Йоста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

— Правильно, — згодився Конрад. — Монс гарно пильнує порядок.

— Числа занадто важкі, — сказав Пелле. — Нехай пан учитель сам дасть відповідь!

— То ти вважаєш, що це вчитель повинен відповідати?! — закричав Конрад. — Ставай у куток!

— Та мені теж здається, що цікаво було б довідатися, скільки то буде, — озвалася Ґуллан.

— Ну, авжеж, я напевно можу сказати скільки, — мовив Конрад. — Немає в світі нічого легшого. Якщо хочеш знати, то це буде аж дев’ятсот шістдесят п’ять.

— Та ні! — крикнув Пелле. — Неправильно. Я підрахував на папері, що тридцять сім разів по шістдесят вісім буде дві тисячі п’ятсот шістнадцять.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад.

— Але тут щось не так, — сказала Ґуллан. — Пелле має слушність, я бачу це з його папірця. Що ж ти за вчитель, якщо навчаєш помилок?

— Зараз нам ніколи про це розбалакувати, — роздратовано відрубав Конрад. — Тепер у нас буде гімнастика для хвостів!

— Е ні! — вигукнув Рікард. — Я теж сердитий. Ти задаєш запитання, на які сам не можеш відповісти. Що ж це таке?

— Важкий випадок, — мовив Біл.

— Це негарно, — додав Бул.

— Я забираю своїх дітей із цієї школи, — заявила Фріда.

— Ура! — вигукнув Фрідольф і в захваті перекинувся через голову.

— Мені цікавіше в своєму хліві, — сказав Мурре зі Скугстібле.

— Ходімо, Пелле, разом до кондитерської пані Ротстрем, — запропонувала Ґуллан.

І тоді всі, крім Конрада, Монса, Біла й Була, покинули школу. Біл і Бул теж хотіли йти, та Монс схопив їх за барки.

— Ви все-таки мої помічники, — сказав Монс. — Тож повинні лишитися й підтримувати в школі порядок.

Та, либонь, не скоро там дійшло б до того, щоб підтримувати порядок, бо Монс і Конрад після всього затіяли бійку, почали сичати, дряпатися і добряче одне одного потовкли.

— Як у школі весело, — мовив Біл.

— Страшенно весело, — згодився Бул.

Монс аж кипів од гніву, що з котячою школою зазнав повного фіаско. (Тобі не здається слово фіаско потішним? Коли хтось зазнає фіаско, то це означає, що все закінчується погано). Щодо котячої школи, то й справді жаль, що з такої доброї ідеї вийшов пшик.

Проте Монс був не з тих, хто з першого разу здавався.

— Школа повинна бути, — сказав він.

— Два додати два буде дев’ятсот шістдесят п’ять, — докинув Біл.

— Саме так, — додав Бул.

Монс, Біл і Бул пили збиране молоко в кондитерській пані Ротстрем на Горішній Замковій вулиці.

— Школа повинна бути, — повторив Монс. — Я дуже здивувався б, якби мені не сяйнула в голову ще блискучіша ідея.

— Яка ж? — в один голос спитали Біл і Бул.

— А ось яка, — відповів Монс. — Думаю, нам треба призначити Пелле Безхвостого учителем.

— Чудово, — докинув Біл. — Пелле добрий.

— І мудріший за нас, — додав Бул.

— Ну, не зовсім, — сердито сказав Монс. — Він пихатий, і ви повинні збагнути, що я призначаю Пелле учителем для того, щоб вибити з нього пиху.

Аж тут до кондитерської зайшли Пелле й Ґуллан з Аркадії. Біл і Бул злегка випустили кігті.

— Зараз же поховайте кігті! — шепнув їм Монс. — Тепер нам із ним не треба заводитися.

— Хочете сісти біля нас? — голосно спитав Монс Пелле і Ґуллан, а вигляд у нього був такий привітний, що Пелле неабияк злякався.

— Дякуємо, що питаєш, — відповів Пелле. — Та все-таки нам із Ґуллан хотілося б посидіти удвох.

— Але ж ви можете посидіти удвох і згодом, а спершу посидьте трохи з нами, — запропонував Монс. — І я тоді подивлюсь, як ви питимете вершки кожен зі свого блюдця. Або удвох з одного.

— О, дякую, — відповів Пелле. — Ми з Ґуллан залюбки п’ємо з одного блюдця.

— А я все-таки, Монсе, на тебе сердита, — сказала Ґуллан. — Того дня в шкоді ти поводився по-дурному.

— Я оце подумав, що ми могли б трішки погомоніти про школу, — сказав Монс. — Нікуди правди діти — вийшло дуже негарно. А все через того дурня Конрада.

— Що бажаєте? — підійшовши, спитала пані Ротстрем.

— Звичайно, вершки, мабуть, закінчилися, тож візьмемо, напевно, молока, — сказав Монс.

— Та ні-і, — відповіла пані Ротстрем. — Вершків сьогодні в мене вдосталь.

— Он як, — мовив Монс. — Гм. Ну, тоді одне блюдце для Ґуллан і Пелле.

— Велике чи мале? — спитала пані Ротстрем.

— Мале, — відповів Монс.

— Яка прекрасна сьогодні погода, — сказала Ґуллан.

— Надзвичайна, — згодився Монс. — Так от, про школу. Конрад, як було сказано, нікудишній учитель. А знаєте, хто міг би бути замість нього?

— Ти, — відповів Пелле.

— Ну, таке, звісно, можна припустити, — сказав Монс. — Та я маю іншу пропозицію. Нашим учителем будеш ти, Пелле.

— Я? — збентежився Пелле. — Ти думаєш, я зумію?

— А чого