Йоста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

Монс не платитиме, бо він надав приміщення. А от той, хто запитував, заплатить шість.

— Мені самому треба заплатити шість салак? — перепитав Пелле, і в правому оці в нього виступила сльозина.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Заплатиш, оскільки ти весь час заважаєш. А тепер зробимо перекличку. Монс тут?

— Так, учителю, — відповів Монс.

— Ти великий і красивий кіт, — вів далі Конрад. — І швидко й гарно відповідаєш. Ти — взірець для цілого класу, тож пильнуватимеш порядок. Далі: Бул та Біл.

— Hi, — вигукнули Біл та Бул.

— У чому річ? — здивувався Конрад. — Була та Біла тут немає?

— Ні, — відповіли Біл та Бул. — Нас звати Біл та Бул.

— Допомагатимете пильнувати порядок, — сказав Конрад. — Здається, вам можна довіряти.

— Авжеж, нам можна довіряти, — мовив Біл.

— Саме так, нам можна довіряти, — додав Бул.

— Рікард, — сказав Конрад.

— Тут, — відповів Рікард.

— Треба відповідати не тут, а я, — зауважив Конрад. — Повтори!

— Ти, — сказав Рікард.

— Ти безнадійний, — зробив висновок Конрад. — Але підемо далі. Наступний кіт — Мурре.

— Привіт, — сказав Мурре.

— Треба казати не привіт, а я, — поправив його Конрад.

— Он як, — буркнув Мурре.

— До речі, хто це так пахне? — спитав Конрад і принюхався.

— Це Мурре пахне хлівом, — залебеділа Фріда. — Хлівом із Скуґстібле.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Фрітц!

— Він відбуває військову повинність, — відповіла Фріда. — А я тут зі своїми дітьми. Щодо Веселуна, то він замалий, тож не зможе сюди ходити, і тому скоро мені треба буде бігти додому глядіти його. А ще я хочу сказати, що мої діти страшенно вразливі, тож їх краще питати щось легке. Дякую, що вислухали, пане вчителю!

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Я сам вирішую, що мені питати. Фріда!

— Я, це ж я щойно говорила, — сказала Фріда. — Хіба цього, пане вчителю, мало?

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Фрідольф, Фрідольфіна й Фрідолін — це твої діти, так?

— Саме так, — відповіла Фріда. — Вони дуже вразливі. А у Фрідолін зараз перехідний вік, тож із цим можуть бути клопоти.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Ґуллан!

— Ня-ав, — відповіла Ґуллан з Аркадії, схиливши голівку набік.

— Нічогенька дівчина, — промимрив собі під ніс Конрад. І потім уже назвав Пелле.

— Я, пане вчителю! — чітко відповів Пелле.

— Кажи виразніше! — крикнув Конрад. — Між трьома словами треба глибоко передихнути: я… пане… вчителю! Повтори!

— Я… пане… вчителю! — повторив Пелле.

— Ти передихував надто довго, — сказав Конрад. — Здається, ти нетямущий!

— Звичайно, — широко посміхнувшись, мовив Монс. (Ти ж, мабуть, здогадався, що то Монс підказав Конрадові прискіпуватися до бідолахи Пелле).

Четвертий розділ
Урок арифметики

— Розпочнемо з лічби, — сказав Конрад. — Спершу спитаємо кота, що пильнує порядок. Отож, запитання важке: скільки буде один додати один?

— Два, — випалив Монс.

— Добре, — похвалив його Конрад. — Здається, ти свою справу знаєш. А тепер ти, Біле, скільки буде два додати два?

Біл зиркнув на Була, а Бул зиркнув на Біла.

— Чотири, — прошепотів Монс.

— Про які ти кажеш сокири? — спитав Біл.

— Сокири гострі, — мовив Бул.

— Підемо далі, — сказав Конрад. — Спитаємо у Фріди, скільки буде два додати три?

— Ну, я тут лише задля своїх дітей, тож мене, власне, немає, — сказала Фріда. — Жаль, що Фрітц відбуває військову повинність, а то він би відповів.

— Хіба не ясно, що два додати три буде двадцять три? — озвався Фрідольф.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Два додати три буде п’ять.

— Ми завжди так казали, — докинув Біл.

— Ти ба, які вони всі невігласи, — додав Бул.

— Фрідольфіно, а ти можеш сказати, скільки буде три додати три? — спитав Конрад.

Фрідольфіна зайшлася слізьми.

— О, вона дуже вразлива! — вигукнула Фріда.

— Може, нехай відповість хтось інший? — спитав Мурре.

— Не на це запитання, — сказав Конрад. — Але ти можеш відповісти, скільки буде три додати чотири.

— А чом би й ні, — відповів Мурре зі Скуґстібле.

— На перерві нам треба провітрити приміщення, — озвалась Ґуллан. — Щоб вивітрився запах хліва.

— Звісно, любонько, — згодився Конрад. — А тепер, крихітко Ґуллан, може, скажеш, скільки буде три додати чотири?

— Мабуть, п’ять абощо, — відповіла Ґуллан.

— Саме так, — сказав Конрад. — Цілком правильно. Це справді буде сім.

— Але ж вона сказала п’ять, — зауважив Рікард.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Вона сказала п’ять абощо, і таким чином мала на думці сім. Тепер спитаємо Пелле: скільки буде тридцять сім разів по шістдесят вісім?

Пелле облизав рожевого носа.

— Ну-у! — грізно наполягав Конрад. — Скільки?

— Від імені кота, що пильнує порядок, я мушу зазначити, що відповідати треба швидше, — сказав Монс.