Аманді Хоуп - Нескорена імператриця, Аманді Хоуп

Герцога Лабонта обережно перенесли й посадили у карету, Ліннея залізла за ним слідом.

- Не лише ти вмієш користуватися голками! - вимовила з глузуванням, дивлячись на мирно сплячого юнака.

- Пані, він? – тривожно спитав Пенья, боячись, як би вони не нашкодили такому важливому пану.

- Та спить він, спить! - заспокоїла його дівчина. - Відпускай своїх людей, цього разу обійшлося без бійки.

- Балуєте ви їх, пані! – усміхнувся у свою чергу хлопчина, вибираючись із карети. - Вже вдруге за прогулянку такі гроші платите.

- Нехай не розслаблюються! - відмахнулася Ліннея.

Беплер Пенья пішов виконувати розпорядження, а пані залишилася з Його Світлістю.

- Добре розгляну тебе, поки спиш! - промовила вона, доторкнувшись до обличчя герцога. - Буває ж така досконала краса. Жодної вади!

Вона обережно повернула його обличчя в один і в інший бік.

- Ура! Знайшла! - раптом вигукнула. – У вас на шиї родимка! Шкіра не така бездоганна!

- Всі пішли! – зазирнувши в карету Андеш і зніяковів, побачивши, як пані тримає обличчя бранця у своїх долонях.

- Відвезіть Його Світлість подалі від імператорського палацу, - прибравши руки, швидко заговорила Ліннея. - Прослідкуйте, щоб ніхто не завадив його сну. Хай добре виспиться!

- Слухаю! – стримуючи посмішку, відповів хлопчина.

Віддавши розпорядження, пані Белтрам вибралася з карети і на критому візку, яким приїхала, повернулася додому.

Того ж вечора отримала звістку про те, що герцог благополучно проспав весь суд. Прокинувся, вивалився з карети. Озирнувся довкола і несподівано розреготався.

Він ще не знав, що імператор був дуже на нього злий, наказуючи розшукати пропажу. Знайшли його в той момент, коли герцог саме під'їжджав до будинку. У власний двір йому ввійти не дозволили, і у супроводі охорони герцог пішов у палац.

Звісно ж, цього дня жодного призначення не відбулося. Чиновники, роздратовані, були відправлені додому.

Доньку генерала ці новини потішили. Невдоволення чиновників їй на руку.

Тільки її дії призвели лише до відстрочки. Герцог обов'язково виплутається, ще й оберне ситуацію на свою користь. У цьому Ліна не сумнівалася і тому взялася за написання листів. У наступний суд вони повинні мати серйозні аргументи, щоб відхилити призначення герцога Лабонта радником імператора.

Якщо цей бій вона виграє, то справа залишиться за малим. Тоді прибрати третього принца буде справою не складною.

Покінчивши з усім, пані Белтрам стане вільною, наче птах. Дівчина усміхнулася, будуючи плани на майбутнє. Тепер вона проживе зовсім інше життя, сповнене радості та світла.

Вона нізащо не увійде до палацу, не стане ні чиєюсь дружиною там, ні тим більше наложницею. Геть від палацових інтриг та змов.

Белтрам Ліннея мріяла про просте життя. У звичайнісінькій сім'ї. Про тихе сімейне щастя з одним чоловіком та дітлахами.

Суд за призначенням радника імператора відбувся за три дні. Обговорення були довгими і лютими, з перервою, продовжившись чи не до самого вечора.

– Що? - спитала з тривогою Ліна, коли Пенья нарешті отримав відомості з палацу.

Хлопець похитав головою, в його очах був смуток.

- Нічого не вийшло! - заговорив він, і дочка генерала повільно опустилася на стілець. - Несподівано до палацу прийшов сам герцог-старший! І підтримав кандидатуру свого сина. Йому ніхто не наважився суперечити.

«Навіщо? - Дівчина піднялася і пройшлася по кімнаті. - Адже старий з її допомогою дізнався, хто готував замах на його сина. Навіщо ж відправив свого сина прямо в пащу до лева? Вони точно затіяли свою гру! І здається, ставка в ній – трон для третього принца!»

Ліннея рознервувалась, а це заважало думати.

- Іди! - розсіяно відпустила вона свого шпигуна.

- Чи будуть якісь розпорядження? – раптом спитав юнак. Він щиро вболівав за свою дивовижну пані.

Вона часом вигадувала такі ходи, що збентежували хлопця.

Беплер Пенья, чесно кажучи, трохи побоювався господині.

«Такий неабиякий розум. Вона точно стане імператрицею! – таємно подумував він, то намагався служити їй усім серцем і з повною віддачею. Можливо, у майбутньому вона про нього не забуде».

- Ні! – сумно посміхнулася Ліна. - Нічого не потрібно!

Хлопець і сам засмутився, що їхній план провалився. Ідучи, він ще кілька разів озирнувся, поглядаючи на обличчя пані. Здається, він зовсім заплутався у сітках цих очей. Серце стискалося, коли бачив їх такими сумними.

Пенья знав, що не можна прив'язуватися до клієнтів, але нічого не міг із собою вдіяти. Він готовий був будь-що зробити, щоб ця прекрасна дівчина знову посміхнулася.

Кінець першої книги

Любі читачи дякую вам за ваші щирі слова підтримки, за цікаві комментарі, дякую, що кожного дня давали авторові радість своєю зацікавленістю. Дякую за вподобайки, вони тримали книгу в рейтингах.

Продовження вже завтра))

Кінець