювати, аби зберегти їх в секреті. Щоправда, вихід кінцевого продукту у цьому разі буде вкрай повільним, не більше трьох-чотирьох маріонеток на день. Якщо ти мені довіряєш, звичайно.  Усе гаразд, я тобі вірю, звичайно. Зробимо частину з моїми техніками для нашого використання, інших же виставимо на продаж. Як гадаєш, матимемо з того зиск?  Ще й питаєш! Бойові маріонетки шостого та сьомого класу коштують великих грошей. Звичайно, будувати цехи та навчати майстрів для виготовлення кількох сотень не рентабельно, але якщо їх будуть тисячі… Звучить відмінно. На днях я підготую рукопис з поясненням моїх технік, але у гравіювання перекласти то вже твій клопіт, я на цьому не розуміюся.  Домовились.  Ну, я тоді піду подивлюсь як там Мія курує реконструкцією садиби. Суі, у мене завтра перший навчальний день, тож мені буде потрібна твоя допомога. Я зайду за тобою зранку. Бувайте! Навчальний день? - Тот був розгублений.  Сестра усе тобі пояснить! 

Я стрибнув угору і пішов над містом навпростець додому. 

Мія, одягнена у робочий комбінезон як справжній виконроб, гучно віддавала команди десяткам робітників, що працювали над відновленням садиби. Посеред двору одиноко стояв наш віз із впряженим у нього голодним лівзі. Я витягнув зі сховища пару харчових брикетів і дав йому. Бідолашний монстр ледь не плакав від радощів, що про нього нарешті згадали. 

Гаразд хлопці, на сьогодні досить, дякую за працю і чекаю на вас завтра вранці! - гучно поляскала вона у долоні, після чого підбігла до мене - Доброго вечора пане! Роботи з відновлення йдуть аж шелестить! Відремонтувати треба ще багато чого, але наша спальня вже готова, тож можемо ночувати тут.  Наша спальня?  Паааане! Завершили лише одну спальню, невже ви виженете цю Мієчку спати надвір під відкритим небо-о-о-ом?  Ах ти ж пустунка! Ну ходімо вже. - я обійняв її за плечі та повів до ліжка.  ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍