Софi Кiнселла - Шопоголік на Мангеттені

підфарбовуючи губи. – Ну, розумієш, я їх сформулюю ближче до зйомок, – я закриваю блиск для губ і хапаю куртку. – Побачимося!

– Гаразд, – каже Сьюз. – І пам’ятай: лише одна пара взуття!

– Гаразд! Обіцяю!

Дуже приємно, що Сьюз так дбає про мене. Але не варто. Чесне слово, вона просто не розуміє, як я змінилася. Гаразд, на початку року в мене справді була невеличка фінансова криза. Так, дійсно, у якийсь момент мій борг становив… Ну, взагалі, дуже багато.

А потім я потрапила на роботу в «Ранкову каву» – і все змінилося. Я геть-чисто переінакшила все своє життя, невтомно гарувала й позбулася всіх боргів. Так, я з усіма розрахувалася! Я виписувала чеки один по одному і сплатила борги на всіх кредитних та магазинних картках, повернула все, що завинила Сьюз (коли я простягла їй чек на кілька сотень фунтів, вона спершу не могла повірити, потім відмовлялася його брати, але зрештою таки взяла й купила на ті гроші бомбову дублянку зі смушку).

І, чесно вам скажу, повернення тих боргів подарувало мені найчудовіші, найзахопливіші почуття у світі. Це було кілька місяців тому, але й досі, коли я згадую про це, здається, ніби в мене крила виростають. Годі навіть уявити щось краще за цілковиту фінансову незалежність, правда ж?

Погляньте лишень на мене тепер. Я зовсім інша людина, геть не схожа на колишню Бекі. Я – оновлена особистість. І не маю жодного боргу!

Два

Ну гаразд. Невеличкий борг таки є. Але тільки через те, що я почала турбуватися про власне майбутнє і вкладати багато коштів у свою кар’єру. Мій хлопець Люк – успішний підприємець. У нього є власна піар-компанія, що співпрацює з фінансовими установами, і все таке. Кілька тижнів тому він сказав слова, що багато для мене значать: «Щоб заробити мільйон, спершу треба позичити мільйон».

І, чесне слово, у мене, либонь, з природи підприємницький хист, бо щойно він це промовив, як воно глибоко відгукнулося в моїй душі. Я навіть почула, що тихенько повторюю ті слова. Вони такі точні. Як можна сподіватися заробити грошей, не витративши нічого спочатку?

Тож я вклала кошти в кілька костюмів, у яких виступаю в телеефірі, і ще в кілька хороших зачісок, і в кілька манікюрів та косметичних процедур. І масажів. Адже чудово розумію, що не можна добре виступати, коли ти вся напружена, правда ж?

Ще трохи я вклала у новий комп’ютер. Він коштував дві тисячі фунтів, але без нього мені годі впоратись, бо… нізащо не здогадаєтесь! Я пишу книжку порад для саморозвитку! Ледве ставши постійним експертом «Ранкової кави», я зустрілася з чудовими видавцями, вони запросили мене на обід і сказали, що я надихаю всіх людей, які зазнали фінансових труднощів. Хіба не чудово? Вони заплатили мені тисячу фунтів, а я ж іще ані слова не написала. Та коли моя праця вийде друком, я одержу набагато більше. Книжка матиме назву «Бекі Блумвуд – зрозуміло про гроші». Або, може, «Упорядкуйте ваші гроші, як Бекі Блумвуд».

Я поки ще не знайшла часу, щоб почати писати, але щиро переконана: найголовніше – правильно обрати заголовок, а далі все якось само вийде. І не те щоб я зовсім нічого ще не зробила. Я вже накидала цілу купу ідей про те, в чому сфотографуюся на обкладинку.

Отож зовсім не дивно, що в мене наразі є невеличкий борг. Однак головне – ці всі гроші на своєму місці, вони працюють на мене. І, на щастя, мій банківський менеджер Дерек Сміт мене тільки підтримує. Він узагалі такий любчик. Ми з ним довго не могли знайти спільної мови – мабуть, тому, що нам усе не таланило як слід поговорити. Але тепер я впевнена: він чудово мене розуміє. Ще, звичайно ж, і тому, що я стала значно розважливішою, ніж була.

Наприклад, я зовсім інакше почала ставитися до шопінгу. Мій новий девіз – «Купувати лише потрібне». Я розумію: це, може, й здається занадто простим, однак справді працює. Перед кожним придбанням я питаю себе: «Чи треба це мені?» І тільки якщо відповідаю ствердно – купую. Це все просто питання самодисципліни.

От, приміром, до «Ел-Кей Беннетт» я заходжу неймовірно зосереджена й цілеспрямована. Переступаю поріг, і мені впадає в око пара червоних чобітків на високих підборах, проте я швидко відвертаюсь і прямую до стелажа з босоніжками. Отак я тепер ходжу крамницями: не спиняючись, не розглядаючи нічого, взагалі не роззираючись. Навіть на ті чудові недавно завезені туфлі-човники з блискітками, що стоять отам. Я просто йду саме до тих сандаль, які намірилася купити, беру їх з полиці й прошу продавчиню:

– Отакі, шостого розміру, будь ласка.

Прямо й чітко. Просто купити те, що треба, і нічого більше. Ось таємниця контрольованого шопінгу. Я навіть не погляну на ці крутезні рожеві шпильки, хоч вони й просто створені, щоб носити їх з моїм новим кардиганом із «Джиґсоу».

І на ті босоніжки на ремінці, з блискучими підборами.

А вони такі гарненькі, правда ж? Цікаво, як воно буде, коли їх узути.

О Боже! Це справді важко.

І чого воно так із цим взуттям? Я про те, що мені більшість одягу подобається, але від крутої пари черевичків я просто тану. Іноді, коли вдома нікого немає, я відчиняю шафу і просто дивлюся на все своє взуття, мов схибнута колекціонерка. А колись я вишикувала його на ліжку і сфотографувала. Це, може, й здається дивнуватим, але я так собі міркувала: «У мене є багато світлин людей, які мені зовсім не подобаються, то чому б не сфотографувати щось таке, що я справді люблю?»

– Ось, прошу!

Слава Всевишньому, продавчиня принесла коробку з моїми бузковими сандалями. Коли я їх бачу, серце в мене починає битися швидше. О, вони просто розкішні. Розкішні. Такі елегантні, з безліччю ремінців, з крихітною ожинкою біля великого пальця. Я полюбила їх з першого погляду. Вони дорогуваті, однак кожному відомо, що заощаджувати на взутті не можна, бо від цього й ноги можуть спотворитися.

Я з захопленим трепетом взуваю їх і… О Боже, вони пречудові! Пальці в мене раптом стають такими витонченими, а ноги здаються довшими… І… так, може, ходити в них складнувато, але це, мабуть, тому, що в магазині страшенно слизька підлога.

– Давайте мені їх, будь ласка, – кажу я, радісно всміхаючись до продавчині.

Розумієте, це і є нагорода за такий суворий контроль шопінгу. Коли щось купуєш, то