Love - Шепіт століть, Love
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її звали Соломія. Вона була дочкою старости з Поділля. Вільна, горда, з очима, як нічне небо. У селі всі знали — ця дівчина не для простих. Але вона не знала спокою. Кожної ночі бачила вві сні одного і того ж козака. Його ім’я вона не пам’ятала — але серце знало.
Його звали Данило. Козак із Чорноморської Січі, мовчазний, дикий, з шрамом над бровою й тінню в очах. Уперше побачив її на ярмарку, коли приїхав з побратимами. І завмер.
Вона стояла біля дерев’яної церкви, тримаючи в руках вишневу гілку. Її погляд зустрів його — і час на мить зупинився.
> «Ти...» — видихнув він. — «Я шукав тебе. Крізь вогонь, крізь туман...»
> «Я знала, що прийдеш», — відповіла вона. — «Цей день — мені снився.»
З того моменту їх тягнуло одне до одного, мов магнітом. Вони зустрічались уночі — серед квітучих вишень. Та кожна зустріч була крапля на розпечене серце — бо їхні світи були ворожі.
Батько Соломії дав слово видати її за шляхтича. Данилові ж наказали вирушити в похід. Але вони не підкорились долі.
Тієї ночі вони зустрілись востаннє, серед дикого вітру й темного неба.
— Утікаймо, — шепотіла вона. — Куди завгодно. Лише будь зі мною.
— Якщо ми втечемо зараз — нас зламає світ. Якщо лишимось — нас зламає час.
> «Але я кохаю тебе навіть тоді, коли не маю права...»
> «А я йтиму за тобою — навіть крізь смерть.»
Вони втекли. Та на мосту їх наздогнали. Данило впав першим — поранений, захищаючи її. Вона закричала, кинулась до нього, притисла його голову до грудей.
— Не йди… не цього разу… будь ласка…
Його голос був слабким, але погляд — ясним:
> «Я знайду тебе… знову.»
І вона знала — він не бреше.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт століть, Love», після закриття браузера.
