Шекспір Вільям - Король Лір (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Зброю?
Е д м у н д. Слухай, брате, я раджу для твоєї користі. Слово честі, в нього щось недобре на думці. Я передав тобі те, що бачив і чув. Але це – ніщо у порівнянні з дійсністю. Прошу тебе, іди, будь ласка.
Е д г а р. Сподіваюсь, ти мені незабаром про все розкажеш?
Е д м у н д. В цій справі я до твоїх послуг.
Едгар іде геть.
Повірив батько, і повірив брат,
Тому що чесність вища за підозри.
Їх простодушність легко обдурити.
Чого я від народження не маю,
Те розумом зумію досягти.
Байдуже, як дістанусь до мети.
(Іде геть.)

Сцена третя

Кімната в палаці герцога Альбанського.
Входять Г о н е р и л ь я і О с в а л ь д.

Г о н е р и л ь я. Це правда, що батько вдарив мого придворного за те, що той вилаяв його блазня?
О с в а л ь д. Так, міледі.
Г о н е р и л ь я
Щодня постійні прикрощі від нього!
За витівкою витівка. Удома
Нема від нього спокою мені.
Я більше так не можу. Дозволяє
Бешкетувати власній охороні,
А за дрібниці дорікає нам.
Коли вони приїдуть з полювання,
Не вийду я до нього. Ти скажи:
Нездужає, мовляв. Та не хилися
Так низько перед ним. Беру на себе
Всі наслідки.

Звуки рога за сценою.
О с в а л ь д
Ви чуєте, він їде.

Г о н е р и л ь я
Недбаліше й лінивіше служіть
І ти, і слуги. Хочу, щоб скоріше
Його прорвало. Тут йому погано –
То хай тоді він їде до сестри.
Я знаю, в неї погляди подібні:
Вона не дасть знущатися із нас.
Віддавши владу, хоче керувати,
Як і раніш! Старе, немов мале.
Суворості урок йому потрібний,
Щоб виправить рішуче погляд хибний.
Запам'ятай гарненько.

О с в а л ь д
Так, міледі.
Г о н е р и л ь я
І з лицарями ти не церемонься.
Хай злиться – не біда. А слугам скажеш,
Що хочу слушний привід я знайти
Для з'ясування з ним своїх відносин.
Я зараз напишу сестрі листа,
Щоб ми були із нею одностайні. –
Хай подають обід!

Ідуть геть.

Сцена четверта

Та сама зала.
Входить переодягнений К е н т.

К е н т
Змінити б тільки голос і говірку,
Щоб стати невпізнанним. Так потрібно
Для намірів моїх, через які
Я зовнішність змінив. Вигнанце-Кенте,
Слугою до господаря наймись,
Який тебе прогнав під страхом смерті,
І цим йому наочно доведи
Свою любов і непохитну вірність.

Звуки рога за сценою.
Входять Л і р, л и ц а р і і с л у г и.

Л і р. Не примушуйте мене чекати ні хвилини. Подавайте обідати.
Один із слуг виходить.
Що тобі? Ти хто такий?
К е н т. Людина, сер.
Л і р. Чим ти займаєшся? Чого ти хочеш від нас?
К е н т. Займаюсь тим, що намагаюсь бути таким, як здаюсь. Вірно служити тому, хто мені довіряє. Любити того, хто чесний. Водитися з тим, хто розсудливий і мало говорить. Рахуватися з думкою людей. Битись, коли немає вибору, і не їсти риби.
Л і р. А сам ти хто?
К е н т. Найчесніший хлопець, бідний, як король.
Л і р. Якщо ти бідний серед підданих, як він серед королів, то ти справді бідний. Чого ж ти хочеш?
К е н т. Служити.
Л і р. Кому ти хочеш служити?
К е н т. Вам.
Л і р. Хіба ти мене знаєш, приятелю?
К е н т. Ні, сер. Та у вас в обличчі є щось таке, що скоряє.
Л і р. Що ж це таке?
К е н т. Владність.
Л і р. До якої служби ти здатний?
К е н т. Я вмію зберігати таємниці, їздити верхи, бігати, сяк-так розказувати вигадані історії і точно виконувати нескладні доручення. Що звичайна людина може зробити, на те і я здатний. Але старанність моя нечувана.
Л і р. Скільки тобі років?
К е н т. Я не такий молодий, сер, щоб полюбити жінку за її співи, і не такий старий, щоб закохатися в неї без жодної причини. За горбом у мене сорок вісім років.
Л і р. Добре, служи мені. Якщо й по обіді ти будеш мені до вподоби, я не розлучусь із тобою. – Обідати, обідати! Де мій блазень? – Гей ти! Сходи-но за моїм дурнем.
Один із слуг виходить.
Входить О с в а л ь д.
Гей, хлопче, де моя дочка?
О с в а л ь д. З вашого дозволу…
(Іде геть.)
Л і р. Що він сказав? Поверніть цього негідника!
Один із лицарів виходить.
Ну, так де ж мій блазень? Заснули ви всі, чи що?
Лицар повертається.
В чому справа? Де цей виродок?
Л и ц а р. Він каже, мілорде, що ваша дочка нездужає.
Л і р. А чому цей холуй не повернувся, коли я його кликав?
Л и ц а р. Він заявив, мілорде, що не бажає повертатися.
Л і р. Не бажає?
Л и ц а р. Мілорде, я не знаю, в чому справа, та по-моєму, з вашою величністю тут стали триматися не так шанобливо, як слід. Ця недбалість помітна у герцога, у вашої дочки і навіть у челяді.
Л і р. Ти так думаєш?
Л и ц а р. Пробачте, мілорде, якщо я помиляюсь, та я не смію мовчати, бачачи, що з вами не церемоняться.
Л і р. Ні, ти сказав те, що мені й самому кинулось у вічі. Останнім часом я теж помічав деяку недбалість, та приписував це скоріше власній підозрілості, аніж їх бажанню образити мене. Придивлюсь до цього краще. Одначе, де ж мій дурень? Другий день не бачу його.
Л и ц а р. Відколи молода пані поїхала до Франції, блазень весь час нудиться.
Л і р. Досить про це. Я й сам помітив… Гей ти, піди-но скажи моїй дочці, що я бажаю з нею говорити.
Один із слуг виходить.
Покличте сюди мого блазня.
Другий слуга виходить.
Повертається О с в а л ь д.
А, це ви, добродію? Підійдіть-но сюди. Хто я по-вашому?
О с в а л ь д. Ви – батько герцогині.
Л і р. "Батько герцогині"? Он як, герцогів рабе? От сучий син! От мерзотник!
О с в а л ь д. Неправда, мілорде! Я ні те, ні інше, прошу вибачити.
Л і р. Не смій так зухвало дивитись на мене, негіднику!
(Б'є його.)
О с в а л ь д. Я не дозволю бити себе, мілорде!
К е н т. А копнути тебе, як м'яч, можна?
(Збиває його з ніг.)
Л і р. Дякую, друже! Мені подобається твоя служба. Я полюблятиму тебе.
К е н т. Гей ти, вставай і йди геть! Будеш поштивішим наперед. Геть, геть! Якщо ти хочеш виміряти собою підлогу ще раз, то прошу. А ні – то вимітайся! Зрозумів?
(Виштовхує Освальда.)
Л і р. Дякую, друже! Ось тобі завдаток за службу.
(Дає Кенту гроші.)

Входить Б л а з е н ь.
Б л а з е н ь. Дозволь, і я додам. Ось тобі мій ковпак, носи його.
(Пропонує Кенту свій ковпак.)
Л і р. А, мій дурнику, і ти тут?
Б л а з е н ь. Взяв би ти краще мій ковпак.
К е н т. Чому, блазню?
Б л а з е н ь. Тому що ти корчиш дурня, заступаючись за опального. Тримай, брате, ніс за вітром, а то схопиш нежить. Бери мій ковпак. Чи знаєш, цей дивак вигнав двох своїх дочок, а третю благословив, сам того не бажаючи? Служити йому можна тільки в ковпаку блазня. – Ну як, дядечко? Хотів би я мати два ковпаки і двох дочок!
Л і р. Навіщо, друже?
Б л а з е н ь. Я віддав би їм усе майно, а ковпаки лишив би собі. Ось один у мене, а другий випроси собі у дочок.
Л і р. Стережись, ледащо! Бачиш батіг?
Б л а з е н ь. Правду завжди женуть з дому, як сторожового пса, а брехня лежить біля каміна і псує повітря, як левретка.
Л і р. Це – камінь у мій город.
Б л а з е н ь. Чи не хочете, куме, вивчити приказку?
Л і р. Навчи.
Б л а з е н ь
Слухай, дядечко:
Де пішки ходить бідний люд,
Під'їхать намагайся.
Де чесність докладає труд,
Таємно наживайся.
Базікати остережись,
З гравцями краще не водись.
І гроші не розтринькуй ти.
Коли їх не проп'єш,
Тоді на власних двадцяти
Ще двадцять наживеш.

Л і р. Це нісенітниці, дурню!
Б л а з е н ь. Непотрібні, як слова адвоката, що не одержав платні за свою промову. А скажи-но, дядечко, чи можна з нічого здобути якусь користь?
Л і р. Ні, голубе, з нічого нічого не буває.
Б л а з е н ь(до Кента). Скажи йому, будь ласка, що стільки ж він одержить зі своїх володінь. Якщо я скажу йому це, він знову назве мене дурнем.
Л і р. Злий блазень!
Б л а з е н ь. А чи знаєш, приятелю, яка різниця між злим блазнем і добрим дурнем?
Л і р. Ні, блазню. Навчи мене.

Б л а з е н ь
Хто розділив свій край
І дочкам дарував,
Всіх засмутив украй,
Бо сам наблазнював.

Я – блазень. Та на знак
Того ношу ковпак.
Для дурня-добряка
Не треба й ковпака.

Л і р. Ти зовеш мене дурнем, голубе?
Б л а з е н ь. Решту титулів ти роздав, а з цим народився.
К е н т. Він зовсім не дурний, мілорде.
Б л а з е н ь. Ні, бути зовсім дурним мені не дозволять заздрістники. Якби я взяв монополію на дурість, лорди й вельможі побажали б пайку і собі, та й шляхетні пані захотіли б урвати шмат. —
А чи не маєш, дядечко яйця?
Я дам тобі за нього два вінця.

Л і р. Що то за два вінця?
Б л а з е н ь. Яйце я розріжу навпіл, вміст його з'їм, а з половинок шкарлупи вийдуть два вінця. Коли ти розколов надвоє свій вінець і віддав обидві половинки, ти узяв осла собі на плечі, щоб перенести його через грязюку. Мало мозку було, певне, під твоїм золотим вінцем, що ти його віддав. Якщо я кажу про це як дурень, варто було б відшмагати того, хто сказав це перший.
(Співає.)
Біда для дурнів настає,
Блукають нечепурні:
Розумні, скільки їх не є,
Дурніші аніж дурні.
Л і р. Чи давно ти, брате, так розспівався?
Б л а з е н ь. Відколи ти зробив зі своїх дочок мачух, дав їм різки до рук, а сам спустив штани.
(Співає.)
Співати дурневі дозволь
І бути невідв'язним,
Бо втратив розум наш король
І сам зробився блазнем.
Найми мені, дядечко, вчителя. Страх як хочеться навчитися брехати!
Л і р. Якщо ти брехатимеш, я звелю тебе відшмагати.
Б л а з е н ь. Дивно, що між тобою і дочками немає нічого спільного. Вони погрожують відшмагати мене за правду, а ти – за брехню. А інколи мене б'ють за мовчання. Краще бути ким завгодно, тільки не блазнем. Але тобою я не хотів би стати, дядечко. Ти обгриз свій розум з обох боків і нічого не залишив посередині. Он іде один із огризків.
Входить Г о н е р и л ь я.
Л і р. В чому справа, доню? Чому ти похмура? Ти все супишся останнім часом.
Б л а з е н ь. Ти був добрим хлопцем донедавна, коли тебе не турбувало — похмура вона чи ні. А тепер ти нуль без цифри. Навіть я значу більше за тебе. Принаймні, я – блазень, а ти – ніщо. (До Гонерильї) Мовчу, мовчу! Хоч ви нічого не кажете, бачу по вас, що треба замовкнути.
(Вказує на Ліра.)
Цей старий – дурний як пень:
Ні гроша на чорний день.
Пустий гороховий стручок!
Г о н е р и л ь я
Не тільки цей безцеремонний блазень,
Але й уся невихована челядь,
Що служить вам, паплюжить все навкруг
І щогодини в замку бешкетує.
Я думала, почувши мій докір,
Ви спините подібні неподобства,
Та бачу, що насправді ви самі
Охоче потураєте безчинствам.
Не гнівайтесь, але якщо це так,
Мені тепер, напевне, доведеться
До них вживати заходи круті.
Прошу не ображатися на мене.
Лише турбота про державне благо
Примушує мене до дій таких.

Б л а з е н ь
А ти як думав, дядечко?
Чи знаєш, батьківське звання
Шпака згубило?
Підкинуте зозуленя
Його убило.
Погасла свічка, ось ми і в пітьмі.

Л і р
Чи ти моя дочка?

Г о н е р и л ь я
Та годі, батьку.
Прислухайтесь до слів моїх нарешті;
Розсудливість колишню призовіть
Собі на поміч, кинувши замашки,
Які на старість так не личать вам.

Б л а з е н ь
І осел тут зрозуміє, що віз коняку тягне, а яйця курку вчать.

Л і р
Скажіть, хто я? Напевне, я не Лір?
Не та хода, не той у Ліра погляд.
Чи я поринув у глибокий сон?
Чи марю? Наяву так не буває.
Хто може пояснити, ким я став?

Б л а з е н ь.