Йоста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

ж? Я вірю в це, — відповів Монс. — Звичайно, ти буваєш пихатий, але дурнем тебе не назвеш. Адже усі в школі помітили, як ти швидко полічив і назвав те важке число. І всяке таке.

— Авжеж, я дещо вмію, — сказав Пелле. — У мене вдома Бірґітта завжди учить уроки вголос, а я слухаю і всяке таке хапаю на льоту. Ти, скажімо, знаєш, коли був підписаний мир у Бремсебру?

— Як було сказано, — провадив далі Монс, — з тебе вийшов би прекрасний учитель, і я думаю, що цілий клас від тебе буде в захваті.

— О так, Пелле, тобі треба стати учителем, — мовила Ґуллан. — І ставити мені легкі питання!

— Але, напевно, не годиться мати ніяких улюблених учнів, — висловив сумнів Пелле. — Навіть якщо їх звати Ґуллан.

— Я впевнений, що ти будеш справедливим, — сказав Монс. — А знаєте, чого я так клопочуся знов заснувати школу?

— Hi-і, — відповіли коти.

— Так от, сьогодні вранці я почув, що собаки в околиці Чорного Струмка мають власну школу, де вчителює такса Югансон, і, мабуть, сором було б нам, котам, пасти задніх.

— О, ти маєш слушність, — мовила Ґуллан. — Тобі треба стати вчителем, Пеллусику!

— Як це ти його назвала? — наморщивши носа, спитав Монс.

— Всього-на-всього пестливим іменем, — відповіла Ґуллан.

— Ну що ж, коли ви цього так хочете, то я, мабуть, спробую вчителювати, — збентежено мовив Пелле.

— Гаразд, — сказав Монс. — Тоді я знов позгукую всіх школярів до свого підвалу. Може, на суботу?

— Я дуже старатимусь, — пообіцяв Пелле.

— У тебе неодмінно вийде, — підбадьорила його Ґуллан.

— Ну, тоді бувайте, — сказав Монс. — Ми з Білом та Булом маємо йти — ще багато чого до суботи треба влаштувати.

— Тільки заплатіть, — біля столика стояла пані Ротстрем, простягнувши до Монса лапу.

— Надішліть рахунок до головного управління народної освіти! — вигукнув Монс. — Смачного!

Шостий розділ
Пелле стає вчителем

Монсові справді хотілося до суботи гарно приготуватися. Цього разу він вирішив відкрити справжню школу, тож придбав чорну дошку, крейду й ганчірку, а з кількох старих коробок з-під цукру стулив щось на зразок катедри для вчителя. Доп’яв і якогось дзвоника та указку, а в бачку для сміття вирив невеличкий глобус. Звісно, побитий, але все одно глобус. Атож, це мала бути справжня, чудова котяча школа!

Коти прийшли до школи з великими сподіваннями. їм, звісно, було цікаво, чи впорається Пелле в ролі вчителя.

— Так от, навряд чи треба робити перекличку, — ступивши до класу, мовив Пелле. — Бо я усіх знаю. Мені приємно, що вас так багато сюди прийшло. Он і Фрітц тут.

— Так, його були призвали до війська, а потім відкликали назад, — залебеділа Фріда. — Скажіть, пане учителю, можна мені прочитати вірш?

— Трішки згодом, — відповів Пелле. — Не треба парка парити.

— Учитель повинен сидіти на стільці біля катедри! — закричав Монс. — Я дістав його спеціально для учителя.

— О, дякую, — мовив Пелле. — Це просто здорово! Конрад такого не мав.

— Але стережися стопок, які ми з Монсом поклали на стілець, — вигукнув Біл.

— Ми поклали на стілець стопки! — додав Бул.

— Телепні! — заревів Монс і вліпив їм обом по лящу.

— Що це в класі за галас? — спитав Пелле. — Зараз вам треба заспокоїтися.

— Ге-ге, Монс б’ється! — заверещав Біл.

— Усе-таки то він придумав із тими стопками, — заверещав Бул.

— Вони звуться кнопки, — поправив Пелле, — і на стільці вони опинились чисто випадково.

— Атож, — сказав Монс. — Не можу збагнути, як вони туди потрапили.

Біл поривався ще щось додати, та Монс затулив йому рота лапою.

— Можна мені прочитати вірш? — спитала Фріда.

— Зараз, люба, — відповів Пелле. — Та спершу маємо зробити дещо інше.

— Я хочу на перерву, — озвався Рікард із Рікомберга.

— I я, — мовив Мурре зі Скуґстібле.

— Спершу нам треба провести урок, а тоді у вас буде перерва, — відповів Пелле.

— Ану, зараз же сідайте слухати урок! — нетерпляче вигукнув Монс.

— Можна мені прочитати вірш? — спитала Фріда. — А то я його забуду.

— Ми хочемо мати перерву! — в один голос закричали Рікард і Мурре.

— Перерву! — підхопили Біл та Бул.

Аж тут у повітря полетів клапоть паперу. І ще один. А тоді ще один.

На бідолаху Пелле жаль було дивитися.

— Та все-таки ви, мабуть, трішки заспокойтеся, — сказав він і звів благальний погляд на Рікарда й Мурре.

— Перерва! — зарепетували Рікард, Мурре, Біл та Бул.

— Оце так порядочок! — насмішкувато мовив Монс. А тоді крикнув: — Цитьте!

У класі враз запала тиша.

— Ну ось, будь ласка, — сказав Монс. — Звичайно, кіт, що пильнує порядок, повинен учителеві допомагати.

— Дякую тобі, ти молодець, — похвалив його Пелле. — А тепер, напевно, підучимо правопис.

— Чудово, — муркнула Фріда. — Тоді можна мені сказати слово, яке я знаю?

— Що то за слово? — спитав Пелле.

— Я.

— А як воно пишеться? — спитав Пелле.

— Я, — відповіла Фріда.