Шекспір Вільям - Король Лір (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Тінню Ліра.
Л і р. Я справді хочу знати, хто я? Тому що моя королівська гідність і деякі інші ознаки наводять мене на хибну думку, ніби у мене є доньки.
Б л а з е н ь. Які хочуть зробити з тебе покірного батька.
Л і р. Як зовуть вас, пані?
Г о н е р и л ь я
У вашому питанні стільки ж глуму,
Як в інших ваших вибриках. Прошу
Мої слова нарешті зрозуміти.
Старий ви і поважний. Будьте ж мудрим.
Тут з вами сотня лицарів і сквайрів,
Бідових, відчайдушних вояків.
Та дякуючи їм, наш замок схожий
На балаган або заїжджий двір.
Примусьте їх вести себе пристойно,
Як сором і обов'язок велять.
Вас просить та, кому просить не личить:
Могла б я просто видати указ.
Та я прошу частково розпустити
Ваш особистий почет. Залишіть
Собі лиш тих, що конче необхідні,
Людей урівноважених, статечних,
Які не будуть бешкети чинить.

Л і р
Побий вас грім усіх! Сідлайте коней!
Не гаючись, збирайтеся у путь.
О виродку бездушний! Я тобі
Присутністю не буду докучати!
На щастя, є іще одна дочка.
Г о н е р и л ь я
Ви слуг моїх б'єте. П'янюги ваші
Кричать на всіх, неначе на підлеглих.

Входить герцог А л ь б а н с ь к и й.
Л і р
Так, пізно я розкаявся.
(До герцога)
Ви, сер,
Із нею спільник? – В путь! Сідлайте коней! –
Невдячносте із серцем кам'яним,
Коли у рідну доньку ти вселилась,
Страшніша ти за чудиська морські!

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Сер, заспокойтесь.

Л і р
(До Гонерильї)
Коршуне жадібний,
Ти брешеш! Вірні лицарі мої –
Надійні люди якостей високих,
Що власну честь цінують над усе
І знають свій обов'язок. Провина
Корделії була така нікчемна!
Чому ж я перебільшив цю помилку
І, вирвавши з грудей свою любов,
Наповнив їх отрутою і жовчю?
Яким я був сліпим! О, Ліре! Бий
В ті двері, звідки випустив ти розум
І дурості дозволив увійти.
(Б'є себе по голові.)
Гей, люди, в путь!

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Мілорде, в чому справа?
Не знаю я, чому ви схвилювались.

Л і р
Я вірю вам. – Почуй мене, природо!
Якщо створила ти оцю тварюку,
Щоб та дітей плодила, зупинись
І покарай безпліддям! Відніми
Благословенну здатність материнства!
Нехай же тіло прокляте її
Не принесе на радість їй нащадка.
Якщо ж дарує доля їй дитя,
Хай мукою воно для неї стане,
Щоб зморшками укрилося чоло
І борозни від сліз порили щоки.
Хай материнська ласка і турботи,
Усі душевні сили, що віддасть
Вона на догляд і на виховання,
Обернуться в ніщо. Хай зрозуміє,
Наскільки гірше за укус змії
Дочки чи сина власного невдячність!
Геть звідси, геть!
(Виходить.)

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Скажи заради бога,
Чому він розгнівився?

Г о н е р и л ь я
Так, пусте.
Впадає у дитинство. Хай кричить.

Лір повертається.
Л і р
Куди поділась половина почту?
Було їх сто, а стало п'ятдесят.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
У чому справа?
Л і р
Зараз відповім.
(До Гонерильї)
Життя і смерть! Соромлюсь, що забув
Я через тебе чоловічу гідність
І мимоволі плачу, хоч не варта
Ти сліз моїх. Захирій, пропади
Від батьківських прокльонів!.. О, не плачте,
Старечі очі, що були сліпі,
А то я вирву вас і на підлогу
Услід сльозам, що капають, жбурну.
До чого все дійшло! Та будь що буде.
Іще одна дочка у мене є.
Вона, я знаю, добра і дбайлива.
Я розкажу про тебе їй. Вона
Подряпає лице тобі, вовчице!
Чекай, іще собі я поверну
Колишню міць, якої я позбувся,
І поверну собі колишній сан!

Ідуть геть Лір, Кент і почет.

Г о н е р и л ь я
Ти чув цей крик?

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Звичайно, Гонерильє.
Та бути упередженим не можу.

Г о н е р и л ь я
Про це доволі. – Освальда покличте!
А ти, шахраю, ти, мерзенний блазню,
За паном вимітайся звідсіля!

Б л а з е н ь. Дядечко Ліре! Дядечко Ліре, зачекай, захопи з собою блазня!
Достатньо капкана
Чи просто аркана,
Щоб лиса спіймати.
Та чим я дістану
Дочку препогану?
Тож мушу тікати.
(Іде геть.)
Г о н е р и л ь я
Придумав непогано: ціла сотня
Головорізів, що завжди готові
Підтримати фантазії його
І силою, і зброєю! Навіщо
Терпіти нам капризи, сварки, буйства,
Щоденно ризикуючи життям? –
Та де ж той Освальд?

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Думаю, що ти
Вдалась до перебільшення.

Г о н е р и л ь я
Вважаю,
Що краще бути надто обережним,
Аніж бездумно вірити комусь.
Я добре знаю батьківський характер,
І все сестрі про нього написала.
Якщо вона, одержавши листа,
При батьку сотню лицарів залишить
Усупереч мені…
Повертається О с в а л ь д.
Нарешті ти!
Чи лист уже готовий?

О с в а л ь д
Так, міледі.
Г о н е р и л ь я
Візьми людей з собою – і на коней.
Побоювання наші опиши
Регані усно. І додай від себе
Усі, які захочеш, міркування.
Щаслива путь! Скоріше повертайся.
Освальд виходить.
А ваша безхарактерність, мілорде, —
Будь не у гнів вам сказано – скоріше
Відсутність волі й мужності, ніж мудрість
Або, принаймні, справжня доброта.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Зате вже ти з характером. І ніби ж
Невтомно б'єш у ціль. Дивись, бо схибиш.

Г о н е р и л ь я
Побачимо…

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Майбутнє нам покаже.
Ідуть геть.

Сцена п'ята

Двір у замку герцога Альбанського.
Входять Л і р, К е н т і б л а з е н ь.

Л і р. Вирушай у Глостер з цим листом. Не додавай дочці нічого від себе, а лиш відповідай на питання після того, як вона прочитає листа. Поспішай, бо я приїду туди раніше за тебе.
К е н т. Я не зімкну очей, мілорде, доки не передам вашого листа.
(Іде геть.)
Б л а з е н ь. Якби мозок людини був у п'ятах, чи не загрожували б йому мозолі?
Л і р. Загрожували б.
Б л а з е н ь. В такому разі вітаю тебе: твоєму мозку ніколи не доведеться ходити в черевиках.
Л і р. Ха-ха-ха.
Б л а з е н ь. Побачиш, як милостиво прийме тебе друга донька. Хоч одна схожа на іншу, як лісове яблуко на садове, дозволь мені знати те, що я знаю.
Л і р. А що ж ти знаєш, друже?
Б л а з е н ь. Що на смак вони обидві виявляться кислими, як два лісових яблука. Чи можеш ти сказати, чому ніс посередині обличчя?
Л і р. Ні.
Б л а з е н ь. Щоб мати по оку з обох боків. Чого не рознюхає ніс, побачать очі.
Л і р. Я був несправедливим до неї…
Б л а з е н ь. А чи можеш ти сказати, як устриця робить свою раковину?
Л і р. Ні.
Б л а з е н ь. Я теж не можу. А навіщо равлику хатка, я знаю.
Л і р. Навіщо?
Б л а з е н ь. Щоб ховати туди свою голову. Він же не віддає її своїм дочкам, а лиш висовує звідти ріжки.
Л і р. Треба переробити свою природу. – Такого доброго батька! – Готові коні?
Б л а з е н ь. Твої осли пішли за ними. А ось дуже просто відгадати, чому в семизір'ї лише сім зірок.
Л і р. Тому що їх не вісім?
Б л а з е н ь. Точнісінько. З тебе вийшов би хороший блазень.
Л і р. Все повернути силою! Невдячне чудовисько!
Б л а з е н ь. Якби ти був моїм блазнем, дядечко, я б шмагав тебе за те, що ти рано постарів.
Л і р. Як це?
Б л а з е н ь. Тобі не можна старіти, доки не порозумнішаєш.

Л і р
Не доведіть, боги, до божевілля!
Дай сили, небо, розум зберегти!
Входить п р и д в о р н и й.
Готові коні?

П р и д в о р н и й
Так, мілорде.
Л і р
Їдьмо!
Б л а з е н ь
Для сміху не знаходжу я причини.
Вас у житті також чекають зміни.

Ідуть геть.

ДІЯ ДРУГА

Сцена перша
Двір у замку графа Глостера.
Входять з різних сторін Е д м у н д і К у р а н.

Е д м у н д. Вітаю, Куране.
К у р а н. Добридень, сер. Я щойно сповістив вашого батька, що герцог Корнуольський і герцогиня Регана прибудуть сюди надвечір.
Е д м у н д. З якою метою?
К у р а н. Справді не знаю. Ви чули новини? Те, про що всі шепочуться, та вголос не говорять.
Е д м у н д. Ні, не чув. Розкажи, будь ласка.
К у р а н. Схоже на те, що буде війна між герцогами Корнуольським і Альбанським. Невже не чули?
Е д м у н д. Ані слова.
К у р а н. З часом почуєте. Прощавайте, сер.
(Іде геть.)
Е д м у н д
Надвечір буде герцог? Дуже добре.
Складається усе мені на користь.
Під варту взяти брата хоче батько.
Мені в такому разі тільки слід
Не пропустити випадок зручний. –
На пару слів спустись до мене, брате!
Входить Е д г а р.
Тобі потрібно, брате, рятуватись.
Дізнався батько, де тебе сховав я.
Тож скористайся ніччю і біжи.
Скажи, ти не висловлювався часом
Про Корнуола якось непоштиво?
Сюди він їде і Регана з ним.
Чи не казав ти щось про їхні чвари
Із герцогом Альбанським? Пригадай.

Е д г а р
Я пам'ятаю добре – не казав.

Е д м у н д
Сюде іде наш батько, з ним сторожа.
Пробач, що я удавано з піхов
Дістану меч. Дістань і ти свій також,
Немов би ми б'ємося. "Бий! Здавайся!"
Я чую кроки. – Гей, сюди! Вогню!
Сюди! – Рятуйся, брате! Прощавай!
Едгар виходить.
Потрібно трохи крові, щоб здавалось,
Що тут був справжній бій.
(Ранить себе у руку.)
Буває, й більше
Себе п'яниці ріжуть для забави. –
На допомогу! Батьку!.. Ні душі.

Входить Г л о с т е р і с л у г и зі смолоскипами.
Г л о с т е р
Де цей негідник?

Е д м у н д
В темряві з мечем
Він тут стояв, і шепотів закляття,
І місяць закликав допомогти.

Г л о с т е р
Де він тепер?
Е д м у н д
Погляньте, я в крові.

Г л о с т е р
Та де ж подівся він?

Е д м у н д
Туди побіг він,
Коли переконався, що не зміг…

Г л о с т е р
Чекай. – Спіймать його! За ним! Скоріше!
Кілька слуг виходять.
Не зміг чого?
Е д м у н д
Не зміг мене схилити
Убити вас. Даремно я казав,
Що небеса карають батьковбивців,
Нагадував, які тісні зв'язки
Існують поміж батьком і синами.
Упевнившись, що я відкинув з жахом
Його безбожні плани, він дістав
Раптово меч і, кинувшись на мене,
Поранив руку. Ми зійшлись в двобою.
Та бачачи, що я не відступаю,
І налякавшись крику, він утік.

Г л о с т е р
Нехай біжить, арешту не уникне.
А схоплять – і кінець. До нас приїде
Наш благородний герцог уночі.
Надіюсь я, що видасть він указ
Про розшуки злочинця й нагороду
Тому, хто владу наведе на слід,
І про негайну смерть за укривання.

Е д м у н д
Коли я умовляв його позбутись
Своїх жорстоких замірів, а він
Був непохитний, спробував злякати
Я викриттям, та він мені сказав:
"Ти, незаконний сине, маєш намір
Змагатися зі мною? Хто повірить
Твоїм словам? І чим ти доведеш
Правдивість звинувачень? Я спростую
Твої сумнівні докази, а почерк
Підробкою усім оголошу.
І хто захоче слухати тебе?
Потрібно бути зовсім тупоумним
Або сліпим, принаймні, щоб не бачить,
Що смерть моя так вигідна тобі!"

Г л о с т е р
Негідник підлий! Навіть власний підпис
Він заперечить? Ні, не мій він син!
Сурми за сценою.
Приїхав герцог, та не знаю – нащо?
Умовлю перекрити всі шляхи
І гавані.