Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— Містере Джонс, не раз виникали припущення стосовно причетності проклятих дітей до дефіциту дивії. Як ви це можете пояснити?

Морріґан упустила ручку.

— Я… я не певен… Я не зовсім розумію, про що ви, — сказав збентежений містер Джонс.

А тим часом журналісти насідали:

— У Світлопівдні та Східноспіві зареєстровані три прокляті дитини, на відміну від округу Квітучого Краю, у якому наразі немає проклятих дітей і якого не торкнувся дефіцит дивії. У Великому Вовчеземі також зареєстрована проклята дитина — донька чільного політика Корвуса Кроу. Чи це означає, що той округ буде наступною жертвою кризи?

— Повторю, немає ніякої кризи…

Морріґан застогнала і вимкнула радіоприймач. Тепер її звинувачують у тому, чого ще навіть не сталося. Скільки листів із вибаченнями їй доведеться написати наступного місяця? Від цієї думки руку звела судома.

Вона зітхнула й підняла ручку.

Шановне Мармеладне товариство Джекалфакса!

Вибачте за мармелад.

Щиро

М. Кроу

Батько Морріґан — канцлер Великого Вовчезему, найбільшого з чотирьох округів Зимноморської Республіки. Дуже зайнятий і страшенно діловий, він зазвичай працював навіть у тих рідкісних випадках, коли з’являвся вдома на вечерю. З обох боків від нього сиділи Правий і Лівий, його постійні та всюдисущі асистенти. Корвус мав звичку звільняти своїх помічників і наймати нових, тому одного разу він припинив запам’ятовувати їхні імена.

— Відправ нагадування генералові Вілсону, Правий, — сказав батько саме тоді, коли Морріґан сіла за стіл до вечері. Навпроти сиділа її мачуха Айві, а на іншому кінці столу — Бабуся. На дівчинку ніхто не дивився.

— Його відділ повинен подати на розгляд кошторис для будівництва нового польового шпиталю не пізніше ніж на початку весни.

— Так, канцлере, — сказав Правий, тримаючи примірники блакитної тканини в руках. — А як щодо нової оббивки у ваш кабінет?

— Лазурова підійде, гадаю. Поговоріть про це з моєю дружиною. Вона в таких речах експертка. Так, кохана?

Айві променисто всміхнулась.

— Барвінковий, любчику, — сказала вона з дзвінким хихотінням, — пасуватиме до твоїх очей.

Мачуха Морріґан не була схожа на жительку маєтку Кроу. Накручене золоте волосся та засмагла шкіра (згадка про літній відпочинок, який вона провела, «знімаючи стрес» на розкішних пляжах південного сходу Квітучого Краю) різко контрастували з синяво-чорним волоссям та хворобливо-блідим відтінком шкіри родини Кроу. Ті ніколи не засмагали.

Морріґан вважала, що саме тому Айві так подобалась батькові. Вона зовсім не схожа на них усіх. На тлі похмурої їдальні Айві здавалась екзотичним витвором мистецтва, який Корвус привіз із відпустки.

— Лівий, є новини із Шістнадцятого табору щодо спалахів кору?

— Спалахи кору ліквідовано, пане, але вони все ще зазнають перебоїв з енергією.

— Часто?

— Раз на тиждень, може, двічі. У прикордонних містечках зростає невдоволення.

— У Великому Вовчеземі? Ти певен?

— Нічого схожого на заколоти в нетрях Світлопівдня, пане. Просто незначна паніка.

— І вони гадають, це через дефіцит дивії? Маячня. У нас немає ніяких проблем. Маєток Кроу функціонує прекрасно. Глянь лише на освітлення — яскраве, наче вдень. Наші генератори, певно, до краю заряджені.

— Так, пане, — сказав Лівий збентежено. — Це… Громадяни не могли цього не помітити.

— Ох, галас і теревені, — пробурчав голос з іншого кінця столу. Бабуся, як завжди, була зодягнена офіційно, у довгу чорну сукню, а коштовності обвивали її шию та прикрашали пальці. Її шорстке сталево-сиве волосся було туго зібране в розкішний пучок на самій маківці. — Я не вірю, що дивії бракує. Ці дармоїди просто не сплатили рахунків за енергію, от і все. І я б не засуджувала Езру Сквола, якби він вимкнув їм світло, — додала вона, нарізаючи стейк на маленькі криваві шматочки.

— Відкоригуйте графік на завтра, — звернувся Корвус до асистентів. — Я відвідаю прикордонні містечка, потисну трохи рук. Це має закрити їм рота.

Бабуся пхекнула:

— Їм шиї треба потиснути, а не руки. У тебе ж є хребет, Корвусе, не забувай.

Батько кисло скривився. Морріґан намагалась стримати посмішку. Якось вона почула, як служниця сказала, що Бабуся — «жорстока хижа стара птаха, зодягнута в сукню леді». Морріґан подумки погодилась, але усвідомила, що їй узагалі-то подобається спостерігати за жорстокістю, коли та не спрямована в її бік.

— Завтра… завтра День пропозицій, сер, — сказав Лівий. — Ви обіцяли прочитати промову для місцевих правомочних дітей.

— Боже мій, ти правий. — («Ні, — подумала Морріґан, накидаючи собі в таріль моркви. — Він лівий».) — Яка незручність. Не думаю, що можна цього року знову все скасувати. Де і коли?

— У мерії. Опівдні, — сказав Правий. — Там будуть діти зі школи Святого Христофора, Академії Мері Генрайт і Підготовчої школи.

— Добре, — сумно зітхнув Корвус. — Але поклич «Хроніку». Переконайся, що вони висвітлять цю подію.

— А що за День пропозицій? — Морріґан проковтнула шматок хліба.

Як бувало часто, коли Морріґан відкривала рота, усі присутні повернули до неї обличчя з нерішучими та здивованими поглядами, ніби це лампа на столі раптом відростила ніжки та затанцювала по кімнаті.

Запанувала тиша. А потім…

— Можливо, ми могли б запросити благодійні школи в мерію, — продовжив батько, наче ніхто й не озивався. — Зробити щось для нижчого класу — непоганий піар.

Бабуся важко зітхнула.

— Корвусе, заради всього святого, тобі потрібен лише один малолітній ідіот для фото, і таких на вибір завтра буде сотні. Просто вибери одного, найбільш фотогенічного, потисни руку і їдь собі. Немає необхідності так усе ускладнювати.

— Хм, — кивнув він. — Справді, мамо. Лівий, передай-но сіль.

— Узагалі-то, пане, — прокашлявся Правий, — можливо, покликати менш привілейовані школи — не така вже кепська ідея. Це може забезпечити нам фото на обкладинках.

— Ваш рейтинг на периферії міг би стрімко зрости, — додав Лівий, нахиляючись по сіль.

— Не прибідняйся, Лівий, — сказав Корвус, краєм ока поглядаючи на доньку. — Мій рейтинг кругом міг би стрімко зрости.

Морріґан відчула укол провини. Вона знала, що найважчим випробуванням у житті її батька були спроби втримати контроль над прихильністю спільноти виборців Великого Вовчезему, у той час як його єдина донька винна в усіх їхніх бідах. Той факт, що Корвус Кроу вже п’ятий рік обіймав посаду канцлера, маючи такий значний недолік під боком, уже можна було вважати