Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Частина 2

Олексій дістав з внутрішньої кишені пальто невеликий згорток чорної тканини. Розгорнув його – всередині лежав срібний кинджал, старовинний, з руків'ям у вигляді скелета.

– Сьогодні повний місяць, ідеальний час для укладання угоди, – сказав він. – Треба скріпити її кров'ю.

Він розгорнув перед нею сувій пергаменту. Він був списаний дивними символами, які Єва не могла прочитати.

– Це і є контракт? – запитала вона з непевною посмішкою. – Я навіть не можу прочитати, що тут написано.

– Не хвилюйся, – Олексій знизав плечима. – Тут просто формально викладено те, про що ми говорили. Рік життя за твоїм бажанням, а потім твоя душа моя. Інші умови ти вже знаєш – неможливість розповісти про угоду, відсутність примусу, відсутність доказів, неможливість завдати мені шкоди і моя можливість спостерігати за тобою.

– І все? Ніяких прихованих пунктів?

– Навіщо вони мені? – Олексій дивився на неї з легкою посмішкою. – Я отримаю те, за чим прийшов.

Єва озирнулася. На щастя, кав'ярня була майже порожня – тільки сонний бариста за стійкою та старий чоловік у куточку, повністю поглинутий книгою.

– І що я маю зробити?

– Підписати кров'ю.

Олексій простягнув їй кинджал. Єва взяла його, відчуваючи, який він важкий. Вона приклала його до внутрішньої сторони долоні, глибоко вдихнула і провела лезом по шкірі. Маленькі рубінові краплі виступили на поверхні. Олексій спрямував її руку до пергаменту, і краплі крові впали на папір. Вони не розтіклися, а ніби всоталися в нього, формуючи підпис.

– Ось і все, – сказав Олексій, згортаючи пергамент. – Угоду скріплено.

Єва подивилася на свою руку – порізу вже не було, лише легкий білий шрам, як від старої рани.

– І що тепер?

– Тепер ти повертаєшся додому і починаєш нове життя, – Олексій сховав пергамент і кинджал. – Зранку ти побачиш перші зміни.

– Які?

– Перевір свій банківський рахунок, – посміхнувся він. – Гроші – це найпростіше, з чого почати. А далі... далі все залежить від тебе.

– А ти? – запитала Єва.

– А я буду поруч, – відповів Олексій. – Не завжди видимий, але завжди присутній. Коли я буду потрібен, просто скажи моє ім'я тричі, і я з'явлюся.

Єва відчула дивне поєднання страху і захоплення. Частина її все ще вважала, що це якийсь дивний сон або галюцинація. Інша частина... інша частина вже планувала, що вона зробить з Максимом, з Вікторією, з вітчимом.

– Як я дізнаюся, коли мине рік?

– Не хвилюйся, – Олексій підвівся. – Я прийду вчасно.

Він накинув пальто і вклонився їй.

– До зустрічі, Єво. Насолоджуйся своїм новим життям.

І він пішов, залишивши її саму з думками. Єва залишилася сидіти, обхопивши руками вже холодну чашку з чаєм. Невже це справді сталося? Невже вона уклала угоду з... дияволом? Чи вона просто збожеволіла від горя і стресу?

За годину вона вже була вдома – в маленькій квартирі, яку знімала разом з двома іншими студентками. Сусідки вже спали, і Єва тихо прослизнула до своєї кімнати. Вона лягла в ліжко, але не могла заснути. В голові крутилися образи – Максим, який сміється над нею; Вікторія, яка обіймає його; вітчим, який стоїть у дверях її кімнати, дивлячись на неї тим особливим поглядом...

Вона не помітила, як заснула. Прокинулася від звуку будильника – 7:30. Час збиратися на пари. Єва потягнулася до телефону, щоб вимкнути сигнал, і раптом згадала нічну зустріч. Сон? Галюцинація?

Вона відкрила банківський додаток, очікуючи побачити звичні копійки на рахунку. Цифра, яка висвітлилася на екрані, змусила її різко сісти в ліжку.

1,000,000 гривень.

Єва тупо дивилася на екран. Мільйон. Цілий мільйон гривень. Звідки? Вона перевірила історію транзакцій – переказ від анонімного відправника, без коментарів, без деталей.

То це... правда? Вона справді уклала угоду з дияволом? І він справді дав їй мільйон гривень, просто так?

Єва відчула, як всередині розливається тепло. Мільйон. З такими грошима вона може... вона може все. Виїхати з цієї квартири. Кинути університет, якщо захоче. Купити собі все, що забажає. І – найголовніше – змусити заплатити всіх, хто зробив їй боляче.

Вона швидко вдяглася, вибрала найкращий одяг, який мала – чорна сукня, туфлі на підборах. Сьогодні вона не збиралася йти на пари. Сьогодні вона почне своє нове життя.

На вулиці вона викликала таксі – не дешеве Uber, а VIP-службу. Чому б і ні? Тепер вона могла собі це дозволити. Сіла на задньому сидінні і задумалася, куди спрямувати водія.

– Куди їдемо? – запитав чоловік.

– У найкращий торговий центр, – відповіла Єва. Вона заслуговувала на нові речі. На найкращі речі. Такі, які підійдуть тій, ким вона тепер стане.

Коли таксі рушило, Єва дістала телефон і відкрила Instagram. Новий пост від Вікторії – вона і Максим у клубі. Підпис: «З коханим 💖». Коментарі повні захоплення від друзів. Єва поморщилася. Скоро, дуже скоро все зміниться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍