Софi Кiнселла - Шопоголік на Мангеттені

– Міркую, – пояснюю я, хутко дотягаюся до задньої панелі комп’ютера і клацаю кнопкою. – Ну, розумієш, зосереджую думку… і вимальовую цілісне полотно з окремих творчих спалахів.

– Овва! – вигукує Сьюз, дивлячись на мене мало не з побожним захватом. – Просто дивовижно. Це складно?

– Та не дуже, – відповідаю я, трохи подумавши. – Загалом, доволі просто.

Комп’ютер вмикається з феєрверком звуків і кольорів, і ми вдвох зачаровано споглядаємо його.

– Ого! – знову захоплюється Сьюз. – Це ти так зробила?

– Ммм… так, – відповідаю я.

І це щирісінька правда. Ну, це ж я його ввімкнула.

– Боже, ти така розумничка, Бекс! – захоплено видихає Сьюз. – І як гадаєш, коли ти закінчиш?

– О, сподіваюся, скоро, – безжурно відповідаю я. – Ну, розумієш, головне – почати.

– То я піду, не буду заважати, – мовить Сьюз. – Я лише хотіла позичити в тебе сукню на вечір.

– Он як, – зацікавлено кажу я. – А куди ти йдеш?

– На вечірку до Венеції, – каже Сьюз. – Хочеш теж піти? Ну ходімо! Всі йдуть!

На мить я спокушаюсь. Я кілька разів бачилася з Венецією і знаю, що вона влаштовує приголомшливі вечірки в будинку своїх батьків у Кенсінґтоні.

– Ні, – нарешті відповідаю я. – Краще залишуся вдома. Мені ж треба працювати.

– Ну от, – обличчя Сьюз на мить оповиває смуток. – Але ж сукню ти мені позичиш, правда?

– Ну звісно, – я на мить морщу обличчя, глибоко замислюючись. – Чому б тобі не вдягти мою нову сукню «Токка» з твоїми червоними туфлями та моїм палантином «Інгліш Ексентрик»?

– Те, що треба! – каже Сьюз і йде до моєї шафи. – Дякую, Бекс. І… можна я прихоплю ще трусики? – додає вона мимохідь. – І ще колготи, а також трохи косметики?

Я повертаюсь у своєму кріслі й пильно до неї придивляюся.

– Сьюз, ти, коли розмотлошувала кімнату, хоч щось залишила?

– Звичайно ж, залишила! – відповідає вона злегка ображено. – Ну, розумієш. Дещо, – вона дивиться мені в очі. – Гаразд, може, я трохи й перестаралася.

– У тебе хоч якась білизна є?

– Ну… ні. Але ти знаєш, я почуваюсь так добре, так позитивно дивлюся на своє життя, що це не має ніякого значення! Це феншуй. Тобі теж варто спробувати.

Я спостерігаю, як Сьюз забирає сукню, білизну й порпається в моїй косметичці. Потім вона виходить з кімнати, а я простягаю руки перед собою, розминаючи пальці. Так. Працювати. Книжка.

Я відкриваю новий файл, пишу «Розділ перший» і… гордівливо дивлюся на ці слова. Розділ перший! Це так круто! Я справді почала! Тепер мені слід тільки вигадати приголомшливе, незабутнє перше речення.