Платон - Апологія Сократа. Діалоги

Сказавши й вислухавши це, ми розлучились.

Федон

Ехекрат, Федон

[57] Е х е к р а т. Федоне, чи був ти біля Сократа то­го дня, коли він випив отруту у в’язниці, чи чув про це від когось іншого?

Ф е д о н. Ні, я сам був біля нього, Ехекрате.

Е х е к р а т. Що він говорив перед смертю? І як помирав? Мене це дуже цікавить. Адже останнім часом ніхто з громадян Фліунта{154} до Афін не навідувався і жоден з афінських друзів давно до нас не приїжджав: [B] отож ми знаємо тільки те, що Сократ випив отруту й помер. А як саме усе це відбувалося, ніхто розповісти не може.

[58] Ф е д о н. То ви не знаєте й того, як його судили?

Е х е к р а т. Ні, про суд ми дещо чули. Але нам не зрозуміло, чому так довго відкладали виконання смертного вироку{155}. Як воно так вийшло, Федоне?

Ф е д о н. Сталося це зовсім випадково, Ехекрате. Трапилось так, що якраз напередодні винесення вироку афіняни прикрасили вінком{156} корму корабля, який вони посилають на Делос.

Е х е к р а т. А що це за корабель?

Ф е д о н. За афінським переказом, це той самий корабель, [B] на якому колись Тесей повіз на Крит сім пар юнаків та дівчат. Він і їх урятував, і сам лишився живим. А афіняни, як свідчить переказ, дали тоді Аполлонові обітницю: якщо всі супутники Тесея врятуються, вони щорічно будуть відсилати на Делос священне посольство. Відтоді й по сьогодні вони кожнісінький рік неухильно виконують свою обітницю. І коли прочани вирушають у дорогу, закон вимагає, щоб протягом того часу, коли корабель прибуде на Делос і повернеться до Афін, місто було вільне від нечестя й смертні вироки не виконувались. Інколи на повернення корабля доводиться чекати довго. Це буває тоді, коли на заваді морякам стануть супротивні вітри. Початком священного посольства вважається та хвилина, коли жрець Аполлона увінчає корму корабля. А це сталося, як я вже казав, напередодні засудження Сократа. Ось чому він так довго перебував у в’язниці між вироком і смертю.

Е х е к р а т. А що можеш сказати про саму смерть його, Федоне? Що говорив Сократ? Як тримався? Хто з близьких був при ньому? Чи, може, влада не допустила нікого у в’язницю й він помер у самотині, не побачивши нікого з друзів?

[D] Ф е д о н. Та ні, були при ньому друзі, навіть багато.

Е х е к р а т. Тоді розкажи нам про все якомога докладніше, якщо, звичайно, ти маєш час.

Ф е д о н. Часу я маю досить, і я спробую розповісти, як це було. Бо для мене немає більшої втіхи, як згадувати Сократа, чи самому розповідаючи про нього, чи слухаючи розповіді інших.

Е х е к р а т. Але ж і слухачі твої, Федоне, такі самі ревні прихильники Сократа, як і ти. Отож постарайся переповісти все, як зможеш найдокладніше.

[E] Ф е д о н. Гаразд. Насамперед скажу, що, коли я сидів у темниці з Сократом, мене охопило дивне почуття. Бо, хоч я був присутній при смерті дорогої мені людини, мене не проймав жаль. Навіть більше, Сократ здавався мені щасливим, Ехекрате, про це свідчило й те, як він тримався, і те, що він говорив! Він умирав так мужньо й достойно, [59] що мені здалося, начебто він і в Аїд{157} іде не без божественної волі, і що там, в Аїді, буде щасливіший, ніж будь-хто інший. Ось чому не дуже-то брали мене жалощі, — що було б цілком природно за таких сумних обставин, — але водночас я не відчував звичайної втіхи від філософської розмови (а розмова наша була-таки філософського змісту). Мене охопило, прямо кажучи, якесь дивне почуття, якась дивовижна суміш утіхи і водночас печалі, коли я згадував, що він має ось-ось умерти. Та й усі ми, присутні в той час у в’язниці, пойняті були таким самим настроєм: ми то сміялись, то плакали, [B] особливо ж один із нас — Аполлодор. Ти, либонь, знаєш його і його вдачу.

Е х е к р а т. Звичайно, знаю.

Ф е д о н. Так ось, він зовсім був прибитий горем, але і я сам був дуже засмучений, та й інші також.

Е х е к р а т. Хто ж там був тоді разом з тобою, Федоне?

Ф е д о н. Із тамтешніх громадян були: згаданий Аполлодор, Крітобул із батьком, далі Гермоген, Епіген, Есхін й Антісфен. Був і Ктесіпп із Пеанії, Менексен і ще якісь місцеві{158}. Платон, здається, прихворів.

Е х е к р а т. А з чужинців хтось був?

[C] Ф е д о н. Так. Був Сіммій із Фів, Кебет, Федонд, а з Мегар — Евклід і Терпсіон{159}.

Е х е к р а т. А Клеомброт і Арістіпп{160} не прийшли?

Ф е д о н. Ні, на жаль, не було їх. Кажуть, що вони саме попливли на Егіну{161}.

Е х е к р а т. Хто ще там був?

Ф е д о н. Мабуть, нікого більше.

Е х е к р а т. Що ж далі? Розкажи, про що ви там розмовляли.

Ф е д о н. Постараюсь переповісти тобі все від самого початку. [D] Ми, тобто я й інші, постійно і в попередні дні відвідували Сократа. Ми збиралися рано-вранці перед будинком суду, де розглядалася його справа. А суд міститься неподалік в’язниці. Чекаючи, поки відчиняться двері в’язниці, ми тим часом розмовляли. Відчинялись вони не дуже рано, а коли нарешті відчинялись, ми заходили до Сократа і не раз, бувало, проводили з ним цілий день. Так і того па­м’ятного дня [E] ми зібралися трохи раніше, ніж звичайно. Бо напередодні, коли ми ввечері виходили з в’яз­ниці, нам стало відомо, що повернувся корабель із Делосу. Тим-то ми домовилися, що прийдемо на звичне місце якомога раніше. Підходимо до в’язниці, виходить воротар, який нас звичайно впускав, і каже почекати: мовляв, Сократ сам нас покличе.

— Одинадцять{162}, — додав він, — саме знімають кайдани з Сократа. Вони постановили, що страта відбудеться сьогодні.

Трохи згодом воротар з’явився знову й сказав нам: заходьте. [60] Ми зайшли. Сократа щойно розкували; поруч сиділа Ксантіппа{163} — ти ж її знаєш — із дитиною на руках. Щойно вона нас побачила, заголосила, залементувала, за звичаєм жінок, приблизно так:

— Ой, Сократе, це ж сьогодні востаннє друзі будуть розмовляти з тобою, а ти — з ними!

Тоді Сократ поглянув на Крітона й сказав:

— Крітоне! Хай хто-небудь відведе її додому.

[B] І люди Крітона повели Ксантіппу, а вона ридма ридала й била себе в груди. Тим часом Сократ сів на ліжку, підібгав під себе ногу і став її розтирати. Роблячи це, він так промовив:

— Яка дивовижна штука, мої друзі, — те, що люди називають «приємним». І в якому дивному взаємозв’язку є воно з тим, що