Аманді Хоуп - Нескорена імператриця, Аманді Хоуп

-

Імператор з самого початку не збирався залишати її живою — все було чітко сплановано. Він передбачив навіть її опір.

Тому відіслав її подалі від столиці та людей, які могли їй допомогти. Він відправив її в цей глухий кут, щоб спокійно розправитися подалі від чужих поглядів.

У якийсь момент, розчистивши довкола себе простір, вона обернулася і глянула в очі людині, яку так віддано любила всі ці роки.

- Чому? - вимовила в розпачі, і з куточка її розбитих губ потекла кров.

- Як ти смієш ... - хотів знову звинуватити її один із чиновників, але імператор жестом руки зупинив його.

- Чому? – перепитав він, наче здивувався, що вона не розуміє елементарних речей. – Я завжди припинятиму будь-яку загрозу державі для того, щоб Великий Антон жив у мирі.

- Загрозу?! – з гіркотою та здивуванням повторила за ним імператриця. – Я Ваша дружина та мати Вашого сина!

Крикнула вона, змахнувши мечем у його бік.

На його вустах з'явилася саркастична посмішка. Крегаст використав її розум, її військові таланти, її серце та армію її сім'ї, щоб зійти на трон. Тепер вона стала не потрібна. Але вголос імператор сказав зовсім інше.

- Армія сім'ї Белтрам стала занадто величезною і некерованою, - заявив чоловік, проігнорувавши її слова. - Я вирву з коренем будь-яку можливість бунту. Без тебе армія стане, наче тигр без зубів.

Його слова падали в душу, подібно до важких каменів. Белтрам Ліннея відчувала себе тонучою в болоті навколо була лише брудна трясовина, що затягувала з кожною миттю все сильніше і сильніше.

Але вона не хотіла здаватись. Набравши у груди повітря, імператриця продовжила говорити. У її словах було стільки гніву та образи, що навіть ті, хто звинувачував її, застигли, опустивши голови.

- Коли ви сходили на трон, Ваша Величність, казали, що імперія ніколи не забуде, як серце сім'ї Белтрам захищало цю державу. Одинадцять років я на полях битв, як чоловік носила зброю і крок за кроком йшла до цієї ситуації. Ви обіцяли мені почесті і нагороди і вірність на все життя. Але сьогодні ви зрадили мене!

– Я це роблю для імперії! – зло видав імператор.

- Брехня! - закричала у відповідь вона і, тицьнувши пальцем в наложницю, що стояла поруч з ним, додала. – Ви це робите лише для себе! Зганьбивши всі принципи і порушивши своє слово!

Вона навіть не намагалася згадати про їхнє кохання. Цієї миті вона раптом виразно відчула, що ця людина з холодним серцем ніколи її не любила. Це лише вона була засліплена любов'ю і через свою нерозсудливість втратила все: батьків, братів, сина і навіть життя.

- Образа імператора! Вбити бунтівницю! – холодно сказав Гордор Крегаст, дивлячись на неї байдуже.

Солдати за наказом відразу накинулися на імператрицю з усіх боків.

Белтрам Ліннея боролася, як лев, нікого більше не щадила. Незабаром простір довкола покрився горою трупів, а живі підіймалися по тілах своїх товаришів, щоб дістатись могутньої войовниці.

Імператор із хвилюванням спостерігав за її останнім боєм. Вона була неймовірна, він згадав, що такою ж гарною вона була на полях битв, чим захоплювала його.

Вороги її звали Вогненною фурією армії «Летючого фенікса». Навіть у таборі супротивника захоплювалися дочкою генерала Белтрам.

Імператор насупився, несподівано спіймавши себе на думці, що робить велику помилку, але відразу прогнав неугодну думу, глянувши на прекрасну Елоїзу Морнар.

- Лейф Оберг, чого ти чекаєш? - прикрикнув на генерала внутрішньої служби, що весь час стояв осторонь, похнюпивши голову.

Той тієї ж миті подав знак і Ліннею оточили сотні лучників. Вони підняли свою зброю і направили на імператрицю.

Солдати відразу розступилися. Вона залишилася одна в центрі битви вся в крові та ранах. Обладунки були просякнуті кров'ю, плащ, оббитий хутром, став брудно-червоного кольору, зачіска розтріпалася, явив світові чорне волосся, з яскраво-білими пасмами сивих локонів. Їй було лише тридцять шість років. Вона могла б ще радіти життю, посміхатися дітям та онукам. Але комусь дуже заважала свавільна імператриця, і її засудили до смерті.

- Готуйся! - вигукнув генерал, і ось уже були напнуті луки.

Вона могла б відбити мечем десяток стріл, але лучників були сотні. Белтрам Ліннея зрозуміла, що настав її кінець.

Імператриця глянула на небо. Темні хмари заслонили собою весь простір. На обличчя впали холодні сніжинки.

Вона востаннє глибоко зітхнула і гірко посміхнулася.

Генерал змахнув рукою.

Сотні стріл злетіли в її бік і пронизали груди, не залишивши живого місця, але імператриця Белтрам все ще стояла, дивлячись у небо з незбагненною  усмішкою на вустах.

По рядах воїнів пройшов вигук здивування, вони шарахнулися в різні боки. Звідки в цій жінці було стільки сили, щоб померти, стоячи з високо піднятою головою, так і не схилившись перед ворогами?!

Раптом снігопад став сильнішим, ніби хтось на небі хотів прикрити злочин білим покривалом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍