П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

між окремими положеннями ратифікованих Верховною Радою України Конвенцій та положеннями норм чинного КК і положеннями окремих пропонованих проектом Закону № 2112 норм щодо визначення предметів злочинів, якими передбачається чи пропонується передбачити відповідальність за їх обіцянку, пропозицію, одержання чи вимагання. У всіх статтях Конвенцій предмет таких злочинів описується (позначається) терміном „будь-яка неправомірна перевага". Натомість у ст. ст. 3691 предмет злочину визначається вживанням термінологічного звороту „будь-які неправомірні блага (переваги, пільги, послуги)", у ст. 2351, 2353 та у п. 2 примітки до неї та ст. 235" „гроші, цінні папери, інше майно, переваги, пільги або послуги матеріального чи нематеріального характеру". У ст. ст. 368, 369 та 370 КК для позначення предмета передбачених ними злочинів вживається термін „хабар у будь-якому вигляді", а у ст. 354 КК термін „матеріальні блага або вигоди майнового характеру у будь-якому вигляді”.

На мій погляд, для позначення предмета злочинів, передбачених ст. ст. 368, 369, 370 та 354, а також злочинів, відповідальність за вчинення яких пропонується передбачити статтями 2351, 2353, 2354 та 3691 слід вживати або термін „переваги, пільги, послуги матеріального чи нематеріального характеру" або ж тор мін „блага матеріального чи нематеріального характеру".

У висновку Головного науково-експертного управління па проект Закону „Про засади запобігання та протидії корупції" також звертається увага на необхідність уніфікації термінів, якими визначається предмет корупційних правопорушень у проектах внесених Президентом України законів, у яких вживаються такі терміни: „подарунок"; „матеріальна і/або нематеріальна допомога"; „винагорода"; „майно, кошти"; „хабар"; „блага (переваги, пільги, послуги) матеріального і/або нематеріального характеру"; „блага (переваги, пільги, послуги)"; „неправомірні блага (переваги, пільги, послуги)"; „будь-які блага (переваги, пільги, послуги) матеріального і/або нематеріального характеру"; „блага матеріального характеру"; „кошти, цінні папери, інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального і/або нематеріального характеру"; „кошти, інше майно, послуги, пільги, переваги". У згадуваному висновку зазначається, що як видно з цього переліку, існує різнобій не лише технічного характеру, а й змістовного.

На думку Головного науково-експертного управління в закони проектах № № 2112, 2113, 2114 треба застосовувати або термін „неправомірна перевага", або синонімічний і більш придатний до реалій українського законодавства термін „неправомірна вигода", а у ст. 1 проекту Закону № 2112 дати такі визначення:

„неправомірна вигода" — хабар, а так само переваги чи пільги матеріального характеру, які особа отримує безоплатно або вартістю, що є істотно меншою за їхню дійсну економічну вартість;

„хабар" — майно, право на майно, будь-які дії майнового характеру;

„право на майно" — документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань,

„дії майнового характеру" — передача майнових вигод, підмова від них, відмова від прав на майно, надання майнових пільг, надання послуг, проведення робіт безоплатно або за заниженою ціною тощо".

Крім того, Головне науково-експертне управління категорично заперечує доцільність і можливість встановлення юридичної відповідальності за неправомірне одержання благ (вигод) нематеріального характеру, оскільки, на думку авторів висновку М.І. Хавронюка та О.А. Єрмака, про блага (вигоди) нематеріального характеру у поданих до Верховної Ради України на ратифікацію Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією не йдеться, а чинний Кримінальний кодекс України (КК) оперує терміном „хабар" (статті 368–370). При цьому вони посилаються на п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво" від 26.02.2002 року № 5, де термін „хабар" визначається як „незаконна винагорода", і роз'яснюється, що предмет одержання хабара має виключно майновий характер, а послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Крім того, вони звертають увагу на те, що чинний Закон України „Про боротьбу з корупцією" використовує термін „матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги" (ст. 1). Під час розробки цього Закону у 1994–1995 рр. питання про встановлення відповідальності за надання і прийняття нематеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг обговорювалось, але така пропозиція була відхилена через те, що таке розширення предмету корупційних діянь входить у суперечність із загальновизнаним (і, зокрема, закріпленим у міжнародних договорах) розумінням корупції.

Наведені аргументи Головного науково-експертного управління, на мій погляд, недостатньо обґрунтовані, а його посилання на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є недоречним (некоректним), оскільки вони (роз'яснення) відображають лише консерватизм позиції Верховного Суду України щодо визначення предмету одержання хабара як майна, прав на майно та дій майнового характеру, яка сформувалась ще за радянських часів. На мій погляд, предметом одержання хабара, як і предметом інших корупційних правопорушень, мають визнаватись блага, пільги і переваги як матеріального, так і нематеріального характеру.

Проектами законів не передбачається доповнення КК статтями, якими б передбачалось кримінальна відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень. Натомість пропонується прийняти окремий Закон „Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", якими пропонується визнати: пропонування або давання хабара посадовій, службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування; підкуп особи, яка не є посадовою, службовою особою державного органу або органу місцевого самоврядування, але виконує надані законом владні повноваження; комерційний підкуп. Покараннями за такі діяння передбачаються: накладення на юридичну особу штрафу; заборона займатися певним видом діяльності; ліквідація суб'єкта господарювання. Такий підхід авторів проекту названого Закону щодо відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень, на мій погляд, є зваженим, обґрунтованим і відповідає ст. 26 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якою за умови дотримання правових принципів Держави-учасника відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною.

В цілому можна констатувати, що в Україні здійснюється серйозна робота як по вдосконаленню антикорупційного законодавства з метою приведення його у відповідність із положеннями ратифікованих Україною міжнародно-правових документів, так і по посиленню реальної боротьби із корупційними діяннями, їх попередженню. Свідченням останнього є розгляд питань стану фінансово-бюджетної дисципліни в державі та заходів щодо посилення боротьби з корупцією на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України 22 листопада 2006 р.

П.П. Андрушко,

професор кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, професор

Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності
Глава 1. Об'єкт злочинів у сфері службової діяльності