Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

    Море спокійне, і хвилі ледь-ледь накатують на безлюдний берег. Молодий хлопець озирається навкруги, ніби когось чекає. На вигляд йому приблизно двадцять років. Високий на зріст, широкоплечий брюнет. Одягнений у стару картату куртку , і крислатий чорний капелюх , з білим пером. 

Нарешті на його похмурому обличчі з’являється легка посмішка. З пагорба до нього наближається дівчина. Вона здається трохи молодшою за нього. довге мереживне плаття бірюзового кольору, хвилясте волосся, що падає на її ніжні плечі . Великі очі , яскраво виражені риси обличчя.

 — Габріела, я гадав ти вже не прийдеш. Батько не відпускав? 

—  Коханий, справа значно гірша, — зі сльозами на очах відповідає дівчина.

—  Що трапилось? — Схвильовано спитав хлопець.

—  Батько примушує мене відповісти на залицяння дона Андреаса  Гуардадо де Руїша.

— Це той самозакоханий індик? За нього ти розповідала нещодавно? Недарма мені не подобалось, що він часто приїздить до твого батька.

— Так, це він. Дон Андреас постійно хизується, що він граф, розповідає за свої маєтки в Мадриді, Лісабоні та в Новій Іспанії.  А батько тільки й слухає про це. Ти знаєш, наша родина збідніла, і він сподівається, що якщо граф за мною одружиться, то це врятує нашу родину від злиднів. Вони товаришували, ще коли батько не втратив більшу частину статків,  і був бажаним гостем при дворі Філіпа IV. 

—  Але ти ж казала, що він дозволить тобі самій обирати чоловіка. Тим паче, через тиждень я іду у море на корсарському кораблі. Мені вже пообіцяли гідну платню. 

—  Фернандо, коханий, я не знаю що мені робити. Батько за тебе й чути не хоче. Навіть, якщо ти будеш добре заробляти на кораблі, все одно для нього, це недостатньо. А дон Андреаш каже, що проштрикне тебе наскрізь своєю шпагою, якщо побачить біля мене.

— Ну хто кого проштрикне, ще подивимось.  Я навчився у свого діда добре тримати шпагу, і знаю як битися.  Щоб потрапити до команди  я навіть бився з один  них, і зумів приставити лезо йому до горла. Навіть капітан Лопез , був здивований. 

— Але це так небезпечно.

— Тай платня  більша, ніж на торгівельному судні.  Англійські та французькі пірати грабують наші міста в Вест-Індії, і кораблі, які везуть золото та срібло звідти. Мануель розповідав,що минулого разу, вони спіймали піратський корабель, на якому було багато награбованого. Частину звісно повернули Іспанській Короні, та самі також добре розжилися грошенятами.

—  Доречі, я чула за твого капітана, як там його…Лопес здається?

— Так, Єдмундо Костаграде Лопес.

—  Розповідають, що його підозрюють в контрабанді, та піратстві.

— Розповідати все що завгодно можуть, — відповів Фернандо, — ти головне дочекайся мене. Обіцяю, я повернуся живий і з грошима, і ми одружимось, бажає цього твій батько, чи ні. Не плач, кажу тобі, все буде добре.

Габріела обійняла коханого. Вона намагалась стримуватись, але з очей капали сльози. Фернандо міцно тримав дівчину в своїх обіймах, дивлячись вдалечінь.   Він не хотів залишати кохану в такий час, але не міг не поїхати. Сподівався, що зможе заробити грошей, хоч і розумів яка небезпечна робота на його чекає. Він не сказав Габрієлі, що знає, про те, що капітан зовсім не гребує грабувати мирні кораблі, навіть іспанські. І взагалі мерзенна людина. Якби  він тоді тільки знав, через що йому прийдеться пройти.

Але в той час його більше непокоїв багатий залицяльник Габріели. Фернандо був впевнений, що повернеться через рік отримавши свою долю.  

— Оце так зустріч! — невідомо звідки з’явились біля них двоє людей. В одному з них Фернандо пізнав хлопця, з яким нещодавно бився, щоб довести своє вміння володіти шпагою. І після цього був прийнятий у команду.

На вигляд йому було не більше двадцяти п’яти років, трохи вищій за Фернандо, але худорлявий, з продовгуватим обличчям. Його супутник був значно старший.  Обидва розглядали дівчину, хвито дивлячись на неї.

— Яка краля, ходімо з нами, — промовив старший, — зараз дізнаєшся…

— Відчепіться від неї, — твердо відповів Фернандо.

— А то що?

— Мені прийдеться повчити вас манерам.

— Сьогодні вранці тобі пощастило, тепер моя черга, — відповів худорлявий, швидко діставши шпагу із піхов. 

Фернандо не змусив довго на себе чекати, ставши у стійку.

— Хто з вас навіть пальцем до неї доторкнеться,  пригощу своїм лезом.

Худорлявий розлютився, і пішов в атаку на Фернандо, той парирував удари один за одним.  Після чергового випаду, Фернандо одним рухом вибив зброю з рук супротивника. Його літній супутник здивовано розвів руками, остаточно передумавши кинутись у бій з хлопцем.

— Схаменись Щур, — гаркнув він на худорлявого, — цей хлопець нам це знадобиться. 

— Я, ще покажу цьому блазню, його місце, — відповів той, і подивився на Фернандо, — зрозумів?

— Йди вже.

Той ледь знову не кинувся у бійку, але на цей раз  пристаркуватий товариш  втримав його.

Вилаявшись вони пішли геть.

— Хто ці люди? — Все ще не отямившись від переляку спитала дівчина, — невже вони з твого корабля?

— Не переймайся через них, я здатен  себе захистити. Той довгов’язий обурений, що програв мені двобій. 

— Він і справді чимось на щура схожий.  Мені до сих пір лячно, від того, як він скалився. 

Фернандо обійняв дівчину, поцілував, погладив волосся.  Габрієла прилинула до нього. Їй не хотілось відпускати коханого. Але час спливав, треба було вертатися додому. 

Коли вони дісталися  будинку, де жила Габлієла, було зовсім темно.  Фернандо дивився, як за нею зачинилася калитка, ще трохи постояв, та пішов додому. 

— Де ти вешталась, — крикнув на дівчину батько, ледь та переступила поріг.

— Я ходила дивитись на море, та трохи замріялась.

— Брешеш! Ти знов бачилась зі свої обшарпанцем! — Жорстко відповів батько.

— Він не обшарпанець, просто його рід збіднів, як і наш.

— Не смій порівнювати! Його батько прибув до Кадіса  невідомо звідки і невідомо ким. Хоча і товаришував з племінником герцога Мендоси. Я чув, що вони  удвох втекли з турецької невільничої галери. Старий Мендоса був дуже вдячний за те, що той допоміг врятуватися хлопцеві.