Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Руданський - Приказки, Руданський

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: Класика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 20
Перейти на сторінку:
class="v">Розкрадати мою пра­цю!..

А що те­пер бу­де?..»


«Ой ба­теч­ку, го­луб­чи­ку,


Чиніте, що знай­те,


Тільки про­шу вас, па­нот­че,


За пліт не ки­дай­те!»


«Оже ж ки­ну!»- «Бійтесь бо­га!..»


«Кину, бісів си­ну!»


Підняв ци­га­на на ру­ки


Та й че­рез пліт ки­нув.


Тоді ци­ган підійняв­ся


Та як за­ре­го­че:


«Мені то­го й бра­ку­ва­ло…


Спасибі, па­нот­че!»








ЩО ДО КОГО





«Хто йде їсти?» - пан пи­тає.


«Я йду!» - ци­ган ка­же.


«Хто йде жа­ти?» - пан пи­тає.


«То гро­ма­да ска­же!»








ЦИГАНСЬКИЙ ПОХОРОН





У ци­га­на вмер­ла ма­ти,


Нічого діяти!..


Іде ци­ган до ба­тюш­ки,


Просить по­хо­ва­ти.


«А як хо­чеш по­хо­ва­ти?


Може, по-ци­ганськи?»


«Ні, ба­тюш­ка, про­шу та­ки


Вже по-хрис­ти­янськи!»


«Та то бу­де рублів де­сять


Тебе кош­ту­ва­ти!»


«О, нічо­го то, па­нот­че!


В нас до­рож­ча ма­ти!»


Поховав піп ци­га­ни­ху,


За гроші пи­тає…


Аж тут йо­му со­роківку


Циган ви­тя­гає.


«Сороківку? - піп пи­тає. -


А то ж твоя ма­ти!


А ти ж за ню рублів де­сять


Обіцявся да­ти!»


«Рублів де­сять!.. - ци­ган ка­же.


За тру­па гни­ло­го!..


Та во­на не вар­та бу­ла


І жи­вою то­го!..»








ВОЛИ





Їде мос­каль се­ред літа


Нашими во­ла­ми.


«Гей, ва­лы, - кри­чить ве­се­лий, -


Чтоб бог ез­дил ва­ми».


Їде мос­каль се­ред зи­ми


Нашими во­ла­ми.


«Гей, ва­лы, - кри­чить сер­ди­тий,-


Чтоб черт ез­дил ва­ми!»








ПОЛОТНО





Кричить ба­ба, ре­пе­тує,


Пукає в вікно,


А мос­каль при­пав до пло­ту,


Тягне по­лот­но.


Стягнув собі. «Про­щай, баб­ка!


Злом не по­ми­най!»


Стара ба­ба у по­го­ню:


«Служба, по­че­кай!»


Москалеві то й бай­ду­же,


Баба вже й кле­не:


«Нехай те­бе, пре­по­га­ний,


Куля не ми­не!»


«Пусть се­бе, - мос­каль го­во­рить,


Баба па­ареть,


Вить доб­ра­во ча­ло­ве­ка


Пуля не вазьметь…»


«Та бог­дай же те­бе гос­подь


Щастям об­ми­нув,


Богдай же ти, пре­по­га­ний,


Дзвона не по­чув!»


«Что мне, баб­ка, тваи зво­ны,


Эка не ви­дал?..


Кабы я лишь ва па­хо­де


Барабан слы­хал!»


«Богдай же ти світа-сон­ця


Більше не ви­дав!


Богдай же ти зо­зу­леньки


Більше не чу­вав!..»


«Что мне слу­шать, как за­зу­ля


Вашая по­еть,


Меня в ма­туш­ке Рас­сеи


Й одуд за­ку­еть!..»








ІКРА





Сидить мос­каль ко­ло ла­ви,


Порох на­си­пає.


Аж підхо­дить ста­ра ба­ба.


«А що то?» - пи­тає.


«А что ж? Ик­ра сал­дац­кая,


Став мос­каль бре­ха­ти. -


Вить с эн­та­во у нас, баб­ка,


Выходют сал­да­ты!..»


«Почекай же, бісів си­ну, -


Стара собі ка­же, -


В ме­не жи­во ікра ва­ша


У печі по­ля­же!»


І йно ли­хе мос­ка­ли­ну


З ха­ти од­ви­ну­ло,


Баба по­рох та до печі -


Печі як не бу­ло!..


«Чи ж не ди­во з мос­ка­ля­ми, -


Баба про­мов­ляє,-


І в ікрі ще мос­ка­ли­на,


А що ви­роб­ляє?!»








«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»





Сидить мос­каль на при­лав­ку,


Прищурює очі…


Так і зна­ти: мос­ка­ли­на


Вареників хо­че.


Хоче бідний ва­ре­ників,


То й ніщо пи­та­ти!


Та тільки їх по-на­шо­му


Не вміє наз­ва­ти.


«Хазяюшка, га­лу­буш­ка! -


Став він го­во­ри­ти. -


Свари-ка мне вот эн­та­во!..»


«Та чо­го зва­ри­ти?..»


«Да эн­та­во… как, бишь, ево


У вас на­зы­ва­ют?..


Вот, что, зна­ешь… бе­рут тес­то,


Сыром нак­ла­да­ют…»


«Та бог йо­го свя­тий знає,


Що вам, служ­ба, го­же!..


Тісто си­ром нак­ла­да­ють…


То га­луш­ки, мо­же?..»


«Не га­луш­ки, не га­луш­ки,


Я га­луш­ки знаю…


Свари-ка мне, га­лу­буш­ка…


Все, бишь, за­бы­ваю…


Уж с глаз до­лой, так с па­мя­ти!..


Вот эн­та­кой бес-то!..


Да зна­ешь ли, эн­так сыр-то,


А на сы­ре тес­то!..»


«Та бог йо­го свя­тий знає


І добрії лю­ди!..


Сир у тісті?.. Хіба, мо­же,


Чи не пиріг бу­де?»


«Да не пи­рог, го­лу­буш­ка…


Экая до­са­да!..


Да зна­ешь ли, ту­да мас­ла


Да сме­та­ны на­до!..»


А во­на-то доб­ре знає,


Чого мос­каль хо­че…


Та че­кає ба­ра­ба­на,


Заким за­тур­ко­че.


Як по­чу­ла ба­ра­ба­на…


Слава тобі, бо­же!


Та й го­во­рить мос­ка­леві:


«Вареників, мо­же?..»


Аж підско­чив мос­ка­ли­на…


Та ніко­ли жда­ти.


«Вареники-вареники!»


Та й пішов із ха­ти.








ДОЧКА - СИН





Пан то хо­че си­на ма­ти,


Не спить цілі ноч­ки,


Але пані, як на збит­ки,


Вповиває доч­ки.


Що півро­ку, то й пов­ненька,


Що рік, то й ди­ти­на…


Отак-отак ра­да б хлоп­ця,


А вий­де дівчи­на…


П'ятеро впо­ви­ла пані,


Ще надію має;


Але дідич за гра­ни­цю


З го­ря виїжджає.


І го­во­рить своїй пані:


«Я хрес­том кля­ну­ся,


Тільки ще бу­де не хло­пець -


Я вже не вер­ну­ся».


Сів на брич­ку та й поїхав,


Півроку ми­нає…


Але пані, як на теє ж,


Дочку впо­ви­ває.


Зажурилась, світ не­ми­лий,


І жи­ти не хо­че…


«Не по­ба­чу, - ка­же, - більше


Свого па­на в очі».


Аж при­хо­дить якось Мош­ко,


Паню ог­ля­дає.


«Чи ви, пані, нез­до­ро­ва?» -


Дідичку пи­тає.


Та і ка­же своє ли­хо.


«Не журіться, пані,


Та лиш мені, - ка­же, -дай­те


Коня, що на стані,


А я вже вам па­на вер­ну…»


Та йо­му да­рує


Їде Мош­ко за гра­ни­цю


І в пей­си не дує.


Найшов па­на, пок­ло­нив­ся…


«А що?» - пан пи­тає.


«А що ж, па­не? Дав бог си­на!»


Мошко відвічає.


Дає дідич сто чер­во­них


Жидюкові то­му.


Казав коні за­ло­жи­ти,


Рушав до­до­му.


Приїжджає, привітав­ся.


«Де моя ди­ти­на»


Бере її, розк­ри­ває…


Аж во­но - дівчи­на!


«Ах ти ж, шельмо, пся­ча віро,


Казав - си­на маю.


Та я те­бе обезвічу,


Живцем за­ко­паю!..»


«Стійте, па­не, їдно сло­во!-


Мошко про­мов­ляє -


Ви ди­ви­тесь, що ди­ти­на


Ще то­го не має,


Але я дам пей­си втя­ти -


Свідок пан і лю­ди,


Як че­рез шістнад­цять років,


І той там не бу­де!..»


Розсміявся пан із ли­ха.


«Що, - ка­же, - діяти?


Коли си­на не дож­ду­ся,


Треба зя­тя жда­ти…»




15 ап­ре­ля






ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ





Приїхали за­по­рожці,


Короля віта­ють,


Король про­сить їх сіда­ти,


Козаки сіда­ють.


Сидять собі. В них жу­па­ни


Все кар­ма­зи­нові,


І самі такі храб­ренні,


Вуса през­до­рові.


Задивились на ті ву­са


Ляхи-мосціпани.


«Що б їм, - ка­жуть, - да­ти їсти?


Даймо їм сме­та­ни!»


Поставили їм сме­та­ни,


Їсти прип­ро­ша­ють,


Але наші за­по­рожці


Разом відмов­ля­ють:


«Славная у вас сме­та­на…


Тілько ви­ба­чай­те,


А пер­ше нам, за­по­рож­цям,


Щільник ме­ду дай­те!»


Дали й ме­ду за­по­рож­цям…


Вони як поїли,


Так ті ву­са през­до­рові


Вгору й за­вертіли.


Тоді й ка­жуть ко­ро­леві:


«А що, яс­ний па­не!


Нехай те­пер за­по­рож­цям


Подають сме­та­ни!»








ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ





Ізійшлися пан з Іва­ном,


По світі манд­ру­ють…


Разом їдять, роз­мов­ля­ють.


Разом і но­чу­ють…


На кож­до­му че­рез плечі


Висить по тор­бині…


Лиш пан та­ки у че­мерці,


Іван - у сви­тині…


Ідуть во­ни до­ро­гою,


Стали но­чу­ва­ти,


Аж

1 ... 4 5 6 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"