Chigozie Obioma - Рибалки

тарганів, хлібні кульки, що завгодно — аби підманити й упіймати рибу. Від наступного дня протягом усього тижня вони після школи мчали до річки Омі-Али на межі нашого району, щоб порибалити, долаючи довгу й звивисту стежку, проминаючи галявину позад нашого двору, що служила домівкою для клану свиней і в дощовий сезон сильно тхнула. Вони ходили в товаристві Соломона й інших хлопців з нашої вулиці й поверталися з бляшанками, повними риби. Спочатку вони не дозволяли нам з Обембе ходити з ними, хоч наша цікавість злетіла до небес, коли ми побачили маленьких барвистих рибок, яких вони ловили. Тоді одного дня Ікенна сказав нам з Обембе: «Ходіть із нами, і ми зробимо вас рибалками!» — і ми пішли.

Ми почали ходити до річки кожного дня після школи у товаристві інших дітей з нашої вулиці, у процесії, яку вели Соломон, Ікенна і Боджа. Ці троє часто замотували вудки у ганчір’я чи старі раппи. Решта ж із нас — Кайоде, Іґбафе, Тобі, Обембе і я — несли різні речі: від рюкзаків із рибальським одягом і нейлонових торбинок з черв’яками та дохлими тарганами, які були нашою наживкою, до порожніх бляшаних банок з-під напоїв, у яких ми носили впійману рибу й пуголовків. Ми разом тюпали до річки, бредучи порослими чагарником стежками, на яких наші голі ноги чіпляли й шмагали зарості жалкої кропиви, залишаючи на шкірі білі пухирі. Екзекуція, якій піддавала наші ноги кропива, дивним чином підходила ботанічній назві панівної в цій місцевості трави esan, що мовою йоруба означало відплату, або помсту. Ми йшли цією стежкою один за одним, і, щойно проминувши зарості трави, кидалися до річки, мов навіжені. Старші з нас — Ікенна, Боджа й Соломон — перевдягалися у брудні рибальські костюми. Вони ставали на березі річки й тримали вудки над водою так, щоб наживлені гачки зникли під водою. Але незважаючи на те що вони рибалили, як це робилося у давні часи, коли люди зналися з річкою з пелюшок, вони здебільшого ловили тільки кілька корюшок завбільшки з долоню або буру тріску, впіймати яку було набагато важче, і дуже зрідка — кілька тиляпій. Решта ж з нас просто вичерпувала бляшанками пуголовків з води. Мені подобалися пуголовки, їхні гладенькі тільця, їхні непропорційні голови й те, що вони здавалися майже безформними, ніби були мініатюрними копіями китів. Тому я захоплено дивився, як вони трималися в товщі води, і мої пальці чорніли від сірого слизу, який я стирав з їхньої шкіри. Іноді ми підбирали мушлі або порожні панцирі якогось давно померлого членистоногого. А ще ловили закручених равликів у формі первинних завитків матерії, знаходили зуби якихось тварин і вважали, що вони жили в якусь із давно минулих епох, бо Боджа палко доводив, що то зуби динозавра, і взяв кілька додому; а ще — клапті злиняної шкіри кобри, котру та скинула просто на березі річки, і взагалі будь-що цікаве, що траплялося на очі.

Лише раз ми впіймали рибу, яка була достатньо велика для продажу, і я часто згадую той день. Соломон витягнув ту колосальну рибу, що була більша за будь-що бачене нами в Омі-Алі. Тоді Ікенна із Соломоном пішли до продуктового ринку, розташованого неподалік, і повернулися на берег трохи більше ніж за півгодини, маючи п’ятнадцять найра. Ми з братами пішли додому з шістьма найра, що були нашою часткою з продажу, і нашій радості не було меж. Відтоді ми почали рибалити серйозніше і не спали до пізньої ночі, обговорюючи справу.

Ми рибалили з чималим запалом, наче на березі річки щодня збиралися вірні глядачі, які стежили за нами й уболівали. Ми не звертали уваги на сморід тухлої води, на крилатих комах, хмарки яких щовечора оповивали береги, на гидотний вигляд водоростей і листя, що утворювали мапу країн неспокійних націй берегом далі, де варикозні дерева вмочали гілки у воду. Ми кожнісінького дня ходили туди з іржавими бляшанками, дохлими комахами й липкою червою, одягнені здебільшого у дрантя й старий одяг, бо отримували від риболовлі чималу насолоду попри труднощі й жалюгідні результати.

Коли я сьогодні озираюся назад — а тепер, уже маючи власних синів, я роблю це частіше, — то розумію, що наші життя і наш світ змінилися саме під час одного з тих походів до річки. Бо саме там час почав набувати значення — на річці, де ми стали рибалками.

2
Річка

мі-Ала була страшною річкою.

Давно забутою жителями Акуре, як покинута своїми дітьми мати. Але колись то була чиста річка, що давала найпершим осельникам рибу та чисту питну воду. Вона оточувала Акуре й зміїлася вздовж і поперек усього міста. Як і багато інших африканських річок, її колись вважали богом, і люди вклонялися їй. Вони споруджували каплиці на її честь і просили в них заступництва й поради Ємоджі, Оші, русалок та інших духів і божеств, що населяли водойми. Усе змінилося, коли з Європи прибули колоністи і принесли Біблію, котра згодом відвадила від Омі-Али її адептів, і люди, тепер здебільшого християни, почали бачити в ній лихе місце. Спаплюжену колиску.

Вона стала джерелом похмурих чуток. В одній із тих чуток ішлося про те, що люди проводять на її берегах які завгодно фетишистські ритуали. Ту плітку підтримували повідомлення про трупи, туші тварин та інші ритуальні речі, що пливли поверхнею річки чи лежали на її берегах. А тоді, на початку 1995 року, в її водах виявили понівечене тіло жінки з вирізаними частинами. Коли ті залишки було знайдено, міська рада встановила на річці комендантську годину з шостої вечора до шостої ранку, і річку було покинуто. За багато років набрався довгий ряд інцидентів, що заплямували історію річки та спаплюжили її ім’я настільки, що з часом навіть згадка про неї викликала огиду. Не дуже допомагало й те, що коло неї розташувалася релігійна секта, відома під назвою Небесна Церква, або Церква білих одіянь, що мала у країні погану славу. Її віряни вклонялися духам води й скрізь ходили босі. Ми знали, що наші батьки суворо покарають нас, якщо коли-небудь дізнаються про наші походи до річки. Але ми й не думали