Агата Авенс - Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс

- Ось, власне, і все, що мені відомо, - сказав Ден, з надією дивлячись на мене, так ніби від мого рішення зараз залежало якщо не все його життя, то, щонайменше, найближче майбутнє.
Утім, Денис трохи лукавив, а точніше, замовчував про ті труднощі, з якими він зіткнувся під час пошуків няні. Так, не згадав він про те, що багато дівчат відмовлялися від місця, дізнавшись, що від ферми до найближчого населеного пункту не один десяток кілометрів, а автобус ходить тільки тричі на тиждень. Не згадав він і про свою репутацію холостяка і ловеласа.
Я це все чудово розуміла - готувалась же до співбесіди.
- Розумієте, Лано, я не знаю, що робити з ним, і він відчуває це. Він увесь час плаче і майже не спить... - Помовчавши, Підбуртний додав пошепки, ніби боявся що малий його почує і почне репетувати знову: - Я думаю, малюк мене просто ненавидить.
З кожним словом Дениса моє серце наповнювалося болем і співчуттям. Цей здоровань справді в розпачі і безпорадний нітрохи не менше за немовля. Але треба взяти себе в руки, я не можу дозволити собі слабкість, інакше мій план завалиться.
- А ви не думали віддати дитину в притулок?
- Ні, у мене рука не підіймається... Вже не знаю чому, але мати Марка довіряла мені, залишивши сина, і я не можу відмовитися від нього доти, доки не знайду її. Тим паче, що питання вже залагоджено. Комісія у справах дітей при міській раді ухвалила передати мені тимчасове опікунство над малюком на термін, доки його матір не буде знайдено.
Тут стало безмірно шкода малюка, який виявився втягнутим у всю цю історію. Адже він-то ні в чому не винен. Йому так не вистачає турботи і ласки... Як все це знайоме мені. Я твердо вирішила, що докладу всіх зусиль, щоб полегшити дитині життя. Але я повинна діяти жорстко, щоб не тільки Марк був під наглядом люблячих і розуміючих людей, а й десятки таких як він знайшли надійний захист. Я зарилася носом у тканину пелюшок і скоса подивилася на фермера. Шкода хлопця, але доведеться використовувати його доброту проти нього. Що ж, таке життя.
- Перепрошую, Денис Віталійович, - сказала якомога твердішим голосом і передала чоловіку дитину, після чого відступила на крок.
Зі здивуванням на обличчі Ден прийняв малюка, дбайливо притиснувши його до неосяжних грудей. Я ковтнула грудку в горлі і стиснула в напрузі кулаки. У найближчі дві хвилини мені доведеться бути переконливою. Найважче - не розридатися від цієї зворушливої картини. Величезний хлопець із виразом безпорадності на мужньому обличчі притискає до себе дитину, яка нічого не розуміє...
- Я передумала, - рішуче сказала. - Я не візьмуся за цю роботу.
Підбуртного немов обухом по голові вдарили. Він кліпав очима, не в силах зрозуміти, що відбувається. Поступово очі його наповнилися панікою.
- Як?! Але почекайте... Ви не можете так вчинити. Ви мені потрібні. Ви йому потрібні. - Ден підійшов ближче, простягаючи мені дитину. - Прошу вас, не їдьте. Зарплата хороша. У вас буде своя кімната, свій власний кухар. Вас тут просто на руках носитимуть.
Але я залишалася непохитною.
- Я прошу вибачення за завдані незручності, але я не можу погодитися. Мати хлопчика може забрати його в будь-яку хвилину, і тому в мене немає жодної гарантії, жодної соціальної захищеності. Що я робитиму, якщо втрачу цю роботу? Краще я пошукаю більш стабільне місце, вибачте. Та й, потім, ваше село знаходиться у такій глушині...
Наші погляди перетнулись... Якби не моя рішучість, я б озтанула і погодилася на цю роботу безкоштовно...
Ледве опанувала себе і ще раз негативно похитала головою.
- Ну прошу вас, благаю, погоджуйтеся. Я заплачу будь-які гроші, назвіть суму!
Він підійшов впритул, і я відчула аромат його тіла, в який вплітався теплий і зворушливий запах малюка.
- До того ж ви єдиний претендент із належною освітою. - Голос чоловіка звучав дуже переконливо, та й пахло від нього дурманно... - Усі рекомендації, про які ви говорили телефоном, уже перевірені. Ну хочете, я ще збільшу зарплату? Чорт забирай, я навіть готовий купити вам машину. Ви не можете відмовитися.
Він був такий милий і такий щирий, що я готова була погодитися на все, що завгодно. Я насилу знайшла в собі сили відступити ще на крок, щоб вирватися з того зачарованого простору, в якому я не мала влади над собою. Інстинктивно Денис простягнув руку, намагаючись зупинити мене, і його дотик немов підірвав мене зсередини, майже так само, як це сталося багато років тому. Я не могла поворухнути ні рукою, ні ногою.
- Усе, що завгодно, Лано, тільки назвіть.
У голові від звуку його голосу коїлося щось невимовне, вуха горіли, лоб палав від жару, що охопив усе тіло. Боже, навіщо я взагалі прийшла сюди? Усе змішалося в думках. Ах, так! Ну звісно! Я тут, щоб вийти заміж за Дениса... Точніше, щоб одружити його на собі.
- Одружуйтеся зі мною, - вимовила я, насилу розліпивши губи.
Він глянув на мене як на божевільну. Чорт, не так я планувала сказати це! Даремно я вимовила ці слова в гарячці, треба було залишатися холодною і розважливою, адже, зрештою, йдеться про бізнес, а не про створення сім'ї, кохання та інші дурниці. Принаймні, хотілося б сподіватися, що так воно і є.