Тімоті Снайдер - Червоний князь, Тімоті Снайдер

вірі. Польський король вирушив на південь зі своєю грізною кавалерією й отаборився на пагорбі над самим містом. За свідченням мусульманського літописця, його рицарі впали на османські табори як потік чорної смоли, що поглинав усе, до чого торкався. Відень було звільнено. У другому образі Майбутнє показує Рудольфові зустріч габсбурзького імператора з польським королем. Османи зазнали поразки, а Габсбурги стали незаперечними правителями Угорщини та центральної Європи.

Після перемоги у війні в Габсбургів розпочалися клопоти з одруженням. Як пояснює Майбутнє, попереду на них чекають кризи спадкоємности. Габсбурги правили над значною частиною Європи та світу як дві гілки однієї родини: з однієї вийшли володарі Іспанії та її далеких колоній, з іншої — Священні Римські імператори і пани центральної Європи. 1700 року іспанська лінія родини вимерла, а центральноєвропейська гілка безуспішно боролася за контроль над Іспанією та її імперією. У цій гілці також не залишалося спадкоємця чоловічої статі, який міг би продовжити рід. Вирішенням цієї проблеми стала Прагматична Санкція, показана у третьому образі Майбутнього. Тут імператор у присутності восьмилітньої ерцгерцогині Марії-Терезії проголосив, що саме вона буде його спадкоємницею. Вона посіла габсбурзькі трони у 1740 році й стала найвідомішою з усіх габсбурзьких правителів. Майбутнє запевняє Рудольфа, що Марія-Терезія правитиме твердою рукою.

Як показує Рудольфові Майбутнє у четвертому образі, імператриця Марія-Терезія довела родинний принцип шлюбного імперіалізму до апогею. Рудольф бачить Марію-Терезію з родиною у 1763 році; вони аплодують юному Моцартові за фортепіано. Присутні шістнадцятеро дітей Марії-Терезії. Згадка про Моцарта слугувала натяком на те, що Габсбурги були цивілізованими правителями й покровителями мистецтва, але головним посланням було те, що Марія-Терезія помножила силу своєї родини в Європі завдяки своїй утробі й своєму розумові. Вона виховала найстаршого сина на правління, а тоді правила разом із ним — а всіх доньок, що змогла, видала заміж за європейських монархів. Найстаршим сином був Йосиф, просвічений абсолютист, який, подібно до своєї матері, прагнув перетворити розкидані землі Габсбурзької монархії на добре керовану державу. Наймолодшою донькою була Марія-Антонія — нині краще знана за її французьким іменем Марія-Антуанетта, негативна героїня Французької революції.

Коли Марія-Терезія віддала свою доньку заміж за французького дофіна, це було типовим прикладом шлюбної дипломатії Габсбургів. Франція була їхнім традиційним ворогом. Хоча Франція, як і Габсбурзька монархія, була католицькою країною, у поході на Відень вона підтримувала мусульман-османів. Один французький дипломат навіть намагався не допустити польського втручання, роздаючи хабарі. Під час релігійних воєн шістнадцятого та сімнадцятого століть Франція підтримувала протестантських князів супроти Габсбургів. Французька династія Бурбонів була головним супротивником Габсбургів за владу на європейському континенті. Під час цього тривалого протистояння французи винайшли сучасну дипломатію з її аксіомою зверхности державних інтересів над будь-якими іншими міркуваннями. На противагу цій безжальності Габсбурги виставили роздягнену дівчинку. Коли 1773 року чотирнадцятилітня Марія-Антонія розлучилася зі своїм одягом на Рейні, вона символічно перетворилася на французьку принцесу Марію-Антуанетту. Таким чином вона підтвердила легітимність старого ладу, взявши участь у шлюбному договорі між двома його найбільшими династіями.

Через шістнадцять років після того, як Марія-Терезія спробувала вгамувати ворожість Бурбонів, віддавши їм свою доньку, цей королівський дім упав під натиском Французької революції. Скинута з французького престолу Марія-Антуанетта стала звичайною громадянкою, проти якої висувалися звинувачення в державній зраді і ще гірших речах. До тих людей, яких вона знала й любила, торкнулася гільйотина. В ув’язненні 1792 року її попросили поцілувати губи на відрубаній голові принцеси, яка, за чутками, була її лесбійською коханкою. 1793 року її звинуватили в перешкоджанні революції і сексуальному розбещенні сина. Її стратили на гільйотині на Place de Révolution[2].

Коли в дев’яностих роках вісімнадцятого століття Французька революція звелася до терору, а тоді до диктатури, Наполеон Бонапарт і його величезні війська спробували повалити старий лад по цілій Європі. Наполеон приніс із собою нову політику — правління монархів, які претендували нате, щоб бути представниками народів, а не уособленням божественної ієрархії. Коронувавши себе імператором Франції у 1804 році, Наполеон посадовив своїх родичів на трони нових королівств, сформованих із земель, що їх він відібрав у Габсбургів та інших супротивників. 1810 року Габсбурги знову вдалися до тактики шлюбів і запропонували доньку свого цісаря Наполеонові за наречену. Цієї домовлености досяг хитрий габсбурзький дипломат Клеменс фон Меттерніх. Молодята побралися і були щасливою парою. Заручившись нейтралітетом Габсбургів, Наполеон 1812 року вирушив на Москву. Приречене на поразку вторгнення в Російську імперію стало катастрофою, що розвернула хід подій. 1813 року Габсбурги приєдналися до переможної антинаполеонівської коаліції, і Наполеон нарешті зазнав поразки.

Французька революція та Наполеонівські війни стали вступом до п’ятого образу, що його Майбутнє показало Рудольфові уві сні: Віденський конгрес 1814–1815 років. Мир у Європі творився в кімнаті на другому поверсі з трьома вікнами, з яких відкривався вид на імперську столицю. У стелі були чотири решітки для шпигунів Меттерніха, а в самій кімнаті — п’ятеро дверей для учасників переговорів. Головними принципами цього миру були верховенство права — для того, щоб члени династій могли правити монархіями; і рівновага сил — щоб жодна держава не змогла підірвати решту континенту. Цей останній образ, що його показує Рудольфові Майбутнє, є картиною надії. Габсбурги вийшли з наполеонівських війн не лише переможною, а й осьовою силою — державою, яка зацікавлена в європейській стабільності і в стабільності якої зацікавлені інші європейські держави. їхні союзники в остаточній коаліції — британці, росіяни та прусаки — підтримали таке рішення. Франція із реставрованою монархією повернулася до свого попереднього статусу великої європейської держави.

Коли Майбутнє закінчує, у світі все добре. Рудольфові володіння, які постали в результаті його хитрощів та насилля, втрималися й зросли завдяки щасливим шлюбам, жіночій силі й тактовній дипломатії. П’єса завершується тим, що Рудольф схвалює цю м’яку історію його династії, кажучи, що сам утомився від воєн і радий бачити початок миру.

Авторка п’єси, графиня, яка писала на урядове замовлення, оминула питання втраченої слави, наголосивши на мотиві миру. Габсбурги успішно вийшли з Віденського конгресу, підтвердивши свої претензії на старі польські землі на півночі й Адріатичне море на півдні, але — навіть із цими додатками — їхня держава залишалася не більше ніж центральноєвропейською імперією.

Як було відомо авдиторії, цісарі, що посідали трон після Рудольфа і до Франца-Йосифа, висували колись значно ширші претензії і правили значно більшими володіннями. Декілька імператорів називали своїм цілий світ, ба навіть більше. Карл фон Габсбурґ, над чиєю імперією