Марі Ді - Дружина боса , Марі Ді

Я прийшла до тями тільки тоді коли губи Кирила зіткнулися з моїми. Я швидко його відштовхнула.

— Ти що, зовсім божевільний?! Ти що робиш?  — Кирил тільки хмикнув.

— Навіщо питала чи хочу я? А що? Я ж чоловік. Рік без сексу. Тому вирішив, що ти зможеш зігрівати моє ліжко. Як то кажуть: "На безриб'ї та рак риба".

Боляче, як боляче... Я навіть не помітила як відважила ляпас Кирилу.

— Не смій! Ніколи так зі мною не розмовляй, я тобі не якась там жінка легкої поведінки, щоб все це слухати. І ти не просто чоловік. Ти тварина. Сам погодився, що зможеш витримати, а зараз відмовляєшся від своїх слів!

— Валерія...  — зітхнув Кирил і почав йти до мене.

— Ні! Не наближайся до мене! Я тебе ненавиджу! Навіщо ти все ускладнюєш? Я хотіла, щоб цей рік ми провели як друзі. Хотіла, щоб один одного краще дізнались. А ти до мене поліз!

— Я...  — я навіть слухати не стала його жалюгідні виправдання та пішла до своєї кімнати.

Залізла під ковдру та почала плакати. Я ж кохаю його, а він так зі мною!

***

Вранці я прокинулася на диво бадьоро. Поки не згадала минулий вечір. І що тепер робити? Як ми будемо спілкуватись?

Прийнявши ванну, я пішла на кухню. Кирил вже був там, а на столі був сніданок. Яєчня, тости та кава.

— Доброго ранку,  — сказав Кирил з... холодним поглядом? Наче нічого не було?! Ну я теж можу бути холодною!

— Доброго,  — пробурмотіла я.

— Валеріє, пробач. Я правда все це не мав на увазі.

— Угу...

— Забудьмо все і продовжимо те що почали. 

— Ок.

— Добре. Дивись, в мене вже є план: сьогодні ти весь день будеш розповідати, що ввечері у тебе побачення. Потім після роботи я при всіх підійду до тебе і заберу тебе на побачення. Ця новина розійдеться по всій компанії. Ми поїдемо в ресторан, посидимо і зробимо селфі яке викладемо в наші соціальні мережі. І напишемо, що ми зустрічаємося.

— Ок.

— Нумо снідати і їдемо на роботу.

— Ок.

— Ти сьогодні скажеш ще щось, окрім "Ок"?!  — О! Ми тепер злимося? Як класно. А я завжди слухаю такі його відповіді й не скаржуся.

— Не твоє діло. Я зроблю все що ти сказав, які до мене ще питання? Тобі повинно бути все одно на мене.

— Ти права. Ми просто партнери, які отримають в кінці, те що хочуть і розійдуться.

— Як круто що ти розставив всі точки над "і". Але я розумію це і без твого пояснення.

— Просто молодець! Сідай вже снідати.

***

Приїхавши на роботу ми розійшлися по своїм місцям. Близько другої години дня до мене підійшла Анжела.

— Почула, як бос замовляв столик у ресторані. Бачиш не потрібна ти йому!  — з єхидною посмішкою промовила вона.

— По перше, я до нього не лізу як ти. По друге, значить і ти йому не потрібна, якщо на побачення йде не з тобою.

— А звідки ти знаєш що не зі мною?  — почала стібатися вона.

— Знаю, тому що він іде зі мною.  — Її обличчя треба було бачити. Вона стала біліша за крейду.

— Брешеш!  — вона почервоніла від гніву.

— Ні, не брешу,  — спокійно промовила я.

— Брешеш!

— Ні, не брешить.  — ми почули голос Кирила, а потім побачили й самого його.

— Як....

— Поки ти чутки розносиш, хтось працює. І поки ти з багатьма дівчатами вішаєшся на мене, Валерія тихо працювала. Ось я її й помітив.  — Кирил підніс мою руку до своїх губ та поцілував. Я побачила що біля нас було багато людей зі здивованими поглядами. На іншому кінці коридору я побачила Константина Євгеновича з посмішкою. Він був головний в іншому відділі та також найкращий друг Кирила.

— А тепер всі працювати!  — сказав Кирил.