Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Життя ж не закінчується, просто трошки ускладнюється. Лише трохи.

***

Аліна вибрала кафе навпроти будівлі, у якій розташована їхня студія. Сюди вони часто забігали після тренувань, щоб заправитися великого розміру порцією жах якої калорійної їжі, а потім бігти додому, на роботу, навчання, гуляти.

Дівчина в імперативному порядку замовила дві кави, а потім спрямувала погляд за вікно, барабанячи пальцями по стільниці.

Настя вирішила не переривати бурливий розумовий процес у голові подруги, терпляче чекаючи, коли та заговорить.

Чекала довго. Їм встигли принести замовлення, Настуся навіть встигла зробити кілька ковтків, які бадьорили.

— Мені недавно телефонували… — нарешті Аліна зважилася заговорити. Узяла в руки свою чашку, опустила в неї погляд, подула кілька разів, охолоджуючи. — Пропонували роботу. Вже не знаю, де взяли номер, напевно, якийсь щедрий спільний знайомий поділився. Загалом, чула про «Метелик»?

— Який метелик?

— Нічний, бляха, метелик, Тусю.

Настя застигла, елементарно не розуміючи, про що говорить Аліна.

— Клуб. Називається «Батерфляй». Ну або Метелик. Знаєш же?

Настя кивнула. Знала, навіть бувала кілька разів. Разом з Аліною і бувала. Не найгірший заклад у місті, досить просторий, з нормальними цінами й непоганою музикою. Одного разу вони завалилися туди всією компанією, святкували черговий гонорар, їм сподобалося, після цього бували там ще кілька разів.

— Телефонували звідти. Вони проводять набір гоу-гоу.

— Ніііі, — подиву Насті не було меж. Дівчина з гуркотом опустила чашку на стіл, а потім ще й відсунула її, ніби вона уособлювала пропозицію роботи. — Ти що?

— Я що? — Аліна ж, здається, навіть трохи розізлилася через таку реакцію. — Я намагаюся допомогти. Ось що.

— Спасибі, звичайно, але я ще не настільки зневірилася.

— Я ж тобі не стриптиз танцювати пропоную.

— Ні, не стриптиз, — Туся підвела здивований погляд на колегу. — Ти пропонуєш всього лише вийти на подіум і там витанцьовувати напівголою, ловлячи на собі погляди сп’янілих молодих збоченців, яких у тому закладі вагон і візок.

— Ти хоч уявляєш, які там гроші?

— Брудні там гроші, Аліно. Я ж відмитися не зможу, — варто було тільки подумати про подібне, Настю пересмикувало. Вона дуже чітко уявила себе в напівтемряві залу, на узвишші, у страшному костюмі, який, найімовірніше, не залишав місця для фантазії, з крилами за спиною. — Їх же самих нічними метеликами кличуть, і ставляться до них відповідно…

— Зате там усім нафіг не потрібний твій шпагат, лише б вигиналася красиво. А те, що дивляться… думаєш там, де ми виступаємо, на нас так не дивляться? Спасибі Петрику, хоч дупи дозволив прикрити, а то одягу й так мінімум, що не більше, ніж на метеликах.

— Але це ж не те…

— Слухай, якого дідька я тебе вмовляю? — Аліна наїжачилася, відкинулася на спинку крісла, склавши руки на грудях. — Не хочеш, не треба. Шукай сама. Знайдеш — я тільки порадію. Правда, сумніваюся, що знайдеш…

— Чому?

— Ніхто не буде возитися з травмованою, Настусю. Сама ж знаєш.

— А вони тобто стануть?

— А їм тобто фіолетово. Їм потрібні розкуті молоді вродливі танцівниці. За дві ночі можна буде одержувати стільки ж, скільки одержувала за свою дитячу групу в місяць. А відмитися… Нема що базікати, Настусю. Береш губку і відмиваєшся.

— То чому ти сама ще в трупі? — влаштована Аліною рекламна кампанія була гідна оплесків. Навряд чи дівчата, які працюють у Метелику, підозрювали, як їм круто пощастило в житті.

— А мені не потрібні гроші, і мене ніхто не виганяв. І в каліки не записував.

Відповідь в Аліни вийшла грубою, але від цього не менш правдивою.

— Гаразд, що я буду тебе вмовляти? — зібравши дреди гумкою, Аліна нахилилася до чашки, допиваючи каву, а потім встала. — Якщо зацікавить, зателефонуєш, я дам номер людини, яка знайшла мене. Якщо все ж ні — буду тільки рада. А мені пора… на тренування.

Кинувши купюру на стіл, дівчина нахилилася до Насті, поцілувала задуману дівчину в щоку, а потім вийшла з кафе, повертаючись у потрібну будівлю.

Настя ж ще якийсь час сиділа, стежачи за тим, як по вулиці проносяться машини. Даремно вона сподівалася на те, що пропозиція Аліни стане реальною допомогою. Танцювати на тумбі — принизливо. Та й що вона скаже мамі? А раптом з Андрійкової школи, хто старший, заявиться, а там вона? Або сам Андрійко? Хоча ні, Андрій ще маленький. Але через пару років…

Ні, це безперечно неможливо. Потім же це вічним тавром на лобі залишиться. Нічний метелик з 'Метелика'. Та й не зможе вона. Просто не зможе. Засоромився, знітиться, від сорому згорить, розплачеться…

Ні-ні-ні. Ситуація в неї не настільки безнадійна, щоб хапатися за подібні пропозиції. Настя дістала гаманець, вклала купюри в рахунок, закинула рюкзак на плечі. Вона буде щось шукати, перегляне інтернет, сходить у школи, й обов’язково щось знайдеться. Неодмінно.