Ірина Вільде - Незбагненне серце, том 2, Ірина Вільде

Помилявся б хтось, коли б думав, що матура в цьому випадку – це мірило освіченості чи інтелігенції. (Всі ті «з матурою» знають, скільки треба самоосвітою доповнити, щоб не соромитись за матуру). Це просто карта вступу. Ніхто не контролює занадто, наскільки ця карта є правдивою. Головне, щоб її мати.

Для мужчин куди гостріша контроля при «вступах» до товариств, ніж для жінок. Жінка може ще тут і там «перешварцуватись» без перепустки, а мужчині це майже не вдається.

Бо коли й перепустять його без карти вступу в товариство, то або будуть до нього надто ввічливі, або надто офіційні, так що той сам відчує, що «не туди попав» і, якщо має трохи почуття особистої гідності, заверне.

Я в своєму житті мала такий випадок: при якійсь нагоді познайомила я одну мою знайому з одним моїм знайомим, службовцем одної із наших інституцій.

Обоє знайшли відразу своє товариство інтересним так, що зустрічалися й поза мною.

Моя знайома була захоплена своїм новим знайомством: інтелігентний, начитаний, ніжний і т. п. і т. п.

Після якогось часу стрічає мене моя знайома й відразу з докорами до мене:

– Як ти могла так мене обдурити?

– Не розумію тебе, – кажу.

– Чому ти затаїла переді мною, що він без матури? Ти знала про це й не остерегла мене, щоб я не «афішувалася» прилюдно в його товаристві...

– Я думала, що ти сама пізнаєш, що людина ця «без матури», – відповіла я на оправдання.

– Власне, що не можна було пізнати, і ти повинна була мені сказати... але ти навмисне хотіла скомпрометувати мене.

Я запевнила її, що я так не думала, переказала моєму знайомому, щоб не «важився» до неї на вулиці приступати – і «гонори» врятовано.

Одне застереження: коли говорю про «товариство», то не маю на думці товариства «Просвіти», «Сокола» чи «Союзу українок».

Мене завсіди зворушує братерське відношення, яке панує між членами цих товариств без огляду на соціальні різниці членів.

Справді, «Союз українок», наприклад, зокрема «Секції молодих» не можуть почванитись великою фреквенцією ремісничої чи робітничої молоді, але це теж ніщо інше, як доказ «любові ближнього» зі сторони саме тих «з матурою».

Не можна «втягати» до секції і міщанок, бо ті напевно «зле чулися б у нашім товаристві». (Причини злого почування тих «без матури» в товаристві дівчат з «матурою» – це окрема тема).

Знаю тільки те, що декотрі з тих, що далися «втягнути», напевно добре чуються.

Ось приклад автентичний.

Батько за Австрії був ключником при в’язниці. За України теж. Коли настала Польща, добровільно зрікся свого становища. Це була причина, чому Ірина не скінчила семінарії, а мусила до «кравчині» піти. В секції «С. У.» любили її за її миле, товариське поведення до тої міри, що всі з нею на «ти» були.

Одного разу Ірина шила в своєї товаришки по секції, дочки лікаря, «панни з матурою». Панна (назвім її X.) розмовляла з Іриною приязно на «ти» доти, доки служниця не зголосила якогось пана, що прийшов до панни X. у гості. Тоді панна X. не знайомлячи Ірини з тим паном (товариський кодекс не зобов’язує знайомити гостей з кравчинею, що шиє «по домах»), звернулася до неї такими словами:

– Зачекайте з пробою, панно Ірино, бо я маю тепер гостя.

Мені не випадало надто розпитуватись у тієї дівчини про стан її душі в ту хвилину, але припускаю, що чулася «добре» і, напевно, ніколи не забуде того панні X., що та з нею на сходинах секції і в себе в хаті, як ніхто не чув, хотіла на «ти» бути.

Одне тільки хотіла б я знати: коли така панянка говорить про «любов до народу», то кого вона має на думці і як уявляє вона собі цю любов?

1934

ШЛЯХ ДО ЩАСТЯ В ДОМІ

А ДЕ БАТЬКОВЕ СЛОВО?

Я чула між знайомим молодим подружжям такий дотепний діалог:

– Хто є головою нашої родини? (їх поки що лише двоє).

Він дуже «шармант» ще:

– Очевидно, що моя жінка.

Вона:

– Ні, не хочу, щоб занадто улягав мені... Прецінь творимо кооперативу на рівних уділах... чи не правда?

Він:

– Справді так; однакову маємо освіту, однаково заробляємо... Лише я фізично сильніший за тебе...

– Тим-то й будеш головою нашої кооперативи... а тому, що голова не може виконувати нічого без попередньої ухвали загальних зборів... то я буду наші «загальні збори»...

Далі пішла звичайна суперечка між закоханими про те, хто має бути головою контрольної ради.

Цей невинний жарт має в основі більше серйозної правди, як його автори думали. Так тепер у світлі дійсності представляється «головство» мужчини в родині.

А тепер дещо зі статистики життя: ось недавно анкета в одній польській школі виказала, що більш як половина дітей загалом не має ніякого відношення до батька. Одна четвертина ще більше радикальна: признає лише маму. Тому що мама і дає удержання, і опікується ними.

Другий приклад: в підготовчій політехнічній школі в Нью-Йорку відбувся обід батьків. Управитель школи др. О. Еллен у своїй промові ствердив великий занепад авторитету батька. Він каже, що в світі є повно пісень, призначених матерям, а мало присвяти батькам, ба навіть співається в одній пісні: «Кожний працює, лише не працює батько».

Др. Еллен обстоює думку, що як довго виховує дитину дім і школа, так довго батько буде важливим чинником у вихованні. Від батька набираються діти постійності (якщо сам її має, – примітка моя), мужності, характерності й пошани до авторитету.

Нас, жінок, остаточно вже не боліла б так дуже справа занепаду батьківського авторитету, якби не одне: зі спадом авторитету батька в родині спадає і відповідальність за моральне виховання дитини. Мушу повторитися (сумно, як уже початкові починають «повторяти») і пригадати свої власні слова з конгресового реферату: «Увага, мамо, бо лише добра дитина має батька! Зла дитина має лише маму, що незалежно від усіх законів дідичності, незалежно від того, яке твій чоловік вів життя перед шлюбом, незалежно від товариства, в яке попаде твоя дитина проти твоєї волі, зла дитина має лише маму, що не вміла її виховати».

А коли йде про мішані подружжя з жінками-чужинками, то ми, українські жінки, ніколи не приймемо від українців – чоловіків чужинок оправдання, що їх діти тому чужі для українського народу, що мають маму-чужинку.

А де ж слово батька,