Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Я ніколи не курила та чомусь саме зараз відчувала у цьому гостру необхідність. Дим ніби стирав мені памʼять, знищував всі клітини кохання і болю які досі жили в мені. Очищував думки і змушував жити далі.

Викинувши недопалок у смітник, я струсила з голови сніг, який досі безупину йшов, ніби прикриваючи мої сліди любовного злочину, і знову зайшла в смердючий клуб.

-Софі, ти захворієш!-гаркнула на мене Ребекка, закинувши в мийку брудний посуд. Вона вже неодноразово просила мене вдягати куртку, коли я виходжу на вулицю, та здається я не відчуваю ні холоду, ні тепла.

Жінка мала вигляд молодої дівчини, приблизно двадцяти трьох років, з мілкими кудрями на голові і широкими плечима. Та характер виказував її справжній вік.

Вона мала б бути господинею у великому маєтку чи матірʼю трьох, а радше чотирьох дітей, а не розведеною, пригніченою і абсолютно нещасної, проте молодою, жінкою.

-Не хвилюйся за мене.-відповіла я і пройшла через всю кухню, в якій стояла гаряча пара,  до виходу в шумну залу.

-Прийми будь ласка замовлення, бо я не встигаю.-попросила брюнетка з і я кивнула, воліючи хоч якось допомогти їй.-Дякую. На другому поверсі.-пояснила Ребекка і я вийшла в наповнену людьми залу. Тут смерділо димом, алкоголем, потом і коханням на одну ніч. Було тісно, дуже жарко і надто гучно, порівняно з тим, що відбувалось надворі. Я пройшла понад стіною, аби нікого не зачепити, до барної стійки і взяла звідти меню в цупкій зеленій обгортці. Зазвичай ніхто не замовляв закуски чи страви, радше алкоголь і можливо піцу, та мій робочий обов'язок не дозволяв пройти повз цієї книжки.

Сьогодні я була вкрай знервована і дуже не зосереджена через розмову з клятим Тайлером. Його умови і погрози вже набридли за ці болючі десять днів. Хотілось провалитись крізь землю і не бачити його. Не чути цього гидкого голосу, не бачити цих вкрай знайомих очей.

Легше втопитись в кипʼятку, ніж зустрітись з ним ще хоч раз.

Я піднялась по скляним сходинкам, які були вдалим інтерʼєрським дизайном, на другий поверх і підійшла до одного із столиків в кутку. Освітлення тут було погане, зате промені блакитно-зеленого світла, які лились від стерео системи, досягали аж сюди.

Інтерʼєр цього клубу лишав, на мій погляд, бажати кращого. Чорні шкіряні дивани аж надто застарілого фасону, такого ж кольору деревʼяні столи столи, зелені доріжки і не справжні зелені квіти на стінах, що видавали всю дешевизну цього закладу, якщо його можна було так назвати. Все це буквально не мало смаку, проте весь Паял був тут з дня відкриття, кидаючись на щось нове, як бджоли на мед.

-Доброго вечора, ви вже визначились з замовленням?-привітно запитала я, підійшовши до столика в найтемнішому кутку і моє тіло ніби вдарило розрядом струму. Піт проступив по всьому хребту і якесь зрадливе тремтіння зʼявилось в руках.

Холодний зелений погляд Кемерона просік мене і я розгублено відкрила рота та не змогла вимовити жодного слова. Лише хапала повітря і марно намагалась заспокоїтись.

Його очі як і раніше, а може ще сильніше, викликали мурахи на шкірі. Епізоди з нашого щасливого минулого одною миттю промайнуло перед очима, які одразу набрались сльозами.

Я хотіла кинутись до нього, благати пробачити, клястись у коханні, та замість того навіть не ворухнулась.

-Привіт.-тихо сказала Інес, поглянувши на мене і я нарешті перевела на подругу погляд. Шелбі обіймав її за плечі, навіть не дивлячись на мене і це боляче вдарило невидимим кулаком по моїх глудях. Я прикрила очі і зрозуміла, що це подруга притягла їх сюди, щоб ми з Кемероном поговорили, така була її задумка. Та це не мало сенсу, бо Тернер не пробачить мені. Нізащо. Він гарно дав це зрозуміти.

-Поклич іншу офіціантку.-холодно гаркнув Кемерон і я відчула, що сльози ось-ось прорвуться, тому просто кивнула, востаннє пробігши по хлопцю поглядом. Його серйозний вираз і льодяні очі говорили самі за себе. Ми більше ніхто. Я для нього ніхто. І що б не сталось, так це і лишиться.

Він був геть коротко підстрижений, очі палали гарячим вогнем, який спалив би все довкола. Звичний для нього чорний спортивний костюм, на голові капюшон, що ховав його від цього світу. Кісточки на пальцях ще досі не загоїлися із зіткненням з Тайлером і мабуть він навіть не обробляв їх. Хотілося торкнутись його руки, допомогти йому втамувати біль, по клястись у вірності, та це не мало сенсу. Жодного сенсу.

Все в ньому було таке рідне... хотілось кинутись в його обійми, відчути його тепло, як раніше. Та це вже було з роду казок. Бо такі як Тернер не пробачають. Радше вбивають, або знищують привід для твого існування, але точно не вибачають.

Я мовчки пішла до сходинок і зрозуміла, що плачу. Сльози без зупину біжать по щокам, залишаючи солоні сліди, які я марно намагаюсь витерти. Здається, в середині щось обірвалось. Ніби остання мотузочка, за яку трималась надія.

Надія, що все ще можна повернути, що втрачене можна віднайти.

Але ні. Я тішила себе марними сподіваннями.

-Софі?-раптом чую тихий голос поряд і Ребекка хапає мене за плечі, так міцно, що її пальці буквально впиваються в мою шкіру. Вона допитливо заглядає мені в очі з якимсь материнським теплом і від цього жесту, я ховаю погляд в ноги. Я мовчки віддаю їй меню і намагаюсь пройти далі, доки вихор запитань, яким вона захоче мене накрити, не піднявся, як хвиля над берегом.

-Прийми замовлення, будь ласка.-тихо прошу я, добре розуміючи, що обтяжую цим жінку, і прямую до туалету. Буквально залітаю туди і зриваю з поясу зелений робочий фартух, кинувши його на раковину.-Ненавиджу...-шепочу я сама собі і вдаряю долонею по кафельній стінці від безвихідності.

__________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Я відкриваю двері смердючого і заходжу всередину. Тут смердить травою і димом від цигарок, світло тьмяне, а одна з продовгуватих ламп на стіні мигає, змушуючи примружити очі від яскравих спалахів. Якась дівчина в рожевій сукні кидає на мене збентежений погляд, коли я хапаюсь за ручку жіночого відділення і вже збирається перехопити мою руку.