Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

Директорка вийшла, а Катя впала в крісло. Із завданнями, що дала їй керівниця, впоратися за ранок було не можливо, але зараз це мало її турбувало. Катю взяли в Зегер-груп. І нехай це лише випробувальний термін. Скористатися цією можливістю вона була зобов'язана.

Перше, що зробила білявка, занотувала всі завдання на листочку паперу: зайти до відділу по роботі з персоналом, навести лад в приймальні, обдзвонити керівників. Друге завдання здавалося найскладнішим, то з нього Катя і почала. Вона вирішила не чекати наступного дня і пірнула в купи документів, які височили на столі, щоб відсортувати їх та з'ясувати які наразі є актуальними.

Час збігав непомітно. Поглядаючи на годинник, дівчина казала собі: "Ще десять хвилин і піду... До половини попрацюю і піду... Ще зараз оце дочитаю і піду..."

- Доброго вечора. Ви додому не збираєтеся? - в порозі завмер здивований охоронець. - Вже пів на одинадцяту. Я думав тут світло забули вимкнути, - придивившись до дівчини, чоловік зсунув брови. - А ви хто?

- Я... Мене взяли на посаду секретаря директора з продажу, - жахаючись того, як вже пізно і як сваритиметься мама через те, що вона так і не подзвонила, відповіла Катерина.

- Можна ваш документ? - суворо мовив охоронець.

Трохи повагавшись, Катя простягла тимчасовий пропуск, який їй виписали вранці.

- Тут написано, що ви повинні пройти співбесіду на спеціаліста тендерного відділу, - прочитав документ охоронець й став схожий на пружину, що от-от розгорнеться стрімким рухом.

- Так, але потім дещо змінилося... - Катерина замислилася як краще розповісти довгу історію цього дня.

А охоронець тим часом спохмурнів ще сильніше та простягнув руку.

- Ходімо зі мною.

Дівчина кивнула, зібрала свої речі та вийшла з кабінету, замкнула двері. Вона думала, що її виведуть з будівлі.

- Звідки у вас ключ? - поцікавився охоронець, поки вони йшли до ліфта.

- Юлія Володимирівна дала мені його.

- Ви проходили співбесіду зі службою безпеки? - продовжував питати чоловік монотонним голосом, наче в робота.

- Ще ні, - Катя почала нервувати, коли вони вийшли не в холі, а в незнайомому коридорі та повернули за ріг. - Я пізно закінчила сьогодні. Юлія Володимирівна сказала, що відділ по роботі з персоналом вже закритий і щоб я вранці зайшла туди та оформила всі необхідні документи.

- Тобто ви без дозволу розбирали документи, до яких у вас ще не було допуску?

- Але Юлія Володимирівна сказала мені це зробити.

- Справді? Ми це перевіримо.

Катя сиділа в кабінеті служби безпеки та нервово перебирала пальці. В яку біду вона вскочила через свою некомпетентність. Звісно, Юлія Володимирівна не просто так сказала спершу зайти до відділу по роботі з персоналом, а вже потім виконувати її завдання. Своїми вчинками та словами вона не тільки себе підставила, а ще й Юлію Володимирівну, яка про її зухвальство й не знає. Тільки тепер, аналізуючи свою розмову з охоронцем, дівчина зрозуміла, що її слова могли не правильно зрозуміти.

- Ви усвідомлюєте, що ваші дії є протизаконними? - гримнув, сідаючи у крісло чоловік у чорному костюмі. Він представився як старший зміни охорони, Дмитро Юрійович Ткаченко.

- Пробачте, - перелякано пискнула дівчина, всі раціональні думки знову вискочили з голови, я перелякані горобці. - Я вирішила, що так швидше впораюся з роботою, яку мені доручили. Я не знала...

- Не знали, що?

- Я думала, що... Юлія Володимирівна сказала про випробувальний термін, от я і вирішила, що це нормально, якщо я залишусь трішки довше та вчасно виконаю те, що вона доручила.

- Тобто вона вам сказала залишитися?

- Ні. Вона сказала прийти завтра, але завдань було так багато. Я думала, що краще почати з вечора.

- Вам сказали приходити наступного дня, але ви лишилися, незважаючи на те, що ще не були офіційно прийняті на роботу, не пройшли перевірку, не підписували контракт про нерозголошення інформації. Так?

- Так, - Катя опустила голову. - Пробачте. Я не знала...

- До чого тут знання? Я кажу логічні речі, хіба ні?

- Мені так хотілося добре себе зарекомендувати...

- Тому ви порушили правила?

Катя відчувала, що її загнали в глухий кут. Що б вона зараз не сказала, їй не було виправдання і цей чоловік у чорному костюмі про це прекрасно знає. Що тепер буде? Вони викличуть поліцію, її заарештують?

До кімнати зайшов ще один чоловік в чорному костюмі. Він був значно молодшим, але погляд такий самий похмурий та колючий. Ледь піднявши очі Катя знову їх опустила.

- Ми зв'язалися з Юлією Володимирівною. Вона підтвердила слова дівчини про випробувальний термін, але вона не просила її залишатися. Втім, пані Волкова припускає, що могла дати розмите розпорядження, тому просить відпустити дівчину додому. А ще телефон дівчини вібрує з того часу, як ви зайшли.

- Мама, - підвела голову Катя. - Вона хвилюється.

Дмитро Юрійович кивнув молодшому співробітнику, й той вийшов. За мить повернувся з речами Катерини. Дівчина швидко дістала з кишені телефон та взяла слухавку.

- Катрусю, люба. Що сталося? Де ти? Чому не береш слухавку? - стурбовано заторохкотіла мама.

- Мамо, пробач. Я ще на роботі. Тут дещо сталося...

- На роботі? З першого ж дня такі навантаження? Ти впевнена, що варто туди влаштовуватися?

- Ой, мамо, мене, можливо, й не візьмуть, - білявка якомога непомітніше змахнула сльозу. Вона боялася глянути на чоловіків, які напевно зараз пильно прислухалися до її розмови. - Давай я вдома тобі все розповім.

- Ну гаразд. Я замовлю тобі таксі.

Катя підвела погляд на чоловіків. Обличчя обох були кам'яні, жоден не співчував маленькому дурному дівчиську, яке в перший день примудрилося здобути собі стільки проблем. Провалити співбесіду через домагання можливого керівника, схибити при виконанні першого ж завдання, а потім ще й перед службою безпеки завинити.

- Я спостерігатиму за вами, Катерино Віталіївно, - пообіцяв старший зміни. - Зараз можете йти.