Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Раптом вона помітила нову контактну картку у своєму телефоні – «О». Жодного номера, лише ім'я. Вона натиснула на неї, і з'явилося повідомлення:

«Не забувай – рік починається сьогодні. Використовуй його з розумом. – О.»

Єва посміхнулася. О як Олексій. Її особистий диявол.

Торговий центр зустрів її яскравими вітринами. Раніше вона могла лише мріяти про більшість цих речей. Тепер... тепер вона може мати все. Вона почала з бутіка дизайнерського одягу. Продавчиня спочатку глянула на неї зверхньо – звичайна студентка, навряд чи може дозволити собі хоч щось у їхньому магазині. Але Єва просто дістала картку.

– Мені потрібен повний гардероб, – сказала вона холодно. – Я повністю довіряю вашому смаку.

Вигляд продавчині змінився миттєво.

– Звичайно, пані! Дозвольте показати вам нашу нову колекцію...

За дві години Єва вже мала повністю новий гардероб, включно з дизайнерськими сумками, взуттям, аксесуарами. Наступним був салон краси – найдорожчий і найексклюзивніший. Вона замовила повну зміну іміджу – нову зачіску, макіяж, нігті.

– Я хочу виглядати як хижачка, – сказала вона стилісту. – Як та, кого бояться, а не та, що боїться.

Коли Єва вийшла з салону, вона ледве впізнала себе в дзеркалі. Темно-руде волосся тепер мало глибший, насиченіший відтінок, сучасна стрижка підкреслювала високі вилиці. Макіяж був ідеальним – не вульгарним, але сміливим. Вона виглядала... іншою. Сильнішою. Небезпечнішою.

Останньою зупинкою став ювелірний магазин. Єва ніколи не була прихильницею прикрас, але тепер їй здавалося, що вони завершать її новий образ. Вона вибрала тонкий срібний ланцюжок з підвіскою у формі ключа – щось, що нагадувало б їй про бабусин подарунок, але виглядало дорожче, стильніше.

Коли вона вже збиралася розплачуватися, її погляд впав на вітрину з годинниками. Один з них привернув її увагу – чоловічий, масивний, з чорним шкіряним ремінцем і срібним циферблатом. Він чомусь нагадав їй про Максима, який завжди хизувався своїм дорогим годинником, хоча насправді то була дешева підробка.

– Цей також, – сказала вона продавцю, вказуючи на годинник.

Повернувшись додому з десятками пакетів, Єва почала складати план. Вона не хотіла гаяти час – цілий рік може здаватися довгим, але вона знала, що він промайне швидко. Треба діяти зараз.

Перше, що потрібно було зробити – знайти нове житло. Щось гідне її нового статусу. Єва відкрила сайт оренди нерухомості і почала шукати. Через годину вона вже домовилася про перегляд пентхаусу в одному з найпрестижніших районів міста.

Коли її сусідки повернулися додому, вони були шоковані, побачивши нову Єву та купу дизайнерських пакетів.

– Що трапилося? – запитала одна з них, Настя. – Ти виграла в лотерею?

– Щось таке, – посміхнулася Єва. – А ще я з'їжджаю. Завтра.

– Куди?

– У краще місце, – відповіла Єва. – Для кращого життя.

Тієї ночі, лежачи в ліжку, вона почала записувати в свій щоденник імена. Імена тих, хто має заплатити. Максим був першим у списку. Вікторія – другою. Вітчим – третім. Але були й інші. Професор Кравченко, який завалив її на іспиті, бо вона відмовилася від «додаткових занять» у його кабінеті. Антон, стодвадцятикілограмовий хлопець з паралельної групи, який поширював про неї брудні плітки. Список ріс.

Кожне ім'я Єва підкреслювала кілька разів. Кожне ім'я викликало спалахи спогадів – болю, приниження, страху. Але тепер... тепер вона більше не боялася. Тепер боятися мали вони.