Руданський - Приказки, Руданський

по­жи­ви­тись;

Але в жи­да всю­ди го­ло,

Куди по­ди­ви­тись.

Тілько сам він бо­ро­да­тий,

Борода до пу­па,

Та кни­жок йо­го по­га­них

Кругом ціла ку­па…

Замишляє за­по­ро­жець

Жида підго­ли­ти

І що раз, то го­лосніше

Почав го­во­ри­ти:

«Хто-но тілько ве­ли­кую

Бороду ко­хає,

Той ніко­ли ве­ли­ко­го

Розуму не має!»

Чує ху­сит бо­ро­да­тий,

Перестав чи­та­ти…

А тут йо­му го­лосніше

Хтось по­чав ка­за­ти:

«Хто-но тілько ве­ли­кую

Бороду ко­хає,

Той ніко­ли ве­ли­ко­го

Розуму не має!..»

Подивився жид на се­бе,

Бородою тру­сить:

«Гирсти? Як то? То я ду­рень?

Дурень ста­рий ху­сит?»

І до свічки бо­ро­дою!..

Спалив по­ло­ви­ну…

Але знов він чує го­лос

В ту ж са­му го­ди­ну!..

Знов бо­ро­да над свічкою

Запалахкотіла

І в ми­нуті щез­ла з ди­мом

До са­мо­го тіла!..

Засміявся за­по­ро­жець,

Пішов собі спа­ти…

Але ху­сит си­дить, бідний,

Та й став роз­ва­жа­ти:

«Правду во­но го­во­ри­ло,

Правду пак ка­за­ло,

Бо й я з своїм бо­ро­дою

Розуму не ма­ло!..

Борода та­ко­го ма­ти,

Так йо­го лю­би­ти…

І над свічком, над тим свічком

До гу­ба спа­ли­ти!..

Ах, вей­мир! Що Су­ра ска­же?

Що всі лю­ди ска­жуть?..

Ото ду­рень ста­рий ху­сит!

Ще й з ру­ком по­ка­жуть…»

АРШИН

Іде Мош­ко че­рез ліс,

Аж вовк вибігає;

Мошко ско­чив на пеньок,

Аршин підіймає.

І ар­ши­ном навісний

До вов­ка цілиться -

Аж тут - трах! - із-за корчів

Бахнула руш­ни­ця.

Бідний Мош­ко як сто­яв,

Так і зат­ру­сив­ся

Та із пеньку стор­ча­ка

В рів і по­ко­тив­ся.

От ті вов­ка по­тяг­ли,

Покинули жи­да…

Але якось у рові

Одійшла оги­да.

І зво­диться сти­ха­ча,

Аршин підіймає,

Оглядає зда­ле­ки

Та й сам про­мов­ляє:

«Вісім,- ка­же,- літ хо­див

Я з то­бою ши­ти,

А все-та­ки я не знав,

Що ти був на­би­тий».

МАСЛО

Вивіз Лей­ба гор­щик мас­ла

В місто про­да­ва­ти

Та й пішов собі на ри­нок

Купця відпи­та­ти.

А чо­ловік ко­ло во­за

Чекає, че­кає.

Далі ви­пив півква­тир­ки,

Масло до­бу­ває…

Добув мас­ла, дос­тав хліба,

Засів та й ба­лує.

Де по­ба­чить хрис­тя­ни­на -

Просить та й го­дує.

З’їли мас­ло добрі лю­ди,

Що тоді ро­би­ти?..

Б’є він гор­щик ко­ло во­за,

А сам іде пи­ти.

Підпив собі, як го­диться,

Назад по­вер­тає.

Коли гля­не - ко­ло во­за

Лейба умліває.

Умліває, ло­мить ру­ки

І пле­чи­ма ни­же,

А со­бач­ка не­ве­лич­ка

Черепочки ли­же.

«Лихо мамі тво­му, гиц­лю!

Де ся мас­ло діло?»

«Лихо мамі!.. Та­же ба­чиш,

Що пе­се­ня з’їло!»

«Брешеш, гиц­лю, де­сять фунтів

Було в мас­ла мо­го.

Гицлю ти!.. Й са­мо со­бач­ку

Не за­ва­жить то­го!»

І пійняв жид ту со­бач­ку,

На ва­ги чіпляє,

А со­бач­ка де­сять фунтів

Ледве до­тя­гає.

«Видиш, гиц­лю? То со­бач­ка!

Де ж ся мас­ло діло?»

«Де ж ся мас­ло йо­го діло?

Таж пе­се­ня з’їло!»

«Ну не­хай со­бач­ку - мас­ло!..

Де ж со­бач­ку бу­де?..»

«Де ж со­бач­ка - та­же он­де!

Видять добрі лю­ди!»

«Ну не­хай во­но со­бач­ку!

Де ж ся мас­ло діло?»

«Все де мас­ло та де мас­ло!

Таж пе­се­ня з’їло!..»

«Що з то­бою го­во­ри­ти?

Лихо мамі тво­му!

Сідай уже, сідай, гиц­лю,

Та ве­зи до­до­му!..»

КУЦИЙ

Ходить піп ко­ло крам­ниці

Та й чо­гось пи­тає.

Аж до нього та­кий хит­рий

Жидок підбігає:

«Добродзею, доб­род­зею!» -

Просить по­че­ка­ти

Та й но­во­му но­жи­кові

Ім’я яке да­ти.

А той, дов­го не га­дав­ши,

Казав но­жик да­ти,

Зламав йо­го та й ка­же:

«Куцим бу­деш зва­ти!..»

ЦИГАН З ХРОНОМ

З копійкою ци­ган­чук

По яр­мар­ку хо­дить

І ку­пив би, мо­же, що,

Та все не зна­хо­дить.

Усе та­ке до­ро­ге,

А в нього копійка,

По копійці тільки хрін

Продає жидівка.

Мнявся бідний ци­ган­чук,

Далі, що ро­би­ти?

Без гос­тин­ця ж не іти,

Треба щось ку­пи­ти!

До жидівки і побіг,

Купив то­го хро­ну,

За па­зу­ху по­ло­жив

Та й пішов до­до­му.

От удо­ма ци­ган­чук

Свіжий хрін сма­кує,

В носі кру­тить та вер­тить,

Сльози не вга­мує.

А все-та­ки не­бо­рак

Хрону не ки­дає,

Іскривився, пла­че, їсть

Та все при­мов­ляє:

«Плачте, очі навісні,

Щоб по­виліза­ли!..

Таже ж ба­чи­ли самі,

Що ви ку­пу­ва­ли!..»

А НЕ ХАЛАСУЙ!

«Ото, та­ту, маєм во­ду,-

Каже ци­ган­чук,-

А як­би нам іще си­ру

Та му­ки до рук -

Наварили б ва­ре­ників,

Сіли край сто­ла…»

Тут ста­ро­му вже по горлі

Слинка по­тек­ла…

«А як­би нам іще мас­ла,

Отоді ба­луй!»

Тут ста­рий йо­го фан­дою:

«А не ха­ла­суй!»

МІСЯЦЬ

Нічка ти­ха, зорі світять,

А мо­роз кре­пить;

Циган си­на до міся­ця

Лицем ста­но­вить.

«Отак, си­ну мій Ро­ма­не!

Отак, дур­ню, стій

Та з па­зу­хи вий­ми ру­ки,

До міся­ця грій!..»

Стоїть бідне ци­га­нят­ко,

Холод ка­ме­нить,

А ста­рий пішов до ха­ти

Людей ту­ма­нить.

Витуманив ку­сок са­ла,

Хліба бо­ху­нець,

Вийшов з ха­ти та до си­на -

Син як камінець.

«Ой міся­цю! - ци­ган ка­же.

Жаль твої кра­си!

Ти лиш світиш, а не грієш,

Дармо хліб їси».

ЦИГАН НА ТОЛОЦІ

Вийшов ци­ган на то­ло­ку,

Косить, бідний, ко­сить -

А гос­по­дар обіда­ти

Цигана не про­сить,

А дав чар­ки по­ню­ха­ти,

Хліба за­ку­си­ти

Та й знов та­ки зас­тав­ляє

Цигана ко­си­ти.

І скри­вив­ся ци­га­ню­га,

Косить, бідний, ко­сить,

А гос­по­дар по­луд­на­ти

Цигана не про­сить.

А знов чар­ки по­ню­ха­ти,

Хліба за­ку­си­ти

Та й знов та­ки зас­тав­ляє

Цигана ко­си­ти.

Ізнемігся бідний ци­ган,

Косить і не ко­сить,

Аж під вечір пан гос­по­дар

Вечеряти про­сить.

Просить йо­го до світлиці,

Садить на по­саді,

Наливає чар­ку, дру­гу…

Такий ци­ган ра­дий!..

От по­да­ли си­ро­ват­ку,

Циган уплітає,

Аж тут ку­ма ва­ре­ни­ки

З печі ви­су­ває.

Кинув ци­ган си­ро­ват­ку,

До дру­го­го взяв­ся.

Лигав-лигав ва­ре­ни­ки,

Аж роз­пе­ре­зав­ся.

Далі годі! Си­дить ци­ган,

Тільки пог­ля­дає,

Аж тут ку­ма по­ро­сят­ко

З печі ви­су­ває.

Гекнув ци­ган - та й із ха­ти,

Не хо­че і жда­ти:

«Вміли, - ка­же, - на­ва­ри­ти -

Не вміли по­да­ти!»

ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ

Вивів ци­ган на яр­ма­рок

Коня про­да­ва­ти…

Посходились яр­мар­кові,

Стали ог­ля­да­ти…

Оглядають - кінь, як сокіл,

І ганчі не має!

А сам ци­ган кру­гом хо­дить

Та все при­мов­ляє:

«Що ко­ни­на, то ко­ни­на!..

А щоб язик ма­ла,

То во­на б вам, лю­ди добрі,

Всю прав­ду ска­за­ла!»

Купив який­сь ту ко­ни­ну,

Дома ог­ля­дає!..

Аж ко­ни­на йо­го справді

Язика не має…

СПАСИБІ

Сидить ци­ган на го­роді

Темненької ноч­ки,

До блис­кав­ки ви­би­рає

Чужі огіроч­ки.

Та все собі про­мов­ляє:

«Блисни, бо­же, блис­ни!»

А гос­по­дар йо­го зза­ду

Як ви­ла­ми свис­не!..

«А сто бісів в тво­го батька

Та у твої гру­ди,