Анрі Шарьєр - Метелик

мої. Даю одне лише правдиве слово: з цієї миті я намагатимуся бути якнайбільш корисним для вас.

Побачивши, що Нааль цілує його перстень, а бретонець – за ним, ми торкаємося губами єпископського персня й проводжаємо його власника до авто, припаркованого у дворі.

Наступного дня всі сповідаються перед єпископом. Я останній.

– Що ж, дитя моє, почни з найбільшого гріха.

– Скажу одразу, отче, що я не хрещений, але кюре у в’язниці у Франції сказав мені, що всі ми – хрещені й нехрещені – є дітьми милосердного Господа.

– Він казав правду. Гаразд. Ми вийдемо зі сповідальні, і ти про все мені розкажеш.

Я докладно розповідаю йому про своє життя. Очільник церкви слухає мене довго, терпляче, дуже уважно й не перебиваючи. Він тримає мої руки у своїх і часто зазирає мені в очі, інколи, в моменти, про які важко зізнаватися, опускає очі, щоб допомогти мені відкритися. У цього шістдесятирічного священика такі чисті очі й обличчя, що випромінюють щось дитяче. Його прозора й, цілком певно, сповнена нескінченною добротою душа проглядається в кожній рисочці на обличчі, а погляд світло-сірих очей проникає в мене, немов бальзам – на рану. Тихо, дуже м’яко, далі тримаючи мене за руки, він промовляє так ніжно, неначе шепоче:

– Інколи Бог посилає своїм дітям необхідність терпіти людську злобу, щоб той, кого він обрав жертвою, вийшов сильнішим і шляхетнішим, ніж доти. Бачиш, сину мій, якби тобі не довелося перетерпіти всі страждання, ти ніколи не зміг би піднятися так високо й настільки інтенсивно наблизитися до Божої істини. Скажу більше: люди, система й зубці жахливої машини, яка тебе перемолола, істоти з необхідності погані, які тебе так чи інакше мучили й завдали шкоди, зробили тобі найбільшу з усіх можливих послугу. Вони спровокували в тобі народження людини нової, вищої за першу; тож, якщо сьогодні в тебе є відчуття честі, доброти, милосердя й енергії, що необхідна для подолання всіх перешкод і можливості стати кимось вищим, ти завдячуєш цим саме їм. Думки про помсту, про відплату кожному залежно від тяжкості завданих тобі страждань не можуть процвітати в подібній тобі істоті. Ти маєш бути рятівником людства, а не жити, щоб завдавати болю, навіть гадаючи, що це заслужено. Господь був милосердним і сказав тобі: «Допоможи собі, і я допоможу тобі». Він допоміг тобі в усьому, навіть урятувати інших людей і привезти їх на свободу. Тільки не думай, що вчинені тобою гріхи дуже серйозні. Є багато людей, які посідають високе соціальне становище й припустилися порівняно з тобою значно серйозніших гріхів. От тільки в процесі покарання, призначеного людським правосуддям, вони не змогли піднятися так високо, як ти.

– Дякую, отче. Ви подарували мені велике полегшення на все моє життя. Я ніколи цього не забуду.

І цілую його руки.

– Ти вирушиш у дорогу, тобі трапляться інші небезпеки. Я хотів би охрестити тебе перед від’їздом. Що скажеш?

– Наразі залишмо все так, як є, отче. Мій батько виховав мене, не посилаючись на релігію. У нього золоте серце. Коли померла мама, він, наче мама, зумів знайти жести, слова й вияви уваги, щоб іще більше показати свою любов. Мені здається, що, охрестившись, я немовби зраджу його. Дайте мені час стати повністю вільним з відновленою ідентичністю й нормальним способом життя, щоб я міг йому написати й запитати, чи не буде йому боляче, якщо я відмовлюся від його філософії й прийму хрещення.

– Я тебе розумію, сину мій, і певен, що Господь з тобою. Благословляю тебе й прошу в Господа захисту для тебе.

– Ось так монсеньйор Ірене де Брюйн весь повністю в цій проповіді, – каже доктор Нааль.

– Авжеж, пане. Що думаєте робити тепер?

– Проситиму губернатора дати митниці наказ надати мені перевагу під час продажу захоплених у контрабандистів суден. Ви підете зі мною, щоб оцінити й вибрати те, що вам підійде. Решта – продукти, одяг – буде легкою справою.

З часу єпископської проповіді до нас стали регулярно навідуватися люди, зокрема під вечір, близько шостої години. Вони хочуть з нами познайомитися. Сідають на лави за столом, кожен щось та приносить і кладе на ліжку, не кажучи: «Ось я вам приніс». Годині о другій пополудні приходять сестри милосердя в супроводі настоятельки, які дуже добре володіють французькою. У їхніх сумках завжди повно чогось смачного, приготованого власноруч. Настоятелька дуже молода, їй менше сорока. Волосся, яке сховане під білим головним убором, не видно, але в неї блакитні очі та світлі брови. Черниця походить з дуже поважної (зі слів доктора Нааля) голландської родини, вона написала в Голландію з проханням знайти інший спосіб відправити нас у море. Ми приємно проводимо час разом, вона неодноразово просить розповісти про нашу втечу. Інколи просить розказати про це безпосередньо сестрам, які знають французьку. Якщо я забуваю або пропускаю якусь деталь, тихо закликає мене до порядку: «Не так швидко, Анрі. Ви проминули історію про гоко… Чому сьогодні ви забули про мурашок? Мурашки дуже важливі, адже саме через них бретонець у масці захопив вас зненацька!» Я все це розповідаю, бо то такі тихі моменти, цілком відмінні від усього пережитого нами, що божественне світло нереально осяває шлях занепаду, який поступово зникає.

Я оглянув човен, чудовий восьмиметровий човен, добре врівноважений, з високою щоглою й величезними вітрилами. Його справді збудували для контрабандних поїздок. Він повністю обладнаний, але на ньому повно воскових печаток митниці. На торгах якийсь чоловік починає з шести тисяч флоринів. Це близько тисячі доларів. Словом, нам його віддають за шість тисяч і один флорин після того, як доктор Нааль щось тому панові шепнув.

Підготовка зайняла п’ять днів. Наново пофарбований, набитий продуктами, які старанно складені в трюмі, човен з напівпалубою є королівським дарунком. Шість валізок, по одній на кожного, з новими речами, черевиками, усім, що необхідно, аби вдягтися, замотані в непроникну тканину й складені в рубці.

В’язниця в Ріо-Ачі

Ми відпливаємо на світанку. Попрощатися з нами прийшли доктор і черниці. Ми легко відчалюємо від набережної, нас одразу підхоплює вітер, і ми йдемо цілком нормально. Сходить сяюче сонце, нас чекає спокійний день, без історій. Я одразу зауважую, що на човні забагато вітрил і він не досить навантажений. Вирішую діяти обережніше. Ми мчимо на всіх вітрилах. Щодо швидкості цей човен – чистокровний рисак, однак ревнивий і легко дратується. Я йду чітко на захід. Вирішено, що трьох чоловіків, які приєдналися до нас у Тринідаді, ми нелегально висадимо на колумбійський