Владислав Едуардович Теліпко - Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.

— розгляд справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

Все це охоплюється сучасним поняттям цивільного процесу, втіленим, зокрема, і у коментованому Цивільному процесуальному кодексі України.

Чим же є цивільний процес? Поняття цивільного процесу дискутується в науці цивільного процесуального права упродовж всього періоду його розвитку. В спеціалізованій літературі поняття «цивільний процес» визначається по- різному.

Дореволюційні процесуалісти визначали цивільний процес «як форму судового здійснення норм матеріального цивільного права з метою захисту інтересів, які захищаються матеріальним правом, але недостатньо ним забезпечуються. Кінцева мета процесу полягає в тому, щоби право не лише існувало, але й діяло, оскільки шляхом процесу держава сама приводить право в дію. Відтак, цивільний процес є порядок примусового здійснення цивільного права, і зводиться до організованої сукупності норм, що визначають спосіб дії, як існуючих органів захисту права, так і осіб, що користуються цим захистом, або так чи інакше залучаються до неї».

Сучасна юридична наука визначає цивільний процес (провадження) як урегульовану цивільним процесуальним правом систему дій, діяльність суду, осіб, що беруть участь в справі та інших учасників процесу, сукупність процесуальних дій і цивільно-процесуальних правовідносин, що складаються між судом та іншими суб’єктами при розгляді і вирішенні цивільної справи судом загальної юрисдикції.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції). Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 предметом судового розгляду можуть бути будь-які правовідносини, які виникають у державі, як ті, що регулюються правовими нормами, так і ті, при вирішенні яких суд може виходити з аналогії закону чи аналогії права.

Отже, основна функція цивільного процесу полягає в забезпеченні цивільного судочинства науково обґрунтованими та практично апробованими формами і засобами впливу на цивільні процесуальні відносини з метою справедливого, неупередженого та своєчасного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільний процес характеризується певною динамікою виникнення, зміни і припинення сукупності цивільних процесуальних відносин у зв’язку з порушенням, розглядом і вирішенням цивільної справи. Регламентується такий комплекс прав та обов’язків суб’єктів цивільного процесу ЦПК і складається в процедуру розгляду конкретної справи в суді. Відмінність кожної конкретної справи від усіх інших досягається за рахунок діяльності суб’єктів, які можуть використовувати різноманітні права, передбачені законодавством, оскільки загальна процедура розгляду справ судами універсальна. Тому сучасне цивільне судочинство передбачає можливість кожного із суб’єктів «творчо» ставитися до наданих йому процесуальних і матеріальних прав і належно користуватися такими правами, але в межах, обумовлених законодавством. Виконання ж обов’язків, встановлених у ЦПК, — це безумовне зобов’язання кожного із суб’єктів. Так, у ЦПК чітко встановлюється комплекс прав та обов’язків суб’єктів цивільного судочинства шляхом визначення процесуальних дій суду, осіб, які беруть участь у справі, інших осіб в межах цивільних процесуальних відносин, а також у якій послідовності такі дії можуть або повинні здійснюватися та які юридичні наслідки можуть настати при реалізації таких дій або утриманні від їх вчинення.

У зв’язку з цим слід говорити про функції тих суб’єктів, внаслідок діяльності яких реальний цивільний процес відповідатиме меті, про яку йдеться у ст. 1 ЦПК. Оскільки кожна із сторін у цивільному процесі переслідує свою мету, тому їм не властива об’єктивна роль у цивільному судочинстві. Так, іноді трапляються випадки, коли до суду звертаються не ті особи, права яких порушені, а ті, що порушили права інших осіб. У зв’язку з цим не можна вважати, що позивач або заявник — це особа, права якої порушені, оскільки таке первісне становище суб’єкта може кардинально змінитися при пред’явленні зустрічного позову або позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.

Оскільки обов’язки стосуються насамперед суду як обов’язкового суб’єкту будь-яких цивільних процесуальних відносин, наділеному владними повноваженнями, то й забезпечення виконання функції цивільного судочинства має покладатися саме на суд. Роль суду як органу правосуддя визначає найважливішу функцію — здійснення правосуддя у цивільних справах.

Функція правосуддя в цивільних справах передбачає справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд справи з метою з’ясування обставин справи для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Саме судом кваліфікуються правовідносини як за нормами матеріального, так і процесуального права, а також неупереджено вимагається дотримуватися процедури розгляду справ у суді.

Таким чином, цивільне судочинство — це врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав, обов’язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Якщо ж сприймати кожну цивільну справу як певну спірну або конфліктну правову ситуацію, то завданням цивільного судочинства стає розв’язання спорів, ліквідація правопорушень та відновлення порушених прав та законних інтересів. Отже, за ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору або припинення правопорушення та ліквідація його наслідків, зокрема, повна його компенсація.

Щодо порядку розгляду справ судами, то його функції зводитимуться до розгляду заявлених сторонами та заявниками вимог, перевірка їх законності та аналіз поданих доказів, що узагальнюється у рішенні суду. Крім того, суд має фіксувати свою та інших учасників процесу діяльність і таким чином досягається можливість перегляду правомірності дій і рішень суду першої інстанції при розгляді справи судами апеляційної та касаційної інстанцій. Тому цивільний процес можна умовно поділити на три стадії:

— розгляд і вирішення справи по суті;

— перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по ній рішення;

— звернення рішення до виконання.

Дане положення підтверджується сучасною практикою, оскільки значна частина рішень судів першої інстанції оскаржуються до суду апеляційної та касаційної інстанцій з різних причин. Такими причинами можуть бути реальне невдоволення рішеннями судів, а також спроба відстрочити виконання зобов’язань, тобто зловживання процесуальними правами, оскільки розмір судового збору за звернення до суду апеляційної та касаційної інстанцій незначний, тощо.

Правосуддя по цивільних справах здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Це