Марі Ді - Дружина боса , Марі Ді

— Це напевно якийсь жарт?  — сказати, що я в шоці це нічого не сказати.

— Ні,  — чітко сказав Кирил Олексійович.

— Навіщо вам, щоб ми одружились?

— Це буде фіктивний брак,   — він підвівся та підійшов до вікна,  — розумієте, Валеріє, в мене декілька місяців тому помер батько. Він залишив у спадок 50 відсотків акцій цієї компанії. 

— Співчуваю вашій втраті, але я вже працюю декілька років і ніколи не бачила тут вашого батька.

— Все вірно, він хворів 5 років, тому увесь цей час працював з дому. Розумієте, мій тато дуже хотів, щоб я був щасливий і тому залишив мені ці відсотки при одній умові: я повинен мати дружину. Через пів року я буду мати змогу отримати свою частину, але до цього мені потрібно одружитись. Тому пропоную контракт: ми рік у шлюбі, ніхто про це не знає, окрім моєї мами, я отримаю свою частину і ми повинні бути ще пів року у шлюбі, щоб ніхто не зрозумів про фіктивність браку. Якщо я не заберу частину компанії, то до неї дійдуть не дуже гарні люди та ми можемо нашу компанію поховати. Що ви хочете після розлучення?

— В сенсі?

— Ну ви мені допоможете і я повинен щось замість.

— А ні-ні нічого не треба.

— Так не піде, добре подумайте, я ж все одно щось зроблю, так краще скажіть.

— Ну... розумієте...

— Кажіть вже!

— В мене батьки загинули, коли мені було 5 років і я зростала у дитячому будинку. Грошей на нормальну квартиру немає, чи могли б ви мені трішечки в цьому питанні допомогти? Чи я це забагато прошу?

— Знаєте, Валеріє,  — посміхнувся бос, і це була найкраща посмішка у світі,  — інша б просила, наприклад частину спадку. А ви тільки квартиру купити.

— Ні-ні-ні, ви що?! Як купити? Це дуже дорого, ви хоча б на декілька місяців грошей дайте, а я далі якось сама.

— Все ж таки ви дивовижна дівчина і я розумію, що не помилився в вас. Я хотів собі фіктивну дружину, якій я б міг довіряти.

— А ваша мама знає про це, так?

— Так, це була навіть її ідея. Тато дуже любив цю компанію і якщо хтось погубить останню пам'ять, то вона це не переживе. 

— Я зрозуміла. А жити ми будемо...

— В мене у квартирі, тому можете сьогодні з'їжджати зі своєї квартири до мене. 

— А який в нас, ну план? Типу спочатку ми зустрічаємось, потім пропозиція і весілля.

— Так, ми декілька разів сходимо на побачення, потім я зроблю вам пропозицію і потім скромне весілля. Ну так що, ви згодні?

— Згодна?

— Ось і чудово, тоді підписуємо договір і ввечері мій водій відвезе вас до вашого дому, а потім до мене у квартиру. 

— Добре.

Ми підписали договір і я пішла працювати. Досі не можу повірити, що я начебто дівчина боса. На роботі, до речі, ми поки нічого не кажемо, а вже на цих вихідних ми підемо в заклад де буде багато ЗМІ та після цього всі ітак будуть знати.