Руданський - Приказки, Руданський

па­не…»

«Lzesz, gal­ga­nie! Wi­ezi­esz si­ano!» «То ж пан самі зна­ють,

Що се сіно, а не дро­ва,

Нащо ж пан пи­та­ють?»

Закусив пан тлусті гу­би:

«Z jakej wsi?» - пи­тає…

Мужик підняв шпа­че­ня­та

Та й од­повідає:

«Всі не всі, вельмож­ний па­не,

Старі повтіка­ли…

Молоді лиш по­ло­вив я,

Бо ще не літа­ли!..»

«Kto na­js­tarszy u was we wsi?» «Ба­ба Тер­пе­ли­ха:

Пережила ста­ра ба­ба

Всіх дідів до ли­ха!..»

«Galgan jes­te! Kto was bi­je?» «А хто ж? Бу­гай, па­не!

То так і б’є нап­ро­па­ле,

Кого лиш дос­та­не!..»

Хтів пан чо­гось до­пи­та­ти,

Та й не до­пи­тав­ся…

«Со z gal­ga­nem! Rus­zaj pred­zej!» І впе­ред пог­нав­ся…

Привіз в місто му­жик сіно…

Продав йо­го зран­ня,

Купив собі доб­ру мис­ку

Драглів на снідан­ня!..

І си­дить собі на возі,

Драглі уплітає…

Аж той са­мий пан над­хо­дить

Та й йо­го пи­тає:

«Сzy nie slychac do spze­da­nia

Owsa tu, Іва­не?» Му­жик встав, кру­гом об­ню­хав…

«Ні, не чу­ти, па­не!»

І сів зно­ву на дра­бині,

Драглі уплітає…

«Czy ty, chlo­pie, nie wczo­ra­jszy?» Пан йо­го пи­тає.

«Де вам, па­не, я вчо­рашній?

Гляньте на всі бо­ки:

То мені вже оце бу­де

Тридцять і два ро­ки!»

КОЗАЦЬКА МІРА

Зайшов ко­зак до кор­шом­ки.

«Здоров, орен­да­рю!

А на­лий-но мені,- ка­же,-

Горілачі ча­ру!»

Налив Мош­ко од­ну ча­ру,

Козак ви­хи­ляє.

Вихиляє, не ков­тає,

Іще підстав­ляє.

Налив дру­гу, ко­зак хи­лить,

Разом дві ков­тає

Та й жи­дові ко­ло шин­ку

Трояка ки­дає.

Підійняв жид, по­ди­вив­ся…

«Гирсти, як то бу­де?!

В ме­не кож­ну по три гроші

Пили добрі лю­ди!»

«Мовчи, жи­де бо­ро­да­тий,

Тебе не пи­та­ють.

У нас,- ка­же,- за­по­рожці

Свою міру ма­ють.

Не пер­ши­на на­шим пи­ти,

Пили ми не­ма­ло,

А у гу­бу за три гроші

Більше не вліза­ло!..»

РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ

Читав ра­бин свої кни­ги

Двадцять і сім років,

Перечитав всіх тал­мудів

І усіх про­років…

Читав двад­цять і сім років,

Ні з ким ані сло­ва!..

З ним не сміла го­во­ри­ти

Й са­ма ра­би­но­ва.

І чи то він свою мо­ву

За той час за­був­ся,

Чи з ве­ли­кої на­уки

З ро­зу­му схиб­нув­ся,

А як вий­шов уже на світ

Жидову учи­ти,

Він за­чав уже на ми­гах

З нею го­во­ри­ти!..

Чудуються, ди­ву­ються

Жиди бо­ро­даті -

І да­вай по цілім світі

Гонців роз­си­ла­ти!

Ганяються гонці всю­ди,

Мудрих зволіка­ють;

Та щось мо­ви йо­го й мудрі

Не ду­же вти­на­ють.

Але іде за­по­ро­жець

Та й по­чав пи­та­ти:

«А що у вас, жи­де­ня­та,

Доброго чу­ва­ти?..»

Жиди й ка­жуть ко­за­кові:

«Таке й та­ке діло!..»

«Ет! Дурні ви, жи­де­ня­та! -

Козак ка­же сміло.-

А скажіть-но,- ка­же,- то­му

Величному па­ну,

Що я із ним хоть і за­раз

До роз­мо­ви ста­ну!..»

Пішли жи­ди до ра­би­на,

Разом повк­ля­ка­ли,

Доткнулися йо­го капців,

З стра­хом за­пи­та­ли,

Чи зве­лить він ко­за­кові

Мовити з со­бою…

Рабин тільки по­ди­вив­ся,

Махнув бо­ро­дою…

І вер­ну­лись жи­де­ня­та

Козака про­си­ти,

Щоби ко­зак із ра­би­ном

Ішов го­во­ри­ти…

Прийшов ко­зак, пок­ло­нив­ся,

Рабина вітає…

Але ра­бин встає з крісла,

Палець нас­тав­ляє…

Наставляє - біс то знає,

Чого ра­бин хо­че!..

Але ко­зак йо­му су­нув

Аж два пе­ред очі!..

Кивнув ра­бин го­ло­вою,

Махнув бо­ро­дою;

Показує йо­му вго­ру

Правою ру­кою!..

«Він уго­ру! Тра до­ни­зу!» -

Козак роз­ва­жає

І наг­нув­ся і ру­кою

В зем­лю ути­кає!..

Махнув ра­бин го­ло­вою,

Подивився всю­ди

І скла­дає собі ру­ки

Наохрест на гру­ди!..

Тогді ко­зак прис­ту­пив­ся -

Як заїде в пи­ку!..

Ціле місто зво­рух­ну­лось

З га­ла­су та кри­ку!..

Але ра­бин знов спокійно

Махнув бо­ро­дою!

Поклонився ко­за­кові,

Пішов з жи­до­вою.

Приступили жи­де­ня­та,

Рабина пи­та­ли:

«Що пан ра­бин з за­по­рож­цем

Розмовляти ма­ли?»

І сів ра­бин ко­ло шко­ли

Та й став го­во­ри­ти:

«Я пи­тав­ся: хто б те­бе мав

Такий сот­во­ри­ти?..»

А він ма­ло так ка­за­ти:

«Що пи­та­ти мно­го?

Той ме­не мав сот­во­ри­ти,

Хто те­бе са­мо­го!..»

Я, ге­рехт! Що прав­да, прав­да!

Я ще був пи­та­ти:

Хто б то був, що мав над на­ми

Небо збу­ду­ва­ти?

А во­но пак так ро­зум­но

Мені відка­за­ло:

«Той і не­бо, хто і зем­лю

Сотворити ма­ло!..»

Я ще був йо­му ка­за­ти,

Що бог не гнівли­вий,

А во­но мені ска­за­ло,

Що і спра­вед­ли­вий!..»

Підступили й наші лю­ди,

Козака пи­та­ли:

«А що то ви із ра­би­ном

Розмовляти ма­ли?..»

«А що ж, лю­ди? Та жид жи­дом!

Я лиш по­ка­зав­ся,

А він пальцем вже до ока

Мені до­би­рав­ся…

Та ме­не-то не схит­ри­ти,

Знаю чо­го хо­че,

Та йо­му аж два ко­зацьких

Сунув пе­ред очі!..

Видить ра­бин - не зля­кає!

«Повішаю!» - ка­же.

А я те­бе, йо­му ка­жу,

Закопаю, вра­же!

А він ка­же: «Зв’яжу ру­ки!»

Чи чу­ли оги­ду?..

А я йо­го за то в пи­ку:

«Брешеш, скур­вий жи­ду!..»

ЩО РАБИН РОБИТЬ?

Випив му­жик півква­тир­ки,

Хлібом заїдає.

А жид хо­дить ко­ло шин­ку,

Борухи співає.

«Чи є, Мош­ку, у вас ра­бин?» -

Став му­жик пи­та­ти.

А жид: «Гирс­ти! А чо­му ж нам

Рабина не ма­ти?»

«А ро­зум­ний у вас ра­бин?»

Жид аж вий­шов з се­бе:

«Та вже ж,- ка­же,- ро­зумніший,

Мужику, за те­бе!..»

«А що ж ра­бин у вас ро­бить?

Що він по­роб­ляє?»

«Що він ро­бить? Все чи­тає…

Читає… чи­тає».

«А ко­ли ж він спо­чи­ває,

Як все ко­ло книж­ки?»

«Спочиває ду­же ма­ло

Або ані криш­ки.

Он при­вик, бач, ко­ло книж­ки

День і ніч сидіти».

«А як же ж то, орен­да­рю,

У ра­би­на діти?»

«Та тим глупст­вом у нас ра­бин

Себе не зай­має:

Єсть та­кий там у ра­би­на,

Що за дітей дбає».

МОШКО І СУРА

«Щоб ти мені, Су­ра,

Здоровенька бу­ла!..»

«А ти ж, Мош­ку, як?»

«Я вже бу­ду й так!..»

ДВА РАБИНИ

Два ра­би­ни на кор­шомці

Зашабашували,

Одправили бо­ру­ха­ти,

За стіл посіда­ли.

На кож­до­му лап­сар­да­ки,

Шапка ша­баш­ко­ва,

Сидять собі ко­ло сто­лу,

Жоден - ані сло­ва.

Аж при­хо­дить чо­ловік наш,

Кварту на­би­рає.

«А хто то в вас, орен­да­рю?» -

Шинкаря пи­тає.

«І то ра­бин, і то ра­бин!» -

Шинкар обізвав­ся.

«Чому ж во­ни не го­во­рять?» -

Чоловік спи­тав­ся.

«Ет, Іван­цю,- жи­док ка­же,-

Нащо то пи­та­ти!

Що ро­зумні такі лю­ди

Мають роз­мов­ля­ти?

Що один з них доб­ре знає,

То і дру­гий знає,

А чо­го один не знає -

І дру­гий не знає».

БОРОДАТИЙ ХУСИТ

На підсінні в малій хаті

Сидить ста­рий ху­сит,

Вопівночі над тал­му­дом

Бородою тру­сить.

І, як ра­бин, за­чи­тав­ся,

Читає, чи­тає!..

А з підсіння за­по­ро­жець

В вікно заг­ля­дає…

Заглядає та га­дає,

Чим би